Такого чубчика немає в жодної пташки наших широт

Одуда неможливо сплутати з жодним іншим птахом — і через незвичне забарвлення, особливої форми дзьоб, а надто через чубчик, якого немає в жодної іншої пташки наших широт.

Сподіваюся, всі одуди вже відлетіли у свою теплу Африку і не мерзли холодними осінніми ночами, які почалися наприкінці вересня. З наших країв одуди зазвичай починають відкочовувати на південь ще в серпні, а до кінця вересня відліт завершується.

А зовсім нещодавно їх можна було побачити в багатьох регіонах України, і не лише південних, де вони трапляються навіть у межах населених пунктів, годуються на городах, у садках чи сміттєзвалищах. Дехто називає одудів дикими півниками, мабуть, через їхній особливий гребінчик. Крім того, птах має ще місцеві назви: худотут, вудвуд, вудко, худко, одітут.

НЕ ГРАЄ НА ДУДІ, А СПІВАЄ «УД-УД-УД»

У дитячих віршиках одуд завжди грає на дуді і співає «ду-ду-ду». Насправді, звичайно, він співає зовсім інше (якби ж зрозуміти!). Голос одуда такий же особливий, як і його зовнішність. Це глухий, злегка горловий крик «ум-ум-ум» або «уд-уд-уд» (через що птах і здобув свою назву). Родова наукова назва птаха — Upupa, якраз і є звуконаслідуванням цієї незвичайної пісні.

Побачивши птаха хоч раз, його одразу ж упізнаєш при наступних зустрічах. Рудувато-вохриста голова, спина і груди, контрастні, чорно-білі смуги на крилах і хвості, дзьоб у вигляді тонкого, злегка вигнутого донизу шила. Крила короткі, дуже широкі, закруглені, політ пірнаючий, повільний, хвилеподібний. Але головне — чубчик, якого не має жодна пташка наших помірних широт.

Зазвичай описують десяток підвидів одудів залежно від розміру, тонів забарвлення та форми крил. В Україні, як і в Європі загалом, найбільш поширений одуд звичайний. Птахи моногамні — вони створюють пари на все життя й повертаються на ті самі місця гніздування. Отож люди, по сусідству з якими мешкають одуди, вже виглядають своїх незвичайних сусідів щороку десь у березні-квітні, як і ті, поблизу яких селяться лелеки. На території України одуда можна побачити з середини квітня до вересня — за цей час він встигає вигодувати один виводок чарівних одуденят, які відлітають з батьками.

Одуди люблять прогріті сонцем, відкриті галявини. Чубатого птаха можна зустріти на лісових галявинах, луках, пасовиськах, полях, виноградниках, у фруктових садах і на городах. Часом він залюбки супроводжує худобу, що пасеться на вигоні. Що далі на південь, то більше одуди надають перевагу сухим степам та оазам. Вони шукають їжу на поверхні землі, зазвичай у невисокій траві чи на оголеному ґрунті. Маючи довгого дзьоба, часто колупаються у сміттєвих купах або гнилій деревині, бурять неглибокі дірки в землі, шукаючи комах.

У ПОЛЬОТІ НАГАДУЄ ВЕЛИКОГО МЕТЕЛИКА

Манера літати — чергування м’яких помахів крил з короткою фазою ширяння — надає одуду в польоті схожість із великим барвистим метеликом. Незважаючи на яскраве забарвлення, птаха досить непросто помітити на землі. Він, хоч і не полохливий, але доволі обережний, обачно тримається на віддалі від людей і при їх наближенні відлітає. А ще вміє гарно маскуватися, зливаючись із ландшафтом, — притиснутися до землі й розпластавши крила та хвіст — чом не квітка чи метелик, яких багато навкруги? Зазвичай одуди літають невисоко, хоч можуть долати й захмарні висоти. За свідченнями учасників однієї з експедицій, яка підкорювала Еверест, вони помітили одудів на висоті понад шість тисяч метрів.

«Спостерігаючи за обідом одуда, можна стати свідком кумедних «циркових етюдів». Вивудивши велику «дичину» — вовчка, щипавку, а інколи й скорпіона, — птах не може вбити її, здавлюючи кінчиками свого дзьоба-»пінцета», тому підкидає, щоб зловити і розчавити більш міцною основою дзьоба. Часом таке «жонглювання» триває довго, аж доки, нарешті, харч не набуде зручного положення, — розповідає орнітолог Євген Коблік.

Сам же птах рідко стає здобиччю хижих пернатих, які за ним полюють, бо вміє гарно маневрувати в польоті, а землею пересувається швидко й моторно. Активний у світлу пору доби, для ночівлі він обирає дупла дерев, скелясті тріщини, нори на берегах річок, термітники ба навіть заглибини в кам’яних будівлях.

ОДУД НА СТІНАХ ПІРАМІД І ХРАМІВ

Одуд був священним птахом у Стародавньому Єгипті, його зображення можна побачити на стінах пірамід і храмів.

А от бербери з півдня Марокко вважали Одуда люблячим сином. Коли мати померла, він не міг закопати її в землю, а став носити на своїй голові, — така от моторошна історія. Згодом мати перетворилася на його чубчик, а одуд набув неприємного запаху (що є, то є: вміє птах у разі небезпеки пустити неприємний запах).

За іншою ж старовинною легендою, якось східний правитель не побачив одуда серед своїх птахів, а коли той нарешті знайшовся, то розповів про чудове місто і його правительку, прекрасну царицю Савську (Білкіс у мусульман), котра поклонялася сонцю. Цар відправив одуда до Савської землі з посланням до цариці. У відповідь жінка передала йому багаті дари, а потім і сама здійснила візит до царя.

До слова, саме одуд є національним птахом Ізраїлю. У травні 2008 року, з нагоди 60-ї річниці держави, з ініціативи Міністерства екології тут провели вибори національного птаха. В результаті голосування було обрано одуда.

Згідно з даними Міжнародного союзу охорони природи, одуд — досить численний вид. Незважаючи на те що загальна популяція цих птахів упродовж останніх років зменшилася, її динаміка не дає розглядати цей вид як вразливий. Тож у Червоному списку МСОП одуд має статус виду з найменшим ризиком, і добре було б, щоб люди не знизили цей статус птаха. У деяких країнах з помірним кліматом, де помітно скоротилося число пар, котрі гніздяться на їхніх територіях, одуд охороняється законом. Росту популяції птахів сприяє застосування малотоксичних засобів захисту рослин і залишення під паром неродючих земельних ділянок.

А ще цих гарних птахів люди дуже люблять фотографувати, й декому це непогано вдається. Тож в одуда чимало вдалих «сімейних» світлин, а його «портфоліо» охоче взяло б будь-яке агентство.