Чи скористаються столичним майданчиком?

Незважаючи на юридичну невизначеність питання проведення виборів Київради та міського голови, більшість політологів переконана, що процес обрання міського апарату влади відбудеться вже цього року. Крім низки процесуальних проблем, які можуть негативно позначитися на результатах опозиції, як то дата призначення виборів, а вони можуть відбутися влітку, коли більшість киян-представників середнього класу подасться у відпустки, чи обрання мера в першому турі, шляхом підрахунку відносної більшості голосів, «слабким місцем» київської кампанії може стати конфлікт інтересів та амбіцій всередині опозиційних сил.

Невміння чи небажання домовлятися уже обернулися для опонентів влади чималою кількістю програних округів під час парламентських виборів. Про виборчі амбіції опозиціонерів та політичні кроки влади «День» розмовляє з політологом, політконсультантом Вікторією ПОДГОРНОЮ.

«ВІД СИЛОВОГО РОЗБЛОКУВАННЯ ТРИБУНИ ПР СТРИМУЮТЬ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ ТА ІМІДЖЕВІ ЧИННИКИ»

— Регіонали обіцяли, що парламент розпочне працювати з 19 лютого. Але цього не сталося. Чому за два тижні так і не було досягнуто консенсусу в питанні особистого голосування?

— Опозиція має обѓрунтовану позицію щодо персонального голосування. Причина таких дій зрозуміла. У попередньому парламенті більшість на чолі з Партією регіонів відверто ігнорувала регламент та конституційну норму щодо особистого голосування депутатів, проводячи необхідні їй закони. Критика і протести опозиції ніяк не впливали на ситуацію — більшість продовжувала діяти методами «через коліно», проводячи необхідну для них політику в парламенті. Така ситуація не є прийнятною для будь-якого парламенту світу й не повинна бути нормою для України.

— Як ви думаєте, чому Партія регіонів не застосовує силового методу, до якого часто зверталася раніше?

— Звісно, регіонали вже використовували певні силові методи на початку роботи цього парламенту й могли б зробити це і зараз, але нині їх стримують зовнішньополітичні та іміджеві чинники. Напередодні саміту Україна — ЄС Партія регіонів намагається показати Євросоюзу, що вони — цивілізована політична сила, яка поводиться більш-менш коректно. За умов критичного погіршення економічної ситуації в країні владу цікавлять економічні відносини з ЄС, і вона готова йти на певні поступки цивілізованим вимогам — наприклад, опозиція має можливість блокувати трибуну. Втім, принциповим питанням для партії влади є екзиль Юлії Тимошенко. І тут змін не очікується.

«АНІ ВЛАДА, АНІ ОПОЗИЦІЯ НЕ ЗАЦІКАВЛЕНІ У РОЗПУСКУ ПАРЛАМЕНТУ»

— Блокування Верховної Ради спричинило суперечки щодо того, чи йде відрахунок 30 днів, після яких можуть відбутися перевибори, чи ні. Відповідне рішення має винести Конституцій Суд. Однак право розпуску парламенту залишається за Президентом. Чи скористається він ним?

— Сама суперечка — це політична баталія, яку проводять між собою опозиція та влада. Жодна з цих сил не зацікавлена у проведенні перевиборів. Тим паче, за умов, коли дефіцит бюджету становить понад 53 млрд грн — на перевибори елементарно немає грошей. Єдине, що може змусити владу піти на такий крок — необхідність виплатити сім мільярдів доларів, які вимагає від України Росія за недобір газу. Розпуск парламенту дасть змогу відтягнути голосування за питання виділення таких коштів із держбюджету. Однак такий сценарій лише гіпотетичний.

30 днів, передбачені Конституцією 1996 року, справді добігають кінця. Однак спроби скористатися цією нормою були і за часів Кучми, але вони ніколи не спрацьовували. У будь-якому разі — рішення за Президентом, а він не зацікавлений у здійсненні якихось радикальних кроків напередодні саміту.

— В умовах конкуренції між опозиційними силами найбільшу активність у блокуванні парламенту зараз демонструє «УДАР». Чому?

