Чи може тепер відео або запис бути доказом?

Після нещодавнього рішення Конституційного Суду — «звинувачення у скоєнні злочину не може ѓрунтуватися на даних, отриманих без дотримання Конституції або з порушенням законів» — виникає чимало запитань. Чи може тепер запис із луганського кафе, який зафіксував побиття дівчини депутатом місцевої ради Романом Ландіком, стати доказом у суді? Як після рішення КС слід розцінювати «плівки Мельниченка», які фігурують у кримінальній справі щодо Леоніда Кучми як доказ (якщо, звісно, не заради цього все це затівалося)? Або чи може бути доказом, наприклад, аудіозапис, зроблений студентом під час вимагання хабара викладачем? Прикладів багато.

Для більш глибокого розуміння питання процитуємо результативну частину тлумачення КС: «Конституційний Суд України вирішив... що обвинувачення у вчиненні злочину не може ѓрунтуватися на фактичних даних, одержаних у результаті оперативно-розшукової діяльності уповноваженою на те особою без дотримання конституційних положень або з порушенням порядку, встановленого законом, а також одержаних шляхом вчинення цілеспрямованих дій щодо їх збирання і фіксації із застосуванням заходів, передбачених Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність», особою, не уповноваженою на здійснення такої діяльності». Нагадаємо, подання зробила Служба безпеки України, яка просила розтлумачити положення ч. 3 ст. 62 Конституції: «Обвинувачення не може ѓрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом».

Після появи цього подання адвокат Мельниченка Микола Неділько одразу заявив, що він не вірить у те, що звернення СБУ до КС не пов’язано з «плівками Мельниченка» та з розслідуванням «справи Гонгадзе», оскільки такі «збіги обставин» зазвичай не притаманні СБУ через її професійну діяльність. Саме ж рішення КС (після його появи) Неділько назвав таким, що «обмежує доказову базу, за допомогою якої можна розкривати злочини». «Поки суд не визнав, що Мельниченко робив ці записи незаконно, вони абсолютно законні», — підкреслив Неділько. До речі, адвокати Кучми вже поспішили заявити, що будуть використовувати роз’яснення КС. «Звісно, будемо апелювати (до досудового слідства у зв’язку з рішенням КС). Поки ще не зверталися, усе перебуває на стадії вивчення», — сказав захисник Кучми Віктор Петруненко.

Таким чином, невже в результаті спроби вирішити «проблему Кучми» Конституційний Суд фактично ще більше законсервував проблеми? Деякі експерти вже заявили, що таке роз’яснення КС ускладнить розслідування рядових справ. На їхню думку, тепер відеозаписи з банків або магазинів, які пограбують, не зможуть стати доказами, а знятий на відео чиновник, який бере хабар, не буде звільнений.

Що, на вашу думку, означає таке рішення КС? Чи матиме воно позитивний ефект для судової системи? Яких наслідків слід очікувати?

Олег БЕРЕЗЮК, президент Українського юридичного товариства:

— Якщо порушується процедура отримання доказів, визначена законом, тоді обвинувачення є незаконними. Але справа не в тому, що пересічний громадянин, використовуючи свої можливості, зафіксував якісь правопорушення, мова йде про те, що у нас часто органи державної влади (МВС, СБУ) здобувають докази незаконним шляхом. Коли держава без санкції суду веде відеоспостереження за громадянином або без кримінальної справи починає проводити оперативно-розшукові заходи щодо нього, то, звичайно, отримані дані не можуть бути доказом у суді. Що стосується камер відеоспостереження, які знаходяться на території приватних суб’єктів підприємницької діяльності, чи приватних дій приватної особи, коли вона зафіксувала, як чиновник отримав хабара, то ці речі мають бути визнані доказами. Вони не є такими, що здобуті незаконним шляхом.

Головне в наступному. З моєї точки зору, сьогодні Конституційного Суду в Україні немає, тому що він перетворився в орган, який узаконює незаконні рішення. Можна пригадати, як КС визнав, що президент Кучма може балотуватися на третій термін, хоча в Конституції записано, що не більше двох термінів підряд. Також КС скасував рішення Верховної Ради про конституційну реформу і таким чином повернув у дію Конституцію 1996 року, що не мав права робити. Ситуація в країні наскільки складна, що у нас не тільки КС, а вся судова система не працює. Наприклад, не треба бути юристом, щоб зрозуміти, що відбувається навколо Тимошенко, Луценко. А скільки простих громадян знаходяться в аналогічній ситуації, про справи яких мало хто знає.

