Цвіте азалія!

На невеликій території Західного Полісся — північному сході Рівненщини (Дубровицький, Сарненський, Зарічненський та Березнівський райони) і північному заході Житомирщини — росте дуже гарна рідкісна квітка. Це — азалія понтійська, як вважають учені, релікт третинного періоду, того самого благодатного часу, коли на нашій території був субтропічний клімат.

Карл Лінней дав рослині назву «азалія понтійська» (в перекладі з грецької «азалія» — суха), адже вона не насичується вологою і завжди залишається сухою. Біологи шанобливо називають цю медово-оранжеву квітку з сильним запаморочливим запахом «жовтим рододендроном», а місцеві жителі значно скромніше — «драпоштаном», бо гілочки її досить чіпкі, спробуй продерися через зарості.

Саме тут, у поліських районах Рівненської та Житомирської областей, проходить крайня північно-західна межа поширення азалії, що росте переважно на Кавказі та в Малій Азії, — розповідає біолог Анатолій ВЛАСКІН.

Як же потрапила ця квітка на Полісся? З цього приводу існує чимало легенд і переказів, більшість із них пов’язані з навалою на край татарської орди. Одна легенда розповідає, що квітку привезла і посадила дочка татарського хана, сумуючи за домівкою. Інша — що насіння азалії було талісманом татарських завойовників, яке вони носили на грудях, зашитим у торбинках. Там, де падали на землю вбиті воїни, і проростали жовтогарячі диво-квіти. І дійсно, у дикій красі азалій є якась східна таємнича жага.

Як свідчать літературні джерела, саме з Полісся ця квітка потрапила у Західну Європу, її знайшов і завіз туди відомий парковий пейзажист кінця ХVШ — початку XIX століття ірландець Діонісій Міклер, який багато працював на Волині. Відомо, що свій перший парк на території теперішньої Рівненщини він заклав на прохання Михайлини Любомирської з Дубна. Пізніше створював парки у Мізочі, Боремлі, Заборолі, Шпанові, Млинові. А квітами азалії декорують парки і сади досі.

До речі, рослина є досить отруйною, її сильний духмяний запах може запаморочити голову до втрати свідомості. Особливо небезпечні вони для тварин, які можуть навіть загинути, необачно скуштувавши гілочку азалії.

А мешканці сіл, що оточують Надслучанський регіональний ландшафтний парк, кажуть, що у пору цвітіння азалії ходять у ліс нею милуватися, як японці цвітінням сакури.