Срібне мереживо мрії
Із 10 червня до 3 липня в галереї AVS-аrt — виставка Людмили Задорожної
Найпростіший мотив у пейзажах і натюрмортах члена Національної спілки художників України Людмили ЗАДОРОЖНОЇ перетворюється на священнодійство, за яким можна впізнати справжнього творця: і дерева — що говорять, і трави — пахучі, а буйні квіти увібрали у себе всю палітру семиколірної веселки та небосхилу.
На виставці глядач потрапляє до щедрого і відкритого світу: всі полотна — справжній гімн життю, декоративність і ритм разом із незвичайними поєднаннями фарб створюють святковий настрій. Природа на картинах Задорожної фонтанує буянням літнього розквіту й сентиментальністю осені, розмаїттям плодів і кольорів, вирощених теплом Землі й силою Сонця. Поезія є в кожній роботі: це не просто стоп-кадр, вихоплений з виру життя, а самодостатній світ, відособлений і багатий на нюанси. Такі картини розглядати не нудно, тому що діалог, що відбувається між живописом і глядачем, занурює нас у приємне тихе споглядання.
Пейзажі створені як «реальність міфу», в якому Людмила трансформує матеріальність світу природи, пропускаючи її через мережива індиго-фіолетового кольору. Про колір у неї є історія: «Залізла я, коли була маленькою, увечері на копицю, а переді мною — сливи, осяяні місяцем... це якийсь незбагненний, сливово-срібний колір. Я несу його з собою усе життя ...».
«ВЕЧІР». 2006 р.
Поезія збагачує реальність, для мисткині не важлива конкретика, їй потрібно передати стан душі, саму суть людини. Звідси й метафоричність її живопису, а також зануреність в ірреально прекрасне царство кольору, з усією його найбагатшою варіативністю й глибиною найчистіших відтінків. «Творчість її знаходиться осторонь від крайнощів авангардистських експериментів, вона зберігає вірність як школі, так і безпосередності й щирості дитячих вражень... Фантазія Людмили Задорожної — земна, вона не вигадує заради вражаючого ефекту. Це і створює її художню постать, талановиту, щиру, відкриту світові», — вважає кандидат мистецтвознавства Ніна ВЕЛІГОЦЬКА, що давно вивчає творчість Задорожної.
Людмила народилася в селі Скибинці на Вінниччині, де змалку намагалася відобразити в малюванні навколишній світ. Обравши мистецтво як професію, вона закінчила Київське художнє училище прикладного мистецтва, де навчалася у Євгена Святського, Анатолія Казанцева та Ніни Ган, а також художню студію. Пізніше працювала в Національному музеї імені Т. Г. Шевченка художником-оформлювачем й одночасно продовжувала навчання на факультеті графіки вечірнього відділення Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова. Доля подарувала Людмилі чудових педагогів-художників Флоріана Юр’єва та Валерія Ламаха. Вже сам факт учнівства у таких майстрів є доказом того, що талановиті люди притягують один одного.
«ВЕСНА». 1972 р
Вставши на самостійний шлях, Людмила співпрацювала з декількома видавництвами та дитячими журналами. Її графіка побачила світ у видавництві «Искусство», журналах «Малятко» і «Соняшник», у видавництві «Веселка». Проте «вільний живопис» виявився дуже привабливим, щоб встояти перед можливістю писати все, що хочеш, не озираючись на цензуру. І з початку 1980-х років Задорожна повністю занурюється у світ авторського живопису.
Серед її робіт виділяється серія «Седневських пейзажів», улюбленого місця Людмили. Тут вона створює величний цикл «Самі собі в своєму домі» про нерозривний природний зв’язок природи та людини, єдність усього живого. За своїм сенсом він близький до серії «Мир землі нашій», про яку Неля Заблоцька сказала Людмилі: «Це шедевр філософського розуміння єдності людини і природи, Всесвіту. Цілющі паростки народних традицій мистецтва проросли у Вашому живописі буйноцвітом. Саме через таких художників, як Ви, промовляє Україна до світу: Дівіться, яка я!»
Фоторепродукції картин надано галереєю AVS-аrt