Тому, поки не буде забезпечено контроль з боку народу за діями влади, поки чиновник або обрана особа не буде нести відповідальність за свої дії, доти нічого не зміниться. В Конституції мають бути закріплені правила життя в країні: повноваження посадових осіб, органів виконавчої, законодавчої влад, суду... Коли правила будуть закріплені в Основному законі, це буде фундаментом для побудови правової держави.

Ігор КОЛІУШКО, голова Центру політико-правових реформ:

— Поняття допустимих і недопустимих методів збору доказів, як правило, визначається в усіх країнах у процесуальному законодавстві. З метою захисту прав людини не допускається збір і використання в суді інформації чи доказів, отриманих незаконним шляхом. Проте що значить незаконним шляхом? Якщо при цьому порушувалося законодавство, порушувались чиїсь права — звичайно, це недопустимий шлях. Такі докази не повинні застосовуватися в суді. Але коли мова йде про інформацію, зібрану без порушення прав людини, наприклад, на камеру, про встановлення якої всі знають, на існування якої є згода суспільства, без сумніву, така інформація повинна прийматися судом. Дискусії можуть бути лише стосовно того, як класифікувати ту чи іншу інформацію, якої ваги надавати доказам, отриманим через відеоспостереження: тут може бути співвідношення різних доказів, якщо є колізія між ними. Для мене незрозумілим залишається — чому в рішенні Конституційного Суду ця проблема спрощена.

Роман МАРЧЕНКО, старший партнер юридичної фірми «Ільяшев і партнери»:

— Що таке законне зняття інформації та незаконне зняття інформації? Незаконне зняття інформації — це зняття інформації прихованими методами, коли особа або особи, яких знімають, не знають про це. Якщо ж у магазині відкрито на вході або в інших місцях зазначено, що відбувається відеоспостереження, отже, це законний метод зйомки. Якщо в офісі компанії написано, що ведеться відеоспостереження й відеофіксація, це теж законне зняття інформації. Отож ці дані можуть використовуватися в суді. Якщо ми говоримо про прихований метод зйомки, коли люди не знають, що їх знімають (камери сховані), то такий відеозапис є незаконним, за винятком випадків, коли санкцію на таке зняття інформації дав суд. Зазвичай правоохоронні органи отримують дозвіл суду на встановлення камер і зняття подібної інформації.

Якщо говорити про випадок зняття інформації в кабінеті президента Миколою Мельниченком, то це робилося приховано — ніхто не знав про те, що там ведуться записи, відповідно, характеристики законності тут немає, до того ж, дозволу суду з цього приводу не було. Таким чином, Микола Мельниченко незаконно знімав інформацію. Це означає, що щодо нього є окрема стаття. А Леонід Данилович Кучма, якщо здійснював незаконні дії, які спливли завдяки записам Мельниченка, має відповідати за іншими статтями. Плівки Мельниченка не будуть доказом, бо отримані незаконним шляхом. Але це не означає, що їх не може бути в матеріалах кримінальної справи й що слідство не може вивчати обставини з цього приводу. Наведу приклад. Надійшов незаконний звукозапис про те, що завтра буде скоєно вбивство громадянина Іванова. Міліція вживає заходів і ловить кілера. Отже, запис не буде доказом, він просто став допоміжним чинником для правоохоронних органів.

Що ж до дій в умовах крайньої необхідності, це пом’якшувальна обставина для відповідальності того, кого звинувачують. Що стосується людини, яку незаконно слухали, ця плівка не матиме значення в суді. Думаю, що провину громадянина Кучми тепер довести буде значно важче. Насправді норма про те, що незаконним шляхом здобуті докази не повинні братися до уваги, була завжди. Насправді КС нічого нового не сказав. Суд не погіршив ситуацію.

Юрій ВАСИЛЕНКО, колишній суддя Апеляційного суду Києва:

— Відеоспостереження в громадських місцях, що зафіксувало злочин, може бути доказом у суді. Це не суперечить ні Конституції, ні Кримінально-процесуальному кодексу.