— Питання персонального голосування було серед гасел цієї партій ще під час виборчої кампанії. До того ж, «УДАР» вперше опинився на великій політичній арені й намагається себе проявити. Під час виборчої кампанії «УДАР» довго не міг вирішити: чи він співпрацюватиме з опозицією, чи займе альтернативну позицію «третьої сили». У багатьох виборців постало питання — на якому боці «УДАР»?

Після формування парламенту партія визначилася як опозиційна сила, й сьогодні вона намагається довести своїм виборцям власну послідовність у цьому питанні.

— Чи не дискредитують вони себе такими методами боротьби?

— Насправді, слід розрізняти легітимність і легальність цього блокування. В одній із останніх заяв від більшості чинний віце-спікер І. Калєтнік сказав, що блокування прямо порушує норми регламенту. Однак легітимність тих чи інших дій політиків та партій визначається суспільством. У цьому сенсі діяльність «УДАРу» цілком відповідає настроям виборців, які здебільшого не підтримують владу та її дії. Опозиціонери чудово це розуміють. Отже, «УДАР» не просто не дискредитує себе, а й здобуває додаткові політичні бали в очах виборців.

— Чому Президент не бере участі у розв’язані конфлікту чи, принаймні, не коментує ситуації з блокуванням?

— Янукович ніколи особисто не втручався у парламентські процеси — для цього в нього вибудувана система «кураторів», які вирішують питання голосування, просування законів тощо.

Крім того, на тлі останніх світових рейтингів свободи, де Україна посідає не найкращі місця, й різких оцінок західних політиків Президент намагається продемонструвати, що Україна — ще демократична країна, в якій поки відбуваються демократичні процеси.

При цьому він надає можливість скептично налаштованим виборцям побачити, що опозиція не надто конструктивна. З точки зору політичних правил гри, питання персонального голосування дуже важливе. Однак для пересічного українця це вторинна проблема. Люди не розуміють, що конкретно за цим стоїть для них. Вони радше очікують реальних кроків для вирішення наявних проблем, як то зростання безробіття, зниження рівня життя, підвищення цін на комунальні тарифи. Ці питання прямо пов’язані з виживанням людей, на відміну від процедури голосування.

«БАТЬКІВЩИНА» РОЗРАХОВУЄ, ЩО КИЇВСЬКА КАМПАНІЯ ЗМЕНШИТЬ ПРЕЗИДЕНТСЬКІ АМБІЦІЇ КЛИЧКА»

— Нині Президент є досить закритою для суспільства персоною. Однак уже скоро мине третій рік його каденції, і з цієї нагоди має відбутися перша з 2011 року конференція Януковича. Якого рівня свободи обговорення наріжних питань можна очікувати?

— Зважаючи на той факт, що біля Президента залишилися ті ж люди, які займаються його публічною діяльністю, я не думаю, що щось принципово зміниться. Можливо, будуть якісь нові месиджі щодо зовнішньополітичних аспектів діяльності влади, реформ, але формат спілкування залишиться незмінним.

Загалом, така закритість — частина політичною культури, яка панувала на Донбасі, де Янукович був губернатором і де сформувався «кістяк» його партії. У цьому регіоні завжди були специфічні правила комунікації: посадовці не були публічними, все вирішувалося «в кулуарах». 20 років — це дуже малий термін для історії, тож нічого дивного в тому, що все залишається зрежисованим, як за радянських часів. Політична культура й цінності Партії регіонів — типові прояви радянських чи пострадянських уявлень про політику і модель взаємодії зі ЗМІ та суспільством.

— Повертаючись до опозиції, варто зазначити, що на тлі «УДАРу», який блокує Раду, і «Свободи», яка бере участь у вуличних протестах та різноманітних акціях, «Батьківщина» виглядає дещо інертно. Чим це обумовлено?

— Питання не в цьому. «УДАР» і «Свобода» — це партії, які об’єднуються навколо одного лідера, позиції, й вони досить цілісні. Ситуація в Об’єднаній опозиції інша. До неї входять кілька партій, тому вони не мають спільної позиції з усіх питань та єдиної структури — це ускладнює прийняття рішень. Багато питань доводиться узгоджувати, залагоджувати внутрішні конфлікти і протиріччя, які неодмінно виникають у політичній діяльності.

