Доборолися!..

Сьогодні об 11.00 у Вищому адміністративному суді стартує розгляд позовної заяви Юлії Тимошенко, в якій вона просить визнати результати другого туру виборів недійсними і призначити третій. Очікується, що вердикт по виборчій справі судді оголосять у неділю. Попри те, що саме будівля ВАСУ наразі є епіцентром подій, жваве політичне життя триває й поза межами суду. Найбільш активні «рухи» спостерігаються у Верховній Раді.

У парламенті нині тільки й мови про розпад чинної коаліції, відставку уряду та створення на базі Партії регіонів нової правлячої більшості. Інформація з переговорних фронтів надходить досить суперечлива. Якщо регіонали на кожному кутку кричать, мовляв, ось-ось, ще трішечки, й з’явиться нова коаліція, — то депутати з інших фракцій розводять руками, запевняючи, що ніхто з ними ні про яку коаліцію не говорив.

У центрі уваги соратників Віктора Януковича перебувають представники «Нашої України — Народної Самооборони», без якої нова коаліційна мозаїка ніяк не складеться. Днями з «помаранчевими» зустрічалася і Юлія Тимошенко. Прем’єрка прохала депутатів врятувати коаліцію БЮТ+НУ-НС+БЛ від розпаду. Але НУ-НС нагадує ковдру з клаптиків — складається з 12 партій, у представників кожної з яких своє бачення поствиборчого процесу та свого місця в ньому.

Яка позиція наразі домінує в НУ-НСі — за збереження крихкої коаліції чи вступ до нової, з регіоналами? Це та інші актуальні питання, що стоять на політичному порядку денному сьогодні і стоятимуть в майбутньому, «День» адресує народному депутату — члену фракції НУ-НС (група «Народна Самооборона») Тарасу Стецьківу.

— Пане Тарасе, подейкують, що по закінченню десятиденного терміну, який Литвин відвів для надання доказів існування коаліції БЮТ+НУ-НС+БЛ більшість, що існує наразі де-юре, розпадеться. Далі — або дострокові вибори, або нова коаліція за участю в тому числі НУ-НС. Весною 2009-го ваші колеги по фракції зокрема, журналісти та суспільство загалом цілком вмотивовано критикували перемовини БЮТ та ПР, але наразі ймовірний коаліційний шлюб регіоналів та «нашоукраїнців» сприймається наче щось природне. Однак виборці помаранчевої політичної сили не давали НУ-НС мандату на союз із ПР...

— Почнімо з того, що ніякі переговори між Партією регіонів і НУ-НС не ведуться. Таку думку поширюють регіонали. Можу допустити, що по відношенню до певних депутатів вони ведуть «вербовку», але переговорів у такому форматі, який мав місце між БЮТ і ПР минулого року, ніхто не веде. Більш того, в нашій фракції не має навіть більшості щодо початку таких перемовин з ПР, не кажучи вже про союз. Тому усі ці розмови — бажання Партії регіонів, і, знаєте, я розумію ці бажання. Чому? Та тому, що їм набагато простіше будь-яким способом знайти 37 підписів у нашій фракції, аніж домовлятися з БЮТом чи — що ще гірше (для них, звісно ж) — йти на дострокові вибори.

Власне, тому вони й поширюють чутки, мовляв, до створення нової коаліції залишилося недовго.

«ДВІ ТРЕТІХ «НАРОДНОЇ САМООБОРОНИ» ПРОТИ СОЮЗУ З РЕГІОНАЛАМИ»

— Та все ж про відсутність у НУ-НС мандату на союз із Партією регіонів. Люди, що підтримали в 2007-му «Нашу Україну — Народну Самооборону», не давали цій політичній силі такого мандату.

— Так, згоден, не давали. Власне, тому, переконаний, ніхто й не веде переговорів із ПР. Більш того, якби хтось із фракції пішов би на союз із Партією регіонів, гадаю, це стало б початком кінця їхнього політичного життя, а також політичних сил, які вони представляють. Ймовірно, вони виторгували б тактично роки зо два свого політичного існування, але на цьому все закінчується. Одним словом, кожен робить свій політичний вибір. У мене, наприклад, були підозри щодо групи «За Україну!», але вони минулого тижня заявили, що не підуть в коаліцію з ПР...

— Між іншим, «За Україну!» — єдина група з НУ-НС, що публічно заявила про неможливість коаліційної співпраці з регіоналами.