Записи Мельниченка можуть бути визнані доказом. Вони підпадають під поняття крайньої необхідності, коли людина здійснює протиправні дії, які є менш значними, ніж ті, які вона отримує незаконним шляхом. Адже Мельниченко записав на плівку, що журналіста Гонгадзе хочуть викрасти й убити, а це істотніша шкода, ніж та, яку він сам зробив. Це і є дія в умовах крайньої необхідності. Крім того, ці записи були вилучені відповідно до ст. 186. Кримінально-процесуального кодексу. Отже, в діях Мельниченка немає складу злочину.

Оперативно-розшукову діяльність можуть здійснювати оперативні працівники. Прослуховувати кого-небудь вони можуть лише з дозволу суду. Саме їх і стосується це рішення КС. Воно не стосується плівок Мельниченка, що визнані автентичними. Думаю, КС прийняв таке рішення під справу Кучми — шукатимуть якісь лазівки. Ми ж знаємо, як Конституційний Суд у нас «уміє» приймати рішення. Пам’ятаєте, коли вони на один плюс один сказали «три». Я маю на увазі рішення про третій термін Кучми, що повністю суперечило Конституції та законам України. Були й інші аналогічні рішення.

Володимир МИХАЛІН, юрист («Юридична практика», Костянтинівка):

— Я вважаю, що в Конституції й так чітко і недвозначно було прописано зазначену норму. Її застосування блокувалося усними вказівками на семінарах суддів, оскільки якщо її застосовувати, то, за винятком нас, як в інших країнах, практику ДР (додаткових розслідувань) лише в межах 10% справ, за справді неупередженого суддівського розгляду, можуть мати обвинувальні вироки.

Зрозуміло, цього ніхто не допустить, і я впевнений, що це рішення Конституційного Суду пошириться лише на кримінальну справу за звинуваченням Л. Кучми, а надалі буде заблоковано так само, як рішення Конституційного Суду України «У справі за конституційним зверненням громадянина Солдатова Геннадія Івановича щодо офіційного тлумачення положень статті 59 Конституції України, статті 44 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 268, 271 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про право вільного вибору захисника)» від 16 листопада 2000 р.

Отже, я вважаю, що таке рішення не матиме жодного ефекту. Втім, якщо відкинути мою особисту думку, то, з погляду захисту від звинувачення, застосування цього рішення може вплинути на те, що кількість осіб, засуджених за чужі злочини, буде значно меншою.

Щодо заяв експертів, то хотів би послухати їхнє мотивування. Судячи зі змісту, вони вже «пробивають» право слідчого на недотримання вимог КПК при судочинстві, припустимо, у справах крадіжки металобрухту. Тобто яка різниця, якого бомжа садити — якщо це не він украв сьогодні, то все одно він потенційний злодій завтра, і все одно йому місце у в’язниці.

Ця думка абсолютно хибна: або в країні дотримуватимуться прав БУДЬ-ЯКОЇ людини, установлених Законом, або ж, як сьогодні, — нічиїх.

Заяву про відеозапис взагалі сформульовано некваліфіковано. В ході розслідування кримінальних справ, відповідно до ст. 65 КПК, доказами є «будь-які фактичні дані». І відеозапис, який ведеться безперервно з установленого в магазині технічного засобу, також є доказом вчинення злочину, а за умови ідентифікації особи, зафіксованої пристроєм, — підставою для виголошення вироку конкретній особі.

Я акцентую увагу на слові ідентифікація, бо у нас можуть «ідентифікувати» за курткою, оскільки злочинця було знято зі спини, і засудити будь-кого в подібній куртці. Такий випадок був у Константинівському міськрайонному суді у справі С. Слідством було встановлено, що предметом злочину є мікрохвильова піч «Рейнфорд», а натомість уже сім років судять власника мікрохвильової печі «Самсунг». Справа дев’ять разів перебувала на додатковому розслідуванні й уже десятий раз у суді. Попри очевидний ідіотизм ситуації, підозрюваному вже двічі ухвалювали вирок, і за одним із них він уже відсидів десять місяців у слідчому ізоляторі.

Щодо приватного відео з фіксацією отримання хабара чиновником, то таке відео може бути підставою для порушення кримінальної справи, але для виголошення обвинувального вироку — ні, оскільки в КПК абсолютно чітко прописано процес отримання доказів у справах зазначеної категорії.

