Єноти бувають кусючими лише від життя «собачого»

Для Європи єнотоподібні собаки є чужорідним видом, штучно завезеним радянськими зоологами як мисливська тварина заради своєрідного хутра — густого, довгого, пухнастого, хоч і досить жорсткого. Взимку воно має землисто-бурувате забарвлення, влітку — шерсть набагато коротша, темніша і без пуху.

Не маючи багато природних ворогів, єнотоподібні собаки швидко розповсюдилися не лише європейською територією Радянського Союзу, але й проникли в Польщу, Німеччину, Данію, Швецію, Фінляндію. У країнах Європейського Союзу вони включені до переліку чужорідних видів, які підлягають виведенню.

У багатьох мовах для позначення виду використано назву, що є похідною від англійської «racoon-dog» — ракуновий пес, що згодом трансформувалася в «єнотовий пес», або «єнотовидну собаку», або «єнотоподібного собаку». Назва «єнот» використовується для цього виду в кількох мовах: у польській (Jenot), румунській (Enot), удмуртській (Енот), німецькій (Enok). З японської, фінської та естонської мов електронні перекладачі перекладають назву виду як «єнот» також. У Франції вид називають китайською  віверою — chien viverrin, — йдеться у «Вікіпедії».

ЄНОТОПОДІБНІ СОБАКИ — ЗОВСІМ НЕ РОДИЧІ ЄНОТІВ

Вони схожі на них завдяки круглим стоячим вухам і темній «масці» на симпатичній гострій мордочці. Не фахівцям найпростіше відрізнити єнотоподібних собак від єнотів якраз за такими основними критеріями, як лапи, хвіст і шерсть. Якщо у єнотиків передні лапи схожі на людські долоні, якими вправно перебирають те, що тримають, то у єнотоподібних собак лапи, як у всіх собачих. Хвіст у єнотів пухнастіший і має виражені кругові смужки. У єнотоподібних собак, навпаки, хвіст коротший і без смужок. До речі, єнотам лапи допомагають лазити по деревах, а єнотоподібні собаки можуть ними пересуватися лише по землі. Але справедливо буде зауважити, що спільного з собаками і єнотами у них все ж більше, ніж у морських свинок з морем і свинками.

Обираючи місця проживання, ці полохливі й обережні тварини надають перевагу листяним і змішаним лісам, яких у нас досить. Вони люблять заплави із заростями верболозу,береги боліт, низини річок. Ще одна особливість цих тварин — вони єдині представники собачих, що впадають у зимову сплячку. Втім, це характерно лише для тварин, що живуть у північних широтах. В Україні, з її нерідко малосніжними і нехолодними зимами, єнотоподібні собаки частіше уникають цього. До початку зими вони переважно накопичують чимало жиру, що й рятує їх у зимові холоди. У відносно теплі зими тваринки просто відсиджуються під час заметілі й хурделиці в теплих норах, — розповіла біолог Марія Савчук.

Житлом єнотоподібні собаки часто вибирають дупла повалених дерев, заглиблення між старим корінням, зарості й чагарники, покинуті іншими тваринами нори. Лісівники помітили, що вони охоче користуються борсуковими помешканнями. Часто два сімейства живуть у борсучій норі, звісно, розміщаючись у різних її кінцях, але цілком мирно співіснуючи. Єнотоподібні собаки — істоти соціальні і живуть парами, восени обираючи пару за якимись лише їм відомими критеріями. 

Те, що 80 років тому вважалося безперечним успіхом, обернулося екологічною катастрофою. Хутра єнотового ми вже ніби і не потребуємо, навпаки, дедалі масовішою стає відмова від натурального хутра і кращого ґатунку. А от їхній вплив на природу, яка все-таки відрізняється від рідних ландшафтів, стає все очевиднішим.

ТВАРИНИ НЕПОГАНО АКЛІМАТИЗУВАЛИСЯ В ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ

Згідно з даними Рівненського обласного краєзнавчого музею, у західні області України, зокрема на Рівненщину, їх завезли вже в 50-х роках із Київщини і Херсонщини. Вони прижилися не лише в Україні, але успішно акліматизувалися і в сусідніх європейських країнах, таких як Польща, Румунія, Німеччина. А в Скандинавію вони вже поширилися з європейської частини Росії та Білорусі. У цих тварин мало природних ворогів, тому розповсюдилися вони досить швидко, чим викликали невдоволення природоохоронців більшості країн — як потенційна небезпека для багатьох представників дикої природи, зокрема, водоплавних птахів та земноводних, які водяться на болотах. Люди планували, що єнотоподібні собаки харчуватимуться рослинною їжею і дрібними ссавцями та земноводними. Вони не злі, радше добродушні. Але ж тварина є твариною, і вона не харчується за складеними їй раціонами. Єнотоподібний собака непогано почувався і в азійських ландшафтах, де не завдавав шкоди місцевій фауні. У Європі тварини, шукаючи собі поживу, поставили під загрозу існування не одного виду. Окрім того, фермери нарікають на те, що  вони нерідко пошкоджують сільськогосподарські угіддя.

Найзавзятіше з єнотоподібними собаками взялися боротися у Швеції. Там їх вважають потенційними носіями сказу та інших небезпечних хвороб, а також загрозою для земноводних і птахів, що гніздуються на землі. Згідно зі спеціальною програмою боротьби з чужими видами, тварин відслідковують за камерами спостереження, каструють і за допомогою прикріплених до них датчиків вистежують наступних собак, з якими зафіксована собака хоче зблизитися, зауважують в одній з публікацій представники Шведської асоціації мисливців.

Зважаючи на те, що Україна приєдналася до європейських ухвал про нерозповсюдження чужорідних видів, маємо надію, що переселень тварин з їхніх природних середовищ уже уникатимуть. Поки що ж Україна намагається якось співіснувати з примусовим іммігрантами, використовуючи все ж не такі радикальні методи, як шведи. На єнотоподібних собак полюють під час мисливського сезону, таким чином зменшуючи їхню популяцію і можливі негативі наслідки для наших ландшафтів Період полювання на єнота, як і інших хутрових звірів, щороку визначається Наказом Держкомлісу і зазвичай триває з початку листопада до початку лютого.

ЧУЖОРІДНІ ВИДИ — ОДНА З НАЙБІЛЬШИХ  ПРИЧИН ВТРАТИ БІОРІЗНОМАНІТТЯ

Комітет Бернської конвенції, до якої приєдналася й Україна, своїм спеціальним документом рекомендує викорінювати немісцеві  види, оскільки в усіх докладно проаналізованих випадках вони завдають шкоди аборигенам. Серед чужорідних наземних хребетних, яких радять позбавлятися європейським країнам, є, зокрема, і єнотоподібні собаки та єноти.

Людство поступово наближається до розуміння того, що важливо зберігати екосистеми у природному стані і що усілякі «покращення» й «урізноманітнення» природи, навпаки, погіршують їхню якість, — вважають науковці. — Чим більше ми втручаємося в дику природу, тим масштабніші та непередбачуваніші наслідки, які часто є несприятливими і для самої людини. Адже чужорідні види — одна з найбільших причин втрати біорізноманіття. Проте, на думку українських вчених, важливо не лише боротися з такими видами, а й відновлювати природні екосистеми, надаючи можливість місцевій природі боротися з агресорами. З метою припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття й формування екологічної мережі на базі Мінприроди триває розроблення Національної стратегії України щодо розповсюдження інвазійних чужорідних видів, враховуючи досвід країн, у яких є здобутки у цій сфері.

Фото з сайта wikipedia.org