— Так. Щоправда, їх небагато — 6 чоловік. Я можу вам розповісти про настрої в «Народній Самообороні». Так ось, дві третіх НС проти союзу з Партією регіонів і в такий союз не ввійдуть. Що стосується групи Костенка, я не знаю, як вона себе поведе. Так само не знаю, як поводитимуться бізнесмени нашої фракції. Припускаю, що з ними якісь неформальні попередні консультації проводяться.

— До числа двох третіх «Самооборони» не входить, що примітно, Давид Жванія — активний учасник помаранчевої революції, до речі.

— Справді, він не приховує цього, говорячи про те, що є прихильником так званого прагматичного вибору. Він справді готовий до союзу з Партією регіонів.

— А чи говорили ви на цю тему в колі членів «Народної Самооборони»? Якщо так, то на якому рівні і з яким результатом?

— Днями відбулося двогодинне засідання «Народної Самооборони», в ході якого свою точку зору висловив Юрій Луценко, Жванія, я, інші колеги. За результатами цього засідання я й зробив висновок, який щойно вам озвучив: дві третіх депутатів НС проти союзу з регіонами, приблизно одна третя — «за».

Я не можу розписуватися за всю фракцію НУ-НС, бо вона, на жаль, є розбалансованою, деморалізованою й фактично розбита на групи. І «заслуга» Віктора Ющенка в тому, що фракція опинилася в такому стані, немала. Тим не менше, за моїми відчуттями, у фракції сьогодні і близько немає більшості за союз з Регіонами.

На моє приємне здивування, в ході останніх засідань фракції почали збирати кворум. Це, знаєте, велике досягнення для нашої фракції. Проте я допускаю, що зразу після інавгурації Януковича 25 лютого Партія регіонів включить всі доступні для неї важелі впливу з тим, щоб переламати ситуацію в НУ-НСі і здобути необхідні 37 голосів. Якщо їм це не вдасться, вони шукатимуть інший спосіб здобуття парламентської більшості. Приміром (хоча це є порушенням регламенту), вони спробують створити більшість на основі 226-ти фізичних підписів. Їм наплювати на регламент. Вони взагалі плюють на правила.

Коли їм не вдасться й цей — інший — спосіб, вони постануть перед необхідністю розпуску Верховної Ради. Загалом, гадаю, питання розпуску ВР восени є достатньо реальним.

— Наскільки залежить подальша доля чинної коаліції від позиції фракції Литвина? А вона, позиція, очевидна: де-юре будучи в коаліції, де-факто спікер чи не щодня робить партнерські паси регіоналам.

— Вважаю, що Литвин є найгіршою постаттю сучасної української політики, а про продажність його фракції знають усі. Тому мати справу з такою фракцією — це, на мою думку, нижче своєї гідності. Загалом, те, що очолює Литвин, не є політичною силою, і 2% на виборах — це прекрасна відповідь українців на запитання, чи потрібен Україні Литвин. Саме тому я був категорично проти (і є зараз) збереження коаліції в тому вигляді, в якому вона зараз існує з Литвином, тому що він давним-давно нас зрадив. Він давно проводить політику на дві сторони. Тому краще цю коаліцію не тримати. Правильніше, як на мене, було б подати прем’єру у відставку, перейти в опозицію, аніж жити під страхом, що Литвин встромить ножа у спину. Але Юлія Володимирівна вкотре наступає на ті ж граблі...

Сьогодні Регіони залишають Литвину лише посаду спікера і забирають все інше, що дала йому коаліція, тому він прибіг до Тимошенко. Але ж завтра він побіжить до регіоналів! Знаєте, я гадаю, що чудово було б для країни, якби склалася коаліція Партії регіонів, Литвина, комуністів та перебіжчиків з нашого блоку і БЮТу. Нехай складається така коаліція, нехай все суспільство побачить, що воно вибрало і яку політику це «воно» вестиме. А нам потрібно сформувати опозицію, провести тривалу роботу. Лише тоді, через деякий час, суспільство зможе очиститися й виправити помилку, що сталася на цих виборах. А зараз... Партія регіонів нетерпляче потирає руки, щоб скоріше взяти владу, монополізувати її і дорватися до ресурсу.