— Заяву «Батьківщини» про висунення Кличка єдиним опозиційним кандидатом на вибори міського голови оцінено політологами як намагання вивести Кличка із президентських перегонів. Як ви це прокоментуєте?

— Звісно, це пов’язано з бажанням, передусім, Яценюка, звільнити для себе майданчик для президентських виборів від конкурента. «Батьківщина» розраховує, що київська кампанія зменшить президентські амбіції Кличка.

Однак така позиція Об’єднаної опозиції може бути помилковою. На сьогодні мер міста не має виконавчих функцій і є фігурою суто політичною. Кияни розуміють, що Кличко — не господарник, але його рейтинг базується на принциповій опозиційності лідера «УДАРу», великому досвіді роботи фракції й Кличка в столичній Київраді та іміджі європейської людини.

Таким чином, Київ може стати хорошим плацдармом для Кличка як для майбутнього кандидата в президенти. Водночас наразі «УДАР» не готовий сформувати конкретну ідею чи позицію щодо балотування на міського голову.

— Київські вибори вже охрестили «репетицією президентських виборів».

— Будь-який політичний процес розвивається за певною логікою. Важливими в цій логіці завжди є вибори. Тому наступні київські вибори будуть чимось на кшталт праймеріз до президентської кампанії-2015. Переможець від опозиції в Києві матиме великі шанси стати одним із головних конкурентів Януковича на президентських виборах. Інших майданчиків для опозиційних лідерів, щоб показати себе виборцям і вийти на фініш із чинним Президентом на повну силу, сьогодні просто немає. Не можна не скористатися такою ситуацією.

«ТРАВЕНЬ 2013 р. — ОПТИМАЛЬНИЙ ТЕРМІН ДЛЯ ПРОВЕДЕННЯ КИЇВСЬКИХ ВИБОРІВ»

— Однак проведення київських міських виборів досі під питанням.

— Київрада працює з 2008 року, тож вибори мають відбутися обов’язково. Каденція столичної міськради не може тривати довше п’яти років, інакше вона стає нелегітимною. Критерій терміну дії мандата, наданого виборцями, є досить жорстким. Щодо мера, то в Києві мер відсутній із того часу, як Чернівецький склав свої повноваження. Тож травень 2013 року — це оптимальний термін для проведення виборів мера та Київради.

— Чи можна очікувати, що інші опозиційні кандидати, які мають мерські амбіції, відмовляться йти на вибори?

— Дуже принциповим моментом, який не спрацював 2008 року, — це домовленість у таборі опозиції. Враховуючи, що за останні роки Попов посилив свої позиції, він буде серйозним конкурентом. Але, безперечно, за умови підтримки кандидата всіма опозиційними силами в Києві виграє саме кандидат опозиції. Усі переваги має сьогодні Віталій Кличко. Але не виключено, що міг би виграти й більш-менш сильний кандидат, якщо його підтримали б всі три опозиційні сили та сам Кличко. Це міг би бути П.Порошенко. Але тут є певні проблеми. Порошенко може бути хорошим господарником, але він навряд чи асоціюється в киян із людиною, яка відстоюватиме інтереси їхнього міста й має принципову лінію щодо влади. Для киян це може виявитися принциповим питанням.

На жаль, враховуючи факт висування Кличка на Київ Об’єднаною опозицією в тестовому режимі й без попередньої узгодженості, є сумніви щодо здатності опозиції сьогодні домовитися між собою. Давно відомий вислів: «Демократи об’єднуються тільки перед розстрілом» актуальний і досі.

— Бажання Яценюка вивести Кличка з президентської гонки означає, що він не вважає Тягнибока серйозним конкурентом?

— Останні рейтинги показують, що відсоткова підтримка виборцями Яценюка та Кличка фактично однакова. У Тягнибока вона значно менша: він має недостатню підтримку як кандидат у президенти від опозиції. Якщо обирати між Тягнибоком і Кличком, останній більш небезпечний конкурент для Яценюка. Тому лідер «Свободи» — питання №2 для очільника «Батьківщини», яке буде вирішуватися ближче до виборів.

