Аукціон подій п.Хвостіва

№1 ТЕЛЕБИТВА ЧИ ПІСЛЯМОВА ДО КОРИДИ ПО-КИЇВСЬКИ (89у.о.)

Після божевільної бійки за крісло мера, партія імені Суркіса, Медведчука і Кравчука — СДПУ(о) продовжує розмахувати кулаками. Судом погрожувати, неправильні, мовляв, вибори. А чого кип'ятитися? Своєю чудовою рекламною кампанією Суркіс безперечно додав n-ну кількість прихильників Омельченка.

Взагалі рекламні кампанії двох претендентів радикально відрізнялися в головному: Олександр Олександрович будував (або йому будували) свій тактичний бій за принципом: «Я такий же, як і ви». А Григорій Михайлович чинив навпаки: «Я не такий, як ви. Я багатий і сильний. Але я допоможу вам, слабким». Омельченко говорив мало, тому й помилявся рідко. До того ж його ролики були ретельно профільтровані. Суркіс же неодноразово брав участь у прямих трансляціях, але не володіючи блискучими ораторськими здібностями, сипав репліками, на зразок:

«Я не уперше проникаюся цією проблемою...» (тобто ще проникатися й проникатися. А зайнятися цією проблемою — навряд чи вийде). «В обов'язковому порядку я наведу порядок» (прямо як із анекдоту про військових). «Перші два місяці я поверну чиновників обличчям до групи ризику... « (Відразу промайнуло в голові: до наркоманів, повій, гомосексуалістів?) Однак, далі пішла розшифровка: «... к старикам и детям». Ось вони хто! Ймовірно, Г. М. мав на увазі, що, мовляв, ми не оберігаємо найнезахищеніші верстви... Більше цього, в одній зі своїх пожежонебезпечних промов він злегка змінив адресата. Він сказав, що час повернути чиновничі погляди «к старикам и... старухам». А це вже джентльменський жест з боку президента клубу «Динамо» (Київ).

Апофігеєм (за висловом письменника Ю. Полякова) висловлювання пана Суркіса можна вважати його думку з приводу того, навіщо йому потрібна влада. Він сам на ТБ задав собі це питання: «Навіщо мені, багатій людині, влада?» І відповів: «Влада мені потрібна — для почуття відповідальності». Неприємно жити Григорієві Михайловичу в безтурботному польоті: легко й життєрадісно. Йому хочеться звалити на себе тягар. Щоб хоч трохи було поважче. Навіть дуже тупа людина навряд чи повірить у цю «шпигунську» передвиборну легенду. Вона рефлекторно викликає недовірливу усмішечку, типу: «Гм».

Оскільки Омельченко йшов у ефір у суворо регламентованих мікродозах, то на такому короткому проміжкові часу ми не почули що-небудь з його традиційно (м'яко висловлюючись) не дуже грамотних усних висловлювань. Після набору яскравих київських картинок йшло лаконічне: «Я слова дотримаю». І крапка.

Але й Олександр Олександрович посмішив киян деякими висловами. Наприклад, перебуваючи в своєму кабінеті на Хрещатику він добродушно зазначив: «Мені подобаються всі 45 кандидатів на пост мера... на своїх місцях (звичайно, на його місці вони йому сподобалися б набагато менше)». «Подивіться, — він зробив відповідний жест рукою, — який у мене маленький кабінет, яке невелике крісло (зараз заплачемо!). І, окрім того, воно одне. (Ось це — вже по суті)».

І якщо, повторюємо, Суркіс протиставляв себе публіці, то Омельченко підкреслював свою «близькість до народу». Навіть занадто. Він заявив: «Середній киянин, та й усі 2 млн. 700 тис. повинні бути схожі на свого голову. Поведінкою, інтересами. І це — справедливо».

Каюся, я абсолютно не схожий на Олександра Олександровича. Ні комплекцією, ні поведінкою, ні, тим більше, інтересами. Та й думаю, нам усім не треба бути братами-близнюками, щоб симпатизувати чи ні його архітектурній діяльності.

Хочеться пригадати телевізійних агітаторів за претендентів. За Суркіса ратувала частина богеми: Повалій, Рибчинський. У числі прихильників Омельченка до смішного часто траплялися будівельники. Кожен із агітаторів безперечно дещо лукавив. На цьому тлі можна відзначити В. Лобановського. Він сказав просто: «За Суркіса я житиму краще». Чесніше не скажеш.

Але кращим агітатором за Омельченка став... Суркіс. На четвертому каналі з'явилося його вольове обличчя. Він прорік: «Я голосуватиму за практика, за людину справи — за Олександра Омельченка». У кутку кадру стояла маленька позначка «Архів 98 року». Це був забійний трюк!

