Чим українці схожі на швейцарців,

Перше, що зробив, дорвавшися до влади головний герой роману Марка Твена «Янкі при дворі короля Артура», — запровадив серед місцевого малоосвіченого населення газету. Він вважав, що це сприятиме освіті темних англійців 5-6 століття. Своєчасна інформованість робила народ єдиним цілим.

У сучасному світі (і в Україні, зокрема) — безліч газет. У кожної з них свої завдання, але саме газета «День», мабуть, ставила собі приблизно таку ж мету, яку переслідував марктвенівський герой. Але в основному, головний товар, що газети спихають населенню (крім реклами), — це сенсація. Зазвичай, це сумні факти, не кажучи вже про коментарі. ЗМІ, згущаючи фарби, перетворюють їх на жахливі. Таке враження, що газети змовилися залякати нещасного читача до передінфарктного стану. Він приходить додому спокійненький, розгортає газетку перед тим, як поїсти, а там: пограбування, згвалтування, теракти. На крайній випадок — торнадо й цунамі. Коротше, ніхто не вижив. Який уже тут апетит. Як попереджав професор Преображенський: «Ніколи не читайте перед обідом газет». Щоправда, він мав на увазі радянські, але в цьому контексті сучасні мало відрізняються від колишніх. Один-два великих злочини, роздутих ЗМІ, можуть спричинити паніку серед населення.

І ось що радує в «Дні», так це відсутність ноти істерії. Інформація подається не сухо, але й не прісно. З деякою часткою іронії. Газета не прагне обов'язково вразити читача (в самісіньке серце, в пах або мозок), а швидше, вона намагається його захистити. Тобто, виконує роль друга, здатного підтримати у важку хвилину.

Когось може дещо дратувати безліч політики на сторінках газети. Але, на жаль, її повно й за вікнами редакції. Не заразитися складно. Віриться, коли життя в Україні стабілізується, про політику згадуватимемо набагато рідше. Наприклад, третина мешканців Швейцарії (за тамтешніми опитуваннями) не знає свого президента. Але тут, у принципі, ми на них схожі — ми також не знаємо президента Швейцарії.

Щодо «Аукціону», то він прагне внести до цього політичного гармидеру, що в просторіччі зветься боротьбою за владу, елементи сатиричного театру й літератури, перетворюючи це на розважальне шоу.

І ще мені імпонує в нашому виданні те, що це практично одна з небагатьох газет, де знаходить собі притулок література в чистому вигляді (парочку товстих за формою й дистрофічних за змістом журналів, про які чули, але ніхто не бачив, можна не враховувати). У безповітряному просторі столиці в цьому значенні «День» — киснева подушка. Дивись, i читачеві дихати полегшає. А більшого й бажати годі.