Скарби з приватних колекцій

Про творчість народної майстрині написано томи наукових праць, мистецтвознавці хочуть розгадати феномен, чому, на перший погляд, наївні полотна Марії Приймаченко зачаровували людей різних поколінь. Кожну картину  можна роздивлятись годинам і знаходити щось магнетичне, філософське і таке тепле. Роботами Марії Оксентіївни захоплювалися легендарні Пікассо і Марк Шагал, а відомий український живописець Микола Глущенко казав: «У ній уособлена культура нашого народу».

За своє довге життя (вона прожила 88 років) легендарна  майстриня створила близько 5000 творів. Її спадщина  зберігається  в Музеї українського народного декоративного мистецтва,  Національному музеї народної архітектури і побуту, Запорізькому художньому музеї і приватних колекціях, Національному музеї Тараса Шевченка.

Нині на виставці, яка нещодавно відкрилася у Музеї Т. Шевченка, представлено понад 40 робіт із приватних колекцій.

Геніальна художниця створила власний мистецький стиль, в межах якого нескінченні варіанти декоративних, орнаментальних, жанрових та пейзажних композицій. У них розкривається краса, любов, добро, що жили в душі Марії  Оксентіївни. Наприклад, яскраві, декоративні, незвичні за формою та кольором квіти стають естетично-філософським узагальненням трактування стосунків людини та Всесвіту, бо піднесені художницею до рівня «дива». У відповідному аспекті постає перед нами і образ птаха — споконвічного уособлення добра та щастя. Він символізує прагнення народу жити в мирі, злагоді та любові... Але особливе місце у творчості М.Приймаченко посідають декоративні панно із зображеннями фантастичних істот, звірів. Це унікальні витвори, в яких творча уява мисткині досягає високої алегорії.

«СТАРО ДАВНІ ЗВЄР РВЕ СИНЬОГО ПОМИДОРА», 1986 р.

Із часом змінюються розміри малюнків. Від невеликих прозорих акварелей 1930-х років вона переходить до монументальних панно та густої насиченості гуаші та створює у 1960-х роках блискучу серію робіт «Людям на радість». За неї у 1966 році Марія Оксентіївна отримала Державну премію УРСР ім. Т.Г. Шевченка (нині Національна премія України ім. Т.Г. Шевченка).

За своє довге творче життя М.Приймаченко створила сотні сюжетних і орнаментальних композицій. Мистецтво художниці неповторне як за притаманною лише їй гамою сонячно-яскравих поєднань барв, силою їхнього емоційного впливу, філософською насиченістю твору, так і за своєрідністю композиційних рішень.

Невід’ємною складовою творчого доробку мисткині стають невеликі тексти у вигляді віршів, пісень або побажань, які вона розміщувала на зворотній стороні аркушів. І часом саме вони розкривають художньо-значуще навантаження твору.

Марія Приймаченко працювала до останніх днів свого життя, залишивши нам безцінний спадок, що викликає асоціації, думки та долучає до особливого світу — глибинного, поетичного царства казки з її загадковістю та одкровеннями.  Вона казала: «Роблю сонячні квіти тому, що людей люблю, творю на радість, на щастя людям, щоб всі народи один одного любили, щоб жили вони, як квіти по всій землі»...

«НЕСЕ ГАЛЯ ВОДУ. А ВАНЯ ПОШОВ ДО БРОДУ...», 1986 р.

— У нашому музеї вже кілька років діє проект «Наш час — наш простір». У його рамках щорічно відбуваються виставки. Ідея проекту належить директору київського видавництва «Софія-А», колекціонеру Максиму Мельнику (він виступив співорганізатором нинішньої виставки робіт Марії Приймаченко), — розказала «Дню» завідувач сектором відділу виставок Людмила ДАВИДОВСЬКА. — Особливість цієї виставки у тому, що представлені роботи з приватних колекцій і експонуються вперше. Свої «скарби» представили три колекціонери: Михайло Кучірка, Максим Мельник і Петро Багрій. Можна побачити понад 40 робіт Приймаченко, із них — 18 розписаних тарелей і одна вишивка. До експозиції ми додали кілька картин із власної колекції. Одну з робіт датовано 1940 роком (найраніша з представлених у експозиції), яка має назву «Морські гадалки».

КОМЕНТАР

— Гарних художників на землі завжди було мало! Не всім вдається за життя відчути «смак» слави і визнання. Доля Марії Примаченко була непростою, творчий шлях тернистим, і хоча її роботи оцінили сучасники, проте лише зараз, у всій різноманітності, розкривається талант майстрині, і ми прагнемо збагнути таємницю її оригінальної творчості, —  вважає відомий художник Олександр ДУБОВИК. — Марія Примаченко — наша гордість! У дзен-буддизмі вважається, що найціннішим є оточення, життя, яке вирує довкола, а ще  повернення людини до самої собе через самоспоглядання. Мені здається, що картини художниці —  український дзен-буддизм. Вона бачила цінність життя в людях, речах, подіях, знаходячи натхнення у простому, наприклад, у городі чи саду. А її роботи вийшли за межі мікросвіту, перейшовши в іншу якість — макросвіт! Квіти і лопухи у художниці перетворювалися на дивовижні орнаменти, які стилізуються, чудово лягають на площину. У Примаченко було відчуття простору і аркуша, відчуття кольору. Світ, який її оточував, на картинах перетворювався  на казку, міфи, на юнгівські архетипи (хоча вона й гадки не мала про теорію аналітичній психології!), на правитоки культури.  Радість і печаль, сміх і смуток, фантастичні пташки і тварини у примаченківських роботах набували філософського сковородинського  сенсу — це розповіді про боротьбу добра і зла. Тому з дивовижної квітки могла вилізти змія — і в цьому страх, і захват перед життям. Я схиляюся перед величезним талантом Марії Оксентіївни. У її декоративних розписах, здається, концентрувався художній дар багатьох поколінь народних майстрів, донесений до нас із глибини століть!