Питаєте, яке антиординське щеплення? Сильна опозиція. Якщо Тимошенко вдасться опанувати свої емоції, якщо вона не буде вдаватися до надто радикальних кроків і вибудує тривалу стратегію, щеплення буде успішним. Якщо ж вона буде нетерплячою, діятиме радикально, в країні виникне інша опозиція. Ніякого бліцкріга проти Януковича не буде. Тому потрібно продумати і вибудувати алгоритм дій, і налаштовуватися на серйозну, тривалу роботу, і, якщо хочете — боротьбу. Але вже зараз я можу сказати Віктору Федоровичу одне: веселе життя ми йому обіцяємо.

«У НУ-НС БУДУТЬ ГОЛОСИ ЗА ВІДСТАВКУ ТИМОШЕНКО»

— Днями з членами НУ-НС (за зачиненими дверима) зустрічалася Юлія Тимошенко. Про що говорила, в чому переконувала, що конкретно пропонувала?

— Юлія Володимирівна не хоче йти з прем’єрської посади і буде до останнього триматися за цю посаду. Це — перша теза. Друга. Вона просила нас зберегти чинну коаліцію, готова була також вести розмову про створення єдиної команди на основі БЮТ і НУ-НС. Крім того, Тимошенко готова до переформатування уряду, адже відомо, що половина міністрів Кабміну — це міністри Ющенка. А ще прем’єр казала, що ми маємо докласти максимум зусиль для того, аби врятувати країну від реваншу.

З моєї точки зору, обрана нею тактика неправильна. Коаліцію втримати не вдасться, шансів оскаржити результати другого туру виборів практично немає, відставка уряду — це тільки питання часу. З усіх точок зору — європейської, демократичної і навіть прагматичної — було б добре, якби Юлія Володимирівна перейшла в опозицію і не трималася б за прем’єрську посаду.

Виступ прем’єра тривав приблизно півгодини, і приблизно 15 хвилин їй задавали запитання. Слухали її спокійно, толерантно... Я б так сказав: її слухали з увагою...

— І з повагою?

— Так. З увагою і з повагою, адже було дуже важливо, щоби прем’єр формально висловила свою політичну позицію: що вона збирається робити в ситуації, що склалася. Пізніше, вже без прем’єра, фракція зібралася на засідання, де, власне, обговорювалися різні варіанти розвитку подій. По факту можу зазначити наступне: не виключаю, що у НУ-НС будуть голоси за відставку прем’єра в разі винесення цього питання на голосування. Скільки буде цих голосів? Важко сказати...

— А скільки взагалі ваша фракція за останній рік зустрічалася з прем’єром, яка, до речі, є главою уряду завдяки, в тому числі, голосам НУ-НС.

— Ви знаєте, в мене особисто проблем із зустрічами з прем’єром не було ніколи. Я зустрічався з нею достатню кількість разів, для того, аби дізнатися її позицію та озвучити свою. Якщо ж говорити загалом, то я вважаю, що прем’єр завжди з належною повагою ставилася до нашої фракції. У травні-червні, коли тривали переговори між БЮТ і ПР, Тимошенко уникала спілкування з нами. Але, за винятком цього періоду, завжди, коли фракція зверталася — прем’єр відгукувалася і приходила на зустріч із членами НУ-НС.

— Тут виникає додаткове запитання: формальним лідером помаранчевої політичної сили є Ющенко. Як з ним складалися відносини фракції в плані контактів, діалогу?

— За останній рік зустрічей Президента з фракцією практично не було. А коли ще були (приміром, у 2008-му), вони всі справили на мене гнітюче враження.

— ..?

— Справа в тім, що ці зустрічі проходили в одному форматі. Нас запрошували на Банкову — і ми слухали півторагодинний монолог. Після цього нам (інколи) випадала нагода задати питання, але часто Ющенко обривав питання. На цьому, власне, все й закінчувалося. А в цілому, всі публічні виступи і спічі Віктора Андрійовича — це розлоге моралізаторство. Складається таке враження, що йому абсолютно байдуже, як його сприймає аудиторія. Він живе в якомусь своєму світі й говорить не до аудиторії, а повз наші голови: кудись в пустоту, висоту, вбік. Він ніби спілкується з якимось простором, але не з живими людьми.

— І коли, як на вас, відбудеться «приземлення»?

— А воно вже відбулося. Тому Віктор Андрійович почав жартувати з журналістами, анекдоти розповідати. Але це, як ви кажете, приземлення — поза межами політики. Ющенко за 5 років свого президентства сам вивів себе за межі української політики, а «приземлення» відбудеться у Безрадичах...