Коли на «1+1» журналістка спитала чому ж Григорій Михайлович за рік так радикально змінив свою думку, він послався на те, що почалося свавілля влади. Але так, як будь-хто розуміє, що свавілля влади ніколи й не припинялося, то 684.080 киян проголосували за Омельченка, довівши число тих, що проголосували за діючого мера до рекорду — 76-ти відсотків.

№2 БАТЬКО ТРАНСФОРМАЦІЇ (43 у.о.)

Під завісу свого терміну глава держави несподівано впрягся в роботу. І кинувся викорінювати всі недоліки суспільства. (Ситуація нагадує студента, котрий в останній момент кинувся рубати «хвости»).

На з'їзді Українських промисловців і підприємців він заявив, що має намір «протягом трьох-чотирьох місяців здійснити радикальні кроки з оздоровлення соціально-економічної ситуації, зміцнення основ конкурентоспроможності української економіки, її динамічного зростання». Тобто п'яти років не вистачило, а за півроку — раз плюнути. І два плюнути, і три.

Рецепт такий: треба терміново зайнятися «системною перебудовою та ринковою трансформацією економіки». Горбачов обмежився однією «перебудовою». У Леоніда Даниловича є шанс стати ще й «батьком трансформації». Але як її здійснювати? А ось як.

Президент хоче піти на «скорочення кількості податків», і одночасно на «встановлення п'ятирічного мораторію на внесення змін у податкове законодавство». Неясно, як можна здійснювати дії, які заперечують одна одну? Спокійно, не поспішаючи. Адже трансформація буває не тільки зовнішня, але й внутрішня. Ось її, рідну, і будемо проводити. До повного руйнування.

№3 СПРИТНІСТЬ РУК ТА НІЯКОГО ШАХРАЙСТВА (21 у.о.)

Добре ще, що наші політики гіпнозом не користуються й іншими психологічними енд ілюзіоністськими штуками. Часом така школа приводить до непоганих результатів. Нiби як у громадянина Гітлера. Так, бачся, зарядить начебто освічених німців, що вони тисячами в хрест вишикуються і ходять колом, немов циркові коні.

Однак за всією цією парапсиходіяльністю часто переховується здорове почуття обману. Академік Юрій Горний, майстер психологічних дослідів, розкрив у пресі безліч секретів знаменитих екстрасенсів. Навіть Вангу викрив, якій для точних прогнозів на майбутнє зведення про минуле постачала болгарська спецслужба, щоб та не сильно помилялася. Але особливо образливо, що Горний розкрив таємницю вгадування кольору. Річ тут не в чутливості пальців, а в хорошому нюхові. «На кожний свій палець я наніс вловимий тільки мною запах бензину, парфумів і так далі. І позначив конверти, торкаючись їх куточків...» Глядачі були щасливі.

Ще він зазначив, що в наш час завдяки зусиллям кашпіровських і чумаків кількість населення, котрому легко щось навіяти, збільшилася з 4% до 20. Саме на них якраз політики й можуть розраховувати. Ось так позначить парфумами чи бензином всілякі різні знамена й прапори який-небудь заповзятливий претендент, і почне по телевізору вгадувати колір прапорів тієї або іншої партії. Підійде із зав'язаними очима до ряду прапорів, схопить шовкову тканину революційного кольору, понюхає її й заволає страшним голосом: «Комуністів відчуваю!» А сам, гад, відчуває «Шанель №5», якими позначив святиню Петра Симоненка. Так що не вірте, громадяни, ні екстрасенсам, ні політикам. Усі чудеса, які вони обіцяють або влаштовують — лише фокуси.

Результати Попередніх ТОРГІВ:

Лот № 1 (87 у.о.) — про те, як лицарський бій претендентів на пост мера проходив за вельми сумнівними правилами — придбав головний герой роману «Янкі при дворі короля Артура». Він, усміхаючись, зазначив: «Так, деяких лицарів середньовіччя мені було досить тяжко здолати на турнірах. Якби не автомат...».

Лот № 2 (71 у.о.) — про те, як декларації про прибутки претендентів на президентський пост вражають своєю скромністю — за помірну плату куплений Скупим Рицарем. Прийшовши з податкової в лахмітті, барон сказав: «Воно й зрозуміло, декларація ж заповнюється для людей, а скрині в моєму підвалі — для душі».

Лот № 3 (37 у.о.) — про те, як «Комсомолка» зв'язалася астральним зв'язком з духом О.С. Пушкіна — придбано духом В.І. Чапаєва. Зв'язавшись з духом останнього, ми почули: «Як ви дістали! Пушкіна — спіритичними сеансами, мене — анекдотами. Мені б шашку, а Сергійовичу — пістолет. Ми б вам показали...». Тут астральний зв'язок перевався. Але що показали б нам начдив і поет — ми приблизно здогадуємося!

* У деяких лотах використана інформація агентства Інтерфакс-Україна