Аукціон подій п.Хвостіва

«ЖАННА Д’АРК» І «ЛИС» (99 у. о.)

Публічно-телевізійна гласність увірвалася в українські оселі. У неділю в «Епіцентрі» В.Піховшек повторив успіх Кисельовського «Гласу народу», звівши в прямому ефірі двох грізних політсуперників: віце-прем’єра Юлію Тимошенко і лідера СДПУ(о), почесного президента клубу «Динамо» (Київ) Григорія Суркіса. Обоє в одній олігархічній ваговій категорії. Однак у манері їхньої поведінки, безперечно, великі відмінності від психології російських сусідів.

Якщо ті швидко ведуть словесну перестрілку чи іноді, як Жириновський, водою в обличчя хлюпають (Мабуть, саме тому в студії «Епіцентру» склянок з мінералкою не було), то наші політики обмінювалися 10- хвилинними монологами.

Дійство споглядала вся країна. Тому не будемо вдаватися до подробиць ділового конфлікту Тимошенко із Суркісом. Для цього є аналітики. Я хочу тільки простежити за його драматургією.

На перше запитання Піховшека Юлії Володимирівні, чи вважає вона опонентом Григорія Михайловича, вона відповіла, що «не вважає пана Суркіса опонентом і взагалі людиною, з якою можна вести дебати». А просто їй не дають прямого ефіру п’ять місяців. І страшна плата, яку вона повинна внести за нього — товариство пана Суркіса. А головне, що уряд Ющенка, який вона представляє — «найпрозоріший» на світі. А їм заважають навести порядок на енергоринку «деякі його приватизатори», — натякнула вона на Г. М.

Суркіс досить добродушно почав, звернувшись безпосередньо до Піховшека: «Славо, ми стали з вами свідками спектаклю. Він розпочався з призначення Юлії Володимирівни на посаду віце-прем’єра і триває вже п’ять місяців. Не знаю, чому вона не може потрапити в ефір — її обличчя не сходить з екранів. Я мовчав п’ять місяців з приводу її нападок. Вважаю свою позицію чоловічою. Я прийшов сюди, щоб подивитися в очі симпатичній жінці. Посміхнутися їй, і у відповідь отримати усмішку. І не прийшов сюди опонувати». Далі Григорій Михайлович розбирає, що таке корумпованість, розповідаючи про кількість машин та охорону Тимошенко.

Це була «проба шпаг». Перші випади.

Цікаві образи наших персонажів. Юлія Володимирівна мовби дещо «обморозилася» з правого боку. Її щока, повернута до Григорія Михайловича, «помертвіла». У всіх її репліках відчувався трагічний героїзм Жанни д’Арк.

Суркіс же не переставав сяяти посмішкою. Однак чимраз він чув на свою адресу звинувачення, то більше його усмішка ставала напруженішою. Обличчя ставало ніби лисячим. Він усміхався Юлії Володимирівні, мов Лис — Колобкові, на зразок: «Ти ще докотишся».

Наступну промову Юлія Володимирівна тримала 11 хвилин (!). Зупинити її звинувачувальний монолог було неможливо. І як Піховшек не зітхав, не поглядав на годинник і не сопів — потік не переривався. Коли ж він вирішив усе-таки звернутися: «Шановна Юліє Володимирівно,..», Тимошенко повернулася і кинула: «Якщо ви мене переб’єте, я піду». У плани Піховшека це не входило, тому віце-прем’єр договорила свою першу промову до фіналу. Закінчила Юлія Володимирівна ефектно: «Гроші, які не доходять до шахтарів і пенсіонерів, на совісті людини, яка присутня сьогодні в студії». Тимошенко нарешті відірвала скорботне обличчя від телекамер і подивилася на Григорія Михайловича.

Суркіс відповів: «19 грудня, буквально через 20 днів після того, як Тимошенко стала віце-прем’єром і куратором ПЕК, я відразу поставив дизель на базі «Динамо» — бо знав, до чого це призведе... Я готовий їй взяти квитки і з’їздити з нею до Швейцарії й до Америки, щоб вона дала свідчення у справі Лазаренка. Коли повернемося — поговоримо...»

Чим далі, тим «швидкострільність» реплік зростала. Зупинимося на найвидатніших. Пристрасно-темпераментних!

ТИМОШЕНКО: «Я ще не ваша підлегла, щоб відповідати на ваші запитання», «Хочу звернутися до виборців! Одні приходять у політику, щоб поліпшити життя людей, а інші — щоб подвоїти свій заробіток. За рахунок країни. Вони вам будуть на виборах усе давати. Я прошу виборців брати все, що вам будуть давати, але обирайте тих людей, які представлятимуть ваші інтереси», «Я повинна цю чашу, цей ефір випити до дна» (з приводу документів, які їй показав Піховшек), «Цей ксерокс зроблено в офісі Григорія Михайловича».

