Виглядайте вусатих, чубатих і довгохвостих... синичок

Одні дослідники вважають, що ці птахи належать до спільної родини, інші, що кожна з них — сама собі родина. Їх можна побачити, лише якщо уважно дивитися на дерева та прислухатися до пташиного співу, насамперед у лісі. А побачивши й почувши, ви назавжди залишитеся прихильниками їхньої вишуканої краси.

САМЦЯ ВУСАТОЇ СИНИЦІ ПРИКРАШАЮТЬ ЧОРНІ ВУСА

Вони роблять його схожим — комусь на монгольського кочівника, комусь — на українського козака. Самка ж, як і годиться, вусів не має. Вусатих синиць важко помітити навіть там, де вони досить численні, оскільки птахи найчастіше ховаються в хащах очерету, — розповідає біолог Марія Савчук. — В Україні, як і в Європі в цілому, це кочовий птах. Гніздиться на всій території, крім Карпат та більшої частини Криму.

СИНИЦЯ ВУСАТА

Ці гарні птахи намагаються триматися в затишку очерету й комишу по берегах водоймищ, особливо в заповідниках, де їх турбують найменше. Зазвичай вони відшукують здобич на поверхні заболоченого ґрунту. Про свою присутність птахи повідомляють дзвінкими звуками — «денг» або «чін». Чіпкі лапки міцно охоплюють очерет, а довгий хвіст допомагає утримувати рівновагу. Місця, де люди часто зрізають чи спалюють очерет і комиш, тим самим позбавляючи птахів місць гніздування і джерел їжі, вусаті синички переважно ігнорують. Деякі популяції цих пташок на зиму переселяються до південніших регіонів. Але їх сезонне переміщення, на думку дослідників, все ж недостатньо вивчене. Наприкінці осені вусаті пташки збиваються у зграї. Щоб не замерзнути вночі, вони збиваються в купки чи рядочки, з яких назовні стирчать лише симпатичні довгі хвостики. Ночувати, тісно притискаючись одне до одного, — єдиний надійний спосіб пережити суворі холоди. Під час особливо холодних зим, трапляється, гине більшість вусатих синичок.

СИНИЦЯ ЧУБАТА МАЄ ГАРНЕНЬКИЙ ЧОРНО-БІЛИЙ ЧУБЧИК

Найбільш характерна ознака чубатої синиці, за якою її легко розпізнають навіть здаля, — піднятий чорно-білий чубчик на голові. Невелика прудка пташка, значно менша за велику синицю, але трішки більша за блакитну, — каже Марія Савчук. — Поширені ці чубаті пташки на більшій частині Європи, де найчастіше обирають високостовбурні соснові та смерекові ліси. Рідше трапляються у змішаних, світлих листяних лісах із густим підліском і старими деревами. В Україні ареал синиці чубатої обіймає лісову та значну частину лісостепової смуги, а також Карпати. Ця пташка полюбляє самостійно видовбати чи вищипати гніздо, а не використовувати вже готові порожнини, — помітили дослідники. Зазвичай для гнізда вона обирає трухляве дерево або пень. Пісня чубатої синички — це короткі мелодійні трелі або пискливе «ці-ці — чрр — чрр», за якими й здогадуються про її присутність.

Восени чубаті синички готують собі запаси, очікуючи холодних і голодних часів. Насіння хвойних порід дерев, гусінь та павуків старанні синички ховають у тріщинах кори, під наростами лишайників, між хвоїнок, рідше — на землі. До речі, зроблені чубатенькими запаси допомагають пережити холодну пору року не лише їм, а й іншим птахам, не настільки майстерним у створенні комор із харчами. У позагніздовий період чубаті синички нерідко тримаються в зграях разом з іншими синицями і навіть приймають у свою компанію маленьких пташок-золотомушок, яким теж дуже дошкуляє холод.

ДОВГОХВОСТА СИНИЦЯ СХОЖА НА ПІР’ЯНУ КУЛЬКУ

Вона найбільше відрізняється від інших синиць — жодний птах наших лісів не має такого довгого хвоста. Як усі синиці, довгохвоста постійно перебуває в русі, стрибаючи по гілках дерев або літаючи, виконуючи різні акробатичні трюки. У пошуках комах  вона  зазвичай підвішується до гілочок знизу й уважно оглядає тонкі пагінці. Проте, на відміну від своїх родичів, ніколи не годується на землі, не гніздується в дуплах, не б’ється та має простодушний і милий характер. Спостерігати за нею — одне задоволення.

СИНИЦЯ ДОВГОХВОСТА

Довгохвоста синиця заселяє переважно узлісся й околиці листяних і мішаних лісів і парків, де їй легше знайти їжу. Гніздиться в лісовій і лісостеповій смугах, часто по берегах річок, а також на півночі степової смуги, в пониззі Дніпра і в гірському Криму. Хвойних лісів птахи уникають. На освітлених ділянках соснового лісу вони з’являються хіба під час осінньо-зимової кочівлі у пошуках їжі. Пташка часто зустрічається у змішаних групах синиць, що кочують лісами з осені до весни. Поодинці вони трапляються рідко, оскільки ще на початку сезону розмноження птахи об’єднуються в сімейні зграї, які восени розростаються до 20 і більше особин.

Найшвидше їх можна почути, коли птахи перегукуються чистими і ніжними свисточками «тіі-тіті» чи вигукують хрипке, уривчасте «тюрр... тюрр...». У зимовому лісі останнє трохи схоже на скрип лижних палиць по снігу.

Маленька пухнаста кулька приносить лісам велику користь, бо харчується лише комахами та їхніми личинками, збираючи дрібних комах та личинок із листя і бруньок. Особливо ця пташка любить попелиць. Насіння в раціон довгохвостих синиць не входить. На відміну від інших синиць, довгохвості живуть не в дуплянках. Вони будують гнізда на деревах і кущах або приплітають до тонких гілочок, маскуючи шматочками кори, павутинням, коконами комах, що робить гніздо непомітним.

Побачити довгохвостих синиць нелегко, вони не часто спускаються на нижні гілки дерев, а у верхів’ї їх не дуже й розгледиш. Узимку птахи трапляються ще рідше, а ось у лютому-березні їхні зграйки в пошуках їжі й затишку залітають навіть у міські парки. Для них дуже страшним є лютий холод, під час якого може загинути багато особин, адже і взимку вони ночують на гілках, щільно притискаючись одне до одного.

Синички занесені до переліку видів, які перебувають під опікою Європейського товариства охорони навколишнього середовища та охороняються Бернською конвенцією про охорону дикої флори і фауни і природних середовищ у Європі.

Проте це не значить, що вони не потребують підтримки з боку людини. Для збереження цих лісових видів необхідна сувора охорона заповідних лісових ділянок та місць гніздування. Важливим є також категорична заборона спалювати очерети, забруднювати та спотворювати водно-болотні угіддя. Існування вусатих синиць значною мірою залежить саме від охорони цих біотопів. Для захисту довгохвостих синичок особливо важливо збереження підліску й чагарників. Велику загрозу для них несе застосування пестицидів, оскільки основною поживою є шкідники лісу.

12 листопада, на День православного святого Зиновія (його ще називають Синичником), усі синички відзначають свої іменини. Як мовить приказка, «Синичка — мала птичка, та й вона свій празник має». Тож не забудьте привітати пташок!