Птах, у якого «горить» хвіст

Горихвістка — один із найгарніших птахів, які живуть у парках і садах Європи. Її не раз обирали птахом року в різних країнах.

Цю пташку знає багато людей, дуже вже вони примітні своїми вогняними хвостами, які часто розпускають як віяла. Особливо гарні самці — яскравіші, як це ведеться у більшості птахів. Саме через цей вогняний хвіст відомий шведський натураліст Карл Лінней і описав птаха під латинською назвою Phoenicurus phoenicurus, що означає «хвіст Фенікса». Ви ж пам’ятаєте античну легенду про прекрасного птаха, що згорає і відновлюється з попелу?

У НАС НАЙПОШИРЕНІШІ — ЗВИЧАЙНА ТА ЧОРНА

Багатьма мовами назва птаха означає «червоний хвіст», «рудий хвіст» або «вогняний хвіст», — розповідає біологиня Марія САВЧУК. — Це італійське codirosso, швецьке rodstjart, грецьке, данське rodstjert, білоруське рудахвостка. Щоправда, деякі народи позначають у назвах птаха й інші особливості, та вони теж переважно «крутяться» навколо хвоста. Наприклад, іспанці називають птаха abanico, що означає «віяло», відзначаючи звичку самців періодично розкривати свій розкішний хвіст і помахувати ним, як віялом. А ось румуни кажуть на  горихвістку codras або coada-rosie, що можна перекласти як лісовик і червоний  хвіст.

З доброго десятка видів горихвісток у нас найпоширеніші — горихвістка звичайна та горихвістка чорна. У деяких садках і світлих змішаних лісах трапляються, на радість тим, хто любить птахів, відразу обидва види. Їх часто можна зустріти і в приміській зоні, і в міських парках, особливо там, де багато дуплястих дерев.

Звичайні горихвістки розповсюджені в Україні всюди, окрім південних та південно-східних степових районів, а під час міграції їх можна побачити практично на будь-якій території — особливо в старовинних дібровах, у парках, великих садах та навіть на міських цвинтарях. Цю гарну пташку можна зустріти також у вересових заростях, понад струмками та узбіччями доріг, у місцинах із пагорбами та старовинними кам’яними стінами та будинками.

Поживу горихвістка звичайна шукає переважно там, де вона найдоступніша, — під деревами на узліссях чи на свіжоскошених луках із рідкою й низькою рослинністю. Вона охоче споживає і різноманітних комах, і ягоди, фрукти, і насіння. Трапляється, пташка спускається на землю, щоб підхопити здобич, з якою потім вертається на гілку. Дуже рідко вона шукає їжу серед опалого листя чи ловить комах у повітрі, видивляючись здобич із засідки.

Особливо напруженими є пошуки їжі під час догляду пташенят. Ненажерливі малята можуть довести батьків до повного фізичного виснаження, бо часом доводиться прилітати у гніздо до 500 разів на день, щоразу приносячи у дзьобі корм пташенятам.

Свої гнізда птахи будують переважно в порожніх деревах і, лише як виняток, у розколинах стін або скель, але, дбаючи про власну безпеку, — майже завжди в отворах, які мають вузький вхід. Вони охоче відкладають яйця і в спеціально підготовлених гніздових будиночках. Чим вище розташований такий будиночок у садку, тим більше є шансів на успішне розмноження птаха, зазначають орнітологи. Звісно, за умови, що в місцині  достатня кількість поживи.

Садівники люблять, коли ці комахоїдні птахи з’являються на їхніх ділянках, адже вони не лише прикрашають, а й очищують сади від багатьох шкідників: жуків-коваликів, клопів, гусениць, листоїдів і комарів.

ЧОРНА ГОРИХВІСТКА — ПТАШКА ТОВАРИСЬКА

На більшій частині України горихвістка чорна є порівняно новим видом, зауважують фахівці Українського товариства охорони птахів. Її найближча родичка — горихвістка звичайна — віддавна заселяла лісисті території в поліссі, лісостепу та подекуди у степу. Чорна ж горихвістка стала освоювати нові регіони порівняно недавно, до того вона селилася переважно у своїх гірських цитаделях у Карпатах чи по скельних масивах та кам’янистих схилах берегів Дністра. Оскільки ця пташка, на відміну від звичайної горихвістки, не має яскравої грудки, а має чорне забарвлення, її називають ще чорногрудкою.

Чорна горихвістка почала гніздитися у великих містах на будівлях, які, наче звичні для неї скелі, рясніють різними архітектурними деталями, що утворюють ніші, щілини, комірки. Власне, чорна горихвістка дедалі більше ставала птахом-синантропом, тобто таким, який існує разом, поряд із людиною, у створених штучних умовах, розповідає вчений-орнітолог Геннадій ФЕСЕНКО. На додачу, у чорної горихвістки виявилися риси птаха-урбаніста. Новими гніздовими районами для неї ставали здебільшого великі міста і лише згодом вона освоювала менші населені пункти.

Пташку і справді просто зустріти в місті, де вона без остраху з’являється зовсім поряд з людиною, стрибаючи по парканах, дахах, виступах стін. Особливо приваблюють її двори з дуплястими фруктовими деревами, де можна і гніздо зробити, і поживу знайти.

Чорні горихвістки, як звичайні горихвістки, і красиві, і гарно співають. А ще, населяючи парки і сади, вони сприяють регуляції кількості комах, тим самим допомагають людині в боротьбі зі шкідниками.

Відлітають зимувати вони також у жовтні, але не зникають повністю з нашої країни. Окремі птахи, здебільшого самці, інколи зимують у містах півдня та центру, а на південному березі Криму чорні горихвістки трапляються щозими.

ЗНИКНЕННЯ ЗВИЧАЙНИХ ПТАХІВ — ЗАГРОЗА ІСНУВАННЮ ПРИРОДНИХ УГРУПУВАНЬ

Ми часто думаємо: оскільки птахи не занесені до списку рідкісних чи тих, що зникають або знаходяться на межі зникнення, значить, усе з ними гаразд. Але, на жаль, не завжди. Зникнення звичайних, колись численних та широко розповсюджених видів несе не меншу загрозу нормальному функціонуванню природних угрупувань, аніж зникнення рідкісних, підкреслюють орнітологи.

Природоохоронці відзначають, що у багатьох частинах Європи, зокрема в Центральній, чисельність горихвістки поступово скорочується. Причини можуть бути різними. Це і тривала засуха в місцях зимівель, і знищення садів, де застосовувалися традиційні методи господарювання. Шкодить птахам і заростання лісів густим підліском, бо відсутність копитних чи випасу худоби зменшує території, де горихвістки можуть знаходити собі поживу; і використання отрутохімікатів у сільському та лісовому господарствах.