СУРКІС: «Юліє Володимирівно, не робіть із себе святу», «Ви ж доросла людина, ви мама...», «Ваша кипуча енергія повинна бути спрямована в мирних цілях», «З нами не треба боротися, з нами треба співробітничати», «Я хочу, щоб Юлія Володимирівна повернула гроші, які вона вивезла з країни в 96—97 роках, їх цілком вистачить на пенсії», (Піховшеку) «Я нікуди не буду виходити, навіть якщо ви мене переб’єте», «Прекрасна актриса. Треба Юлію Володимирівну прийняти без вступних екзаменів в інститут імені Карпенка-Карого відразу на курс 3—4-й», «Я маю стосунок до енергетики як її споживач», «В 98-му році я говорив з Лазаренком. Він мені сказав: «Якби Юлька не примусила мене грати монопольно на ринку газу — доля б у мене склалася інакше», «Її висловлювання межують із «клінікою», «Юлія Володимирівна вважає, що у нас всі в країні лопухи».

Кілька слів припало і на самого ведучого.

ПІХОВШЕК: «Я не буду стільки говорити, скільки мої шановні гості...», «Такого в моїй кар’єрі ще не було...», «Головне, щоб глядач отримав враження від цих людей у студії, від їхньої логіки...», «Мені здається, весь вечір на екрані йде реклама» (з одного боку — уряду, а з іншого — футболу. — п.Х. )

Один шматок п’єси можна навести повністю.

БІДНИЙ ПІХОВШЕК: «Ви можете подивитися на годинник... скільки ми вже в ефірі? Годину десять хвилин! Я хочу просто поставити запитання, які не задав. Якщо ви дозволите...»

(Однак Ю.В. не дозволила)

ТИМОШЕНКО: — Прошу, дайте мені слово!

ПІХОВШЕК: — А хіба у мене є вибір?

ТИМОШЕНКО: — Ні. (Уперше віце-прем’єр засміялася).

Маємо сказати, що Піховшек, пам’ятний глядачам тим як він майстерно заганяв своїх гостей у «П’ятий кут», зараз був «забитий як мамонт» і втиснений у власний «Епіцентр» цими двома опонентами. По суті, через півтори години в прямому ефірі, він примудрився сказати тільки заключне слово: «Я думаю, всі, хто дивився цю програму, отримали задоволення».

Що так, то так. Велике спасибі. Можна сказати, вiн постраждав за нас — телеглядачiв. Я думаю, що «Епіцентр» переплюнув не тільки «Глас народу», а й «Екстремальні ситуації» з Фоменком. Такого напрягу там не бачили!

ЯКИЙ ГОЛОС, ТАКИЙ І ВІДГОЛОС (41 у. о.)

Президент Росії Путін уже «прищепив» силовим органам АКТИВНІСТЬ. Вони тепер намагаються вирішувати будь-які питання.

Так, наприклад, загони міліції в Москві увірвалися в гуртожиток архітектурного інституту і відібрали у всіх студентів, що перебували там, паспорти. І в тих, у кого відстрочено армію через диплом, і в тих, у кого ні — без розбору. А потім їм запропонували з’явитися за своїми документами до військкомату. Заодно і повісточки взяти. І не забути розписатися про їх отримання.

Оговтавшись від міліцейського натиску, студенти вирішили наскочити на військкомат і забрати свої документи. Однак його працівники забарикадувалися і через зачинені залізні двері глухими голосами відповідали, що їхній робочий день закінчено.

У цій історії втішає єдине: у відповідь на свавілля влади опір цивільного населення зростає.

ДВА СЛОВА НАВЗДОГІН ЕНДІ (15 у.е.)

У червні завершилася виставка батька американського поп-арту, художника Енді Воргола. Я встиг на останній день виставки. Дійсно, рідкiсний мужик виявився.

Як художник, щоправда, нуль. Шовкографiя його — досить тупе перенесення фотографії на тканину. Вражають своєю простотою його картиниська, на яких намальовано: ножі, хрест, гамбургер. Шедеври, щоб обиватель не ламав собі голову, так і називаються: «Ножі», «Хрест», «Гамбургер». Деякі парочки зупинялися і довго обговорювали в дусі: «Я все зрозуміла, тільки ота пляма внизу картини — неясно». Думаю, Енді від душі над ними посміявся б. Еге, він посміявся, власне, над усім людством. Його простота, певна річ, гірша від крадіжки, але нагадує щонайдійовішу рекламу. Геніальний рекламіст! Він навіть примусив розглядати на виставці мазанину своєї матінки. Кострубаті дитячі малюнки, обрамовані в круті рами. По суті: рама і є символ творчості Воргола. Рама, упаковка. Головне — продати. Коли після виставки я увійшов до гастроному, там упало в очі оголошення «Ковбасні вироби — 2 поверх». З нього запросто можна зробити «витвір мистецтва», якщо під ним поставити підпис — Енді Воргол. І головне, воно дорого коштуватиме.