У такому конкуренті, як Тягнибок, зацікавлена влада. Йому буде важко отримати переможну кількість голосів над чинним Президентом. Яценюк, на підтримку якого може пристати Тимошенко, чи Кличко, який має потенціал зростання довіри виборців у різних регіонах країни, є невигідними конкурентами для Януковича. Але для того, щоб перемогти, опозиційні сили мають об’єднатися довкола одного кандидата, а не ділитися між собою.

«ЄС НЕ МАЄ ІЛЮЗІЙ ЩОДО СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ В УКРАЇНІ»

— Ви вже згадували про саміт Україна — ЄС. Наскільки він може бути результативним у чинних політичних умовах?

— Саміт навряд чи дасть якісь позитивні результати. Сьогодні Євросоюз скоротив список вимог із 19 пунктів до 11, але українська влада навіть їх не готова виконати. Йдеться передусім про вибіркове правосуддя, припинення політичних справ та реформування правової системи в цілому. Без виконання цих вимог налагодження відносин є неможливим. Судячи з того, як розвивається ситуація зі справою Є.Щербаня, влада націлена на те, щоб довести причетність Тимошенко до кримінального злочину, й показати Європі, що вони мають справу не з політично ув’язненою, а з кримінальним злочинцем.

ЄС не має ілюзій щодо системи правосуддя в Україні, тому навряд чи така стратегія української влади спрацює як умова для розблокування процесу зближення з Євросоюзом.

Українська влада взагалі не розуміє питань цінностей, на яких наполягає ЄС і на яких будується вся політика в Європі. Для Євросоюзу наявність політичних в’язнів говорить про те, що країна недемократична, й тому не може бути європейською. Хоча під час Євро-2012 українці в позитивному сенсі здивували європейців. Проте діяльність української влади працює на погіршення іміджу країни в Європі.

Звісно, в української сторони є «запасний козир». Днями було оприлюднено концепцію зовнішньої політики Росії по СНГ (фактично — по створенню Євразійського союзу), яка пропонує більш привабливий шлях інтеграції України до Євразійського союзу. Але Росія часто гарно говорить, а на практиці займає жорстку позицію, й українська влада це чудово знає. Тому продовжується подвійна гра — балансування між Заходом і Сходом, яка не має жодних результатів. Оскільки українська влада не хоче йти на принципові поступки ні ЄС, ні Росії — а вести власну гру, в неї немає ані геополітичної ваги, ані досвіду.

— Окрім нелегітимного, з правової точки зору, блокування, поза законом опинилося й громадянське суспільство. Чи не заганяє українська судова система себе в глухий кут?

— Закони та судова система виникли для того, щоб не допустити життя за принципом: «око за око, зуб за зуб». Якщо закони та судова система не виступають на боці справедливості, це викликає цілком логічне підвищення соціальної агресії та радикалізації настроїв суспільства.

Влада це розуміє й постійно збільшує фінансування силових структур як метод самозахисту. Втім, ці вкладення не гарантують, що міліція в разі необхідності зможе впоратися з масовою соціальною агресією. А вона зростатиме, особливо на тлі економічної кризи в Україні. Звісно, революція не спалахне в один момент, радше агресія виявлятиметься локально, але кількість її виявів зростатиме.

«ОЧІКУВАТИ ПОВТОРЕННЯ СЦЕНАРІЮ 2004 р. НЕ ВАРТО — М’ЯКИХ ФОРМ ПРОТЕСТУ НЕ БУДЕ»

— Чи можливий «вибух» соціальної агресії 2015 року?

— Вибори завжди є точкою, на яку збігаються всі соціальні процеси, які йшли підспудно. Це — момент, коли люди вирішують для себе, чи варто активно втручатися в політичний процес. Вибори минулого року показали, що люди почали активно відстоювати право свого політичного вибору, й готові робити це навіть у агресивних формах. Це логічні процеси — коли влада постійно наступає на інтереси більшості громадян, — суспільство починає розуміти доцільність боротьби за свої права. І чим жорсткіше дії влади — тим більше шансів на те, що суспільний опір буде агресивнішим, і це треба розуміти тим, хто готовий до силової політики в країні.

Якщо йдеться про 2015 рік, то очікувати повторення сценарію 2004 року не варто, — м’яких форм протесту не буде. Особливо в разі, якщо опозиція зможе консолідуватися, протистояння може стати надзвичайно серйозним і принести неочікувані для Януковича результати.