Сергій МАТВІЇВ, адвокат, керуючий партнер ЮК «Кватро-Консалтинг», Львів:

— По-перше, треба зазначити, що КС не винайшов велосипед. Така норма у Конституції України завжди була, проте в кримінально-процесуальному законі вона не відображена повною мірою. Є таке поняття, як допустимість доказів, а саме: суд не може брати до уваги доказів, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Чинний кримінально-процесуальний кодекс не містить визначення допустимості доказів у кримінальному процесі. Проте встановлено чіткий порядок збирання й подання доказів.

Так, ст. 66 КПК України встановлює, що особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд у справах, які перебувають у їх провадженні, мають право викликати в порядку, встановленому цим кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для надання висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред’явити предмети і документи, які можуть встановити потрібні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій, вимагати від банків інформацію, яка містить банківську таємницю. Докази може подати підозрюваний, обвинувачений, його захисник, обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представник, а також будь-які громадяни, підприємства, установи й організації.

Докази можуть одержати під час виконання запиту (доручення) про міжнародну правову допомогу на території іноземної держави, а також у порядку перейняття кримінального переслідування чи в ході діяльності міжнародної слідчої групи.

Якщо простіше, то це означає, що в матеріали будь-якої кримінальної справи той чи інший доказ може потрапити лише в передбаченому законом порядку, тобто його має здобути саме слідство або ж його має подати будь-яка особа з перелічених вище.

Що ж до відеозаписів із банків чи магазинів (або інших публічних місць), чи знятого на відео чиновника, суд повинен з’ясувати, законно чи ні проведено такий відеозапис. Наприклад, якщо в банку відеоспостереження провадили з дотриманням вимог закону, то такий відеозапис можна долучити до справи як належний і допустимий засіб доказування.

Тобто Конституційний Суд, по суті, роз’яснив, що, перш ніж надавати оцінку тим чи іншим доказам під час розслідування й розгляду кримінальної справи, треба насамперед з’ясувати, чи з належного джерела, належним суб’єктом та чи в законний спосіб і порядок отримано ці докази.

Фактично органам слідства та всім нам просто нагадали й роз’яснили, що треба передусім дотриматися порядку отримання доказів — як бази будь-якої справи, і лише тоді вони можуть бути підставою для обвинувачення чи захисту або їх може оцінити суд.

Віталій БІВАЛЬКЕВИЧ, голова Житомирського обласного відділення Союзу адвокатів України:

— Загалом сьогодні у практиці судочинства це є дуже проблемним питанням. За законом, якщо є постанова суду про згоду на ведення відеознімання, прослуховування певних осіб, то такі дії можуть провадити. До теперішнього часу якщо в процесі буде надано інші документи для підтвердження фактів, зафіксованих відео- чи аудіозаписами, то ці дані теж можуть бути доказами. Якщо їхню достовірність підтвердить експертиза. Вони були доказами по суті. Зрозуміло, наслідки зазначеного рішення Конституційного Суду України будуть широко обговорювати, коментувати, зокрема офіційно. Що матиме значення? Якщо подібні докази будуть отримані не відповідно до чинного законодавства, то їх вважатимуть безпідставними. Суд не має брати їх до уваги. Для особи, яка притягатиметься до кримінальної відповідальності, будь-який сумнів в її винуватості має діяти на її користь. Але суд не повинен мати такого поняття, як позитив це для нього чи негатив, бо, за законом, він не може бути на боці обвинувачення чи підсудного. Якщо є докази вини — ухвалювати рішення про винуватість, немає — ні. Суддя повинен діяти незаангажовано. Як, наприклад, рефері на футбольному полі. Бо і в суді є дві команди — обвинувачення й захист. А всі сумніви у провині підсудного трактувати на його користь. Якщо немає доказів вини, ставати на бік підсудного.

Але якщо звернутися до реальності, то варто проаналізувати, наприклад, нинішній рік. Чи ухвалювали суди виправдувальні вироки в кримінальних справах? Пригадую лише один-два такі випадки. Ось в яке становище поставили адвокатів. Та й ті з них, що були слідчими в прокуратурі, зокрема і з високими званнями, у приватних розмовах на це скаржаться. Наприклад, що вироки фактично пишуть у прокуратурі, бо в них повністю цитують матеріали обвинувачення. Про що це свідчить? Загалом, тепер не та судова система, що працювала за радянських часів. І в принципах, що діють у суспільстві. Адвокати не мовчать, але певна тенденція, про яку я говорив, триває.