— В ході «прощальної» прес-конференції Віктор Ющенко сказав, що й на вокзалі готовий жити, якщо на те воля народу.

— Хотілося б подивитися на цю картину. Ми з вами чудово розуміємо, що ці слова, окрім сміху, нічого викликати не можуть. У нього прекрасне обійстя в Безрадичах, і це всі знають.

«ЮЩЕНКО РОЗГУБИВ СВОЮ КОМАНДУ»

— Який, на ваш погляд, «внесок» Ющенка і Тимошенко зокрема і націонал — патріотів у цілому (які гризлися поміж собою, даючи прекрасну можливість Януковичу, нічого не роблячи, отримати перемогу) у результат виборів-2010?

— Думаю, більше відповідальності лежить на Ющенку, оскільки він був лідером помаранчевої революції та главою держави. Тому в нього і слави було більше, і відповідальності більше. На жаль, він цього не зрозумів. У відношенні Ющенка до Тимошенко немає жодної політики. Є виключно персональне ставлення до неї як до людини. Він вважає, що вона спекулювала на його рейтингу, що якби не вона, він би вдруге став президентом. Це хуторянське розуміння політики.

Що ж стосується націонал-демократичного табору, то його насправді зараз не існує. Він, образно кажучи, самознищився в ході цих президентських виборів. Одна частина націонал-демократів розчинилася в БЮТі, друга підтримала Ющенка і зникла, а третя пішла самостійно, набравши в результаті 0,2%. Висновок? Націонал-демократії як політичного явища, в тому вигляді, в якому вона виникала на початку 90-х, сьогодні в Україні не існує. Пусто... порожнє місце.

— Напевно що для вас — польового командира Майдану — не було відкриттям політичне світосприйняття Віктора Ющенка. Проте сталося те, що сталося: його соратники не змогли вибудувати «блокпост» реваншу.

— Так, не змогли. Якщо говорити вже зовсім відверто... В 2004-му, грубо кажучи, ми намагалися використати Ющенка задля повалення кучмівського режиму й рухати Україну вперед. Ми думали, що він стане тим тараном, який вщент розіб’є стару систему влади і прокладе дорогу для модернізації країни. Цей розрахунок не виправдався, бо, ставши президентом, він злетів на таку висоту, що перестав усіх чути. Він став богом і месією на землі. Якщо до вересня 2005-го (до відставки першого уряду Тимошенко) проводити діалог ще можна було, то потім він відгородився від всіх і вся залізобетонною стіною. Він почав слухати лише тих людей, які, даруйте, лизали йому руку.

— Яких саме людей ви маєте на увазі?

— ...Була ціла група людей, які намертво його оточили, а ті люди, які мерзли на Майдані, пережили страшні речі — були просто відсунуті. Ставши президентом, він вважав, що це не заслуга народу, а вища нагорода долі за його «титанічний» труд. Він розцінив посаду президента як вінець своїх заслуг. І в цьому питанні ми, польові командири Майдану, дійсно промахнулися...

Ющенко розгубив свою команду. В 2004-му році, на моє глибоке переконання, навколо Ющенка сформувалася найкраща (в усіх відношеннях) команда і революціонерів-опозиціонерів, і менеджерів-управлінців. Якби після перемоги Ющенко цю команду мобілізував, контролював, тримав, словом — був її лідером, ця команда за 5 років могла просунути Україну дуже далеко. Але цього не сталося. Він, схоже, думав, що його веде провидіння, що він сам може все, що його мають усі безмовно слухати.

— Віктор Ющенко заявив, що не прийде на інавгурацію Януковича. Як би ви оцінили цей факт?

— Переконаний — це не європейський підхід. Програв вибори? Май мужність прийти на засідання Верховної Ради і привітати переможця. Це ж саме, до речі, стосується і депутатів із БЮТу. Не дай Боже вони здумають не з’явитися на інавгурацію! А я гадаю, такі плани виношуються. Це буде проявом політичної дитячості, хлоп’ячої політики (не буду вживати гостріші фрази, хоча саме тут вони були б доречні).

Коли переможена сторона в такий спосіб не визнає переможця, це дуже поганий сигнал суспільству. Чому? Так хоча б тому, що з часом інша сторона вчинить аналогічно. Це все буде провокувати розкол країни, підживлювати настрої не на консолідацію, а на плебейські вчинки.