«Експортний» варіант політичного стилю?

Для початку невелика цитата: «Ми не повинні допустити, щоб злочинний світ, зрощуючись із частиною управлінського апарату, крок за кроком захоплював владу в Україні. Необхідні для цього заходи, зокрема й жорсткі, будуть вжиті мною найближчим часом». Це було сказано Президентом України 21 липня 1994 року, але за характером і змістом формулювань дуже відповідає його ж промові від 30 листопада 1999 року. Боже збав, жартувати із цього приводу. Однак тоді про корупцію і злочинність мовилося для внутрішньополітичного вжитку, а тепер основним адресатом виступає Захід. Тому є надія, що із зазначеною проблемою, як і з багатьма іншими, все-таки боротимуться. Тим більше, що Президент заявив про відновлення репутації нашої країни в Раді Європи. На жаль, іще раз доводиться визнати, що спонукальні сили, які стимулюють демократичні і соціально-економічні реформи в нашій країні, мають не стільки внутрішньополітичне, скільки зовнішньополітичне походження. Можливо, це не так уже й погано, враховуючи нашу специфічну політичну ситуацію.

Напевно не тільки на вітчизняну аудиторію розраховані заяви про свободу преси, інституціоналізацію і підвищення відповідальності політичної опозиції, про розвиток в Україні політичного плюралізму. Для Заходу це буде черговим підтвердженням, що Л.Кучма залишається демократом і реформатором.

Про Захід і Європу. Напередодні саміту Євросоюзу 6 грудня, який затвердить стратегію Європи, що об'єднується стосовно України, недвозначно заявлено про бажання нашої країни стати в майбутньому повноправним членом Європейського Союзу. Для порівняння, формула «інтеграції в євроатлантичні структури», що неоднозначно сприймається останнім часом, Президентом не вживається (очевидно, вийшла з політичної моди). Більше того, було підкреслено позаблоковий статус України. Традиційна багатовекторність зовнішньої політики України знайшла в промові Президента вельми чітке рангове оформлення. На першому місці — Європа. На другому — Росія. І тільки на третьому — США. Схоже, що американсько-українське охолодження стає взаємним. Що стосується Європи, то не варто забувати одну важливу річ. Євросоюз складається не тільки з євробюрократів, основу нової Європи становлять провідні європейські держави. І входження України в «Сполучені Штати Європи» залежатиме насамперед від них. Судячи з політичного статусу європейських гостей, що були присутніми на урочистій церемонії інавгурації, на «західному фронті» поки що без змін.

Аналіз внутрішньополітичного блоку виступу Президента дає підстави вважати, що пріоритетними для нього будуть правова й адміністративна реформи. Ось тільки як їх здійснити, не маючи надійної пропрезидентської більшості у Верховній Раді? Надзвичайно позитивним моментом інавгураційної промови Президента слід вважати заявлену ним конструктивну позицію стосовно вищого законодавчого органу країни. Що це — тактичний хід, «жанрові» обмеження, зумовлені урочистістю моменту, нова лінія нового керівництва президентської адміністрації? Поживемо — побачимо. Так чи інакше, але заклик до злагоди і взаєморозуміння, сконсолідованої роботи і взаємної відповідальності, звернений до Верховної Ради, виглядає актуальним і політично виграшним.

Дуже невиразно виглядала економічна частина виступу Президента. У чому тут річ: дефіцит ідей, невизначеність із вибором тактики і стратегії економічних перетворень? У будь-якому випадку це насторожує. Закономірно, що основний акцент зроблено на невідкладних соціальних проблемах. Загалом, соціально-гуманітарний блок заявлено вагоміше, аніж економічна частина виступу.

В останніх виступах Президента досить постійно має місце теза про орієнтацію на кадри нової генерації. У контексті найзлободеннішої політичної проблеми — формування і затвердження нового складу Кабінету Міністрів — ця теза звучить вельми інтригуюче. У президентській адміністрації вона вже знайшла своє практичне втілення. Чи не відбудеться щось подібне і в уряді? Можливо, що Л.Кучма введе в дію ще одну російську «політичну технологію» — використання «молодих реформаторів». «Нова генерація» в українській політиці вже присутня, і вона досить вагома, але поки що тільки в ролі «віце-». Ось іще одна інтрига президентської промови: кого з «молодих» і на яких постах ми побачимо найближчим часом?

Відчувається, що проблема оновлення — політичного курсу, кадрів, свого політичного обличчя і поведінки — є ключовою для Президента.

Фраза «перед вами постане новий Президент» дуже багатозначна. Це не тільки заявка на майбутнє, це і непряме визнання недостатньої ефективності колишньої політики, власного незадоволення станом справ у країні. Чи маємо ми в цьому випадку не тільки цікаву політико-стилістичну конструкцію, але й щире прагнення Леоніда Даниловича до оновлення?