IНIЦIАТИВА КАРАЄТЬСЯ
Багатьма спостерігачами помічено, що рішення Конституційного суду щодо референдуму поставило більше запитань, ніж дало відповідей. Справді, віртуози КС спромоглися знайти рішення, що задовольнило (чи, принаймні, не образило) всіх. Прес-секретар Президента Олександр Мартиненко повідомив, що Леонід Кучма сприйняв цю звістку спокійно, «як певну реальність», і не виявляв у зв’язку з цим особливих емоцій (щоправда, це можна трактувати і як наявність духу, і як відсутність особливої радості). Сергій Головатий назвав рішення вилучити з бюлетенів для голосування два найбільш гострих запитання політичним, оскільки воно «дає можливість відвернути удар від Президента». Олександр Мороз іронізує щодо того, що Конституційний суд показав себе «найконструктивнішим у світі, оскільки своїм рішенням усім догодив і водночас продемонстрував, що він справді є судом». А Георгій Крючков бачить у рішенні суду «результат компромісу, оскільки він прагнув у рамках Конституції знайти такий вихід із ситуації, щоб не образити Президента, остаточно не розчарувати Європу і разом з тим вихолостити сутність референдуму». А от юристи неодмінно відзначили в рішенні суду правову колізію: якщо судді, скасувавши запитання про розпуск парламенту, виходили з того, що Основний закон не передбачає висловлення недовіри до парламенту на всеукраїнському референдумі як можливу підставу для дострокового припинення його повноважень, то чому вони дозволили вносити зміни в Конституцію не зумовленим нею способом? Політолог Володимир Малінкович, наприклад, вважає, що вносити зміни в Основний закон на основі результатів референдуму є дією антиконституційною, оскільки змінювати Конституцію можна тільки так, як вона сама це передбачає. Отже, антиконституційним є і рішення суду, відповідно до якого результати референдуму є обов’язковими для виконання органами влади.
А втім, усі ці деталі цікавлять хіба що «гачкотворів» із Венеціанської комісії Ради Європи. Днями вони мають остаточно розібратися в хитромудрих юридичних формулах, породжених, як висловився лорд Рассел- Джонстон (якщо його правильно зрозумів під час телефонної розмови Борис Тарасюк), «зрілістю демократичних інститутів демократичного суспільства». Європу над усе хвилювали саме два скасованих запитання, і тепер предметом уваги євроекспертів стане сам факт організації і проведення референдуму. Судячи з настрою, з яким сідав у літак рейсу «Київ — Париж» віце-президент Венеціанської комісії Сергій Головатий, йому, можливо, вдасться переконати колег-юристів у тому, що в Україні з демократією все не так і погано, як йому здавалося раніше.
Зовсім інша річ, що позбавлення Президента можливості розпустити парламент і прийняти нову Конституцію зовсім не означає, що він втратив контроль над ситуацією. Сокира продовжує висіти, тільки відсунувся трохи далі — приблизно на 2 роки. Звичайно, депутати вже сьогодні передбачають, що запитання про скасування імунітету, введення двопалатного парламенту і розширення прав Президента розпускати Верховну Раду ще дуже довго і всебічно дебатуватимуть, по-різному тлумачитимуть і відкладатимуть на потім. Проте, так чи інакше, а парламент матиме необхідність добровільно вносити всенародно схвалені зміни в Конституцію. Головне, все це відбуватиметься у правових межах.
А якщо реакція Європи на рішення Конституційного суду все-таки буде не такою безхмарною, як стверджують в Адміністрації Президента, комусь доведеться відповісти. За логікою речей, відповідатиме той, хто все це вигадав. Не випадково представники першої ініціативної групи зі збору підписів за референдум зі славного міста з високим рівнем «соціального захисту» Житомира відписали на Банкову, що в зв’язку з конструктивною роботою парламентської більшості необхідність розпуску Верховної Ради відпадає. Не дарма Олександр Волков разом з Олександром Зінченком напередодні винесення судом вердикту заговорили про те, що вони проти першого запитання референдуму і взагалі всю цю кашу заварили зовсім не вони. І не даремно в кулуарних розмовах періодично поставала думка про те, що оточення підставило Президента з референдумом. Хто це в нас до останнього часу вважався оточенням?..
Цікаво вписується в цю схему й розкручувана СБУ «справа семи депутатів». Оголошення списку відбулося абсолютно несподівано, але саме в доленосний для країни момент. Якось надто просто погодився Леонід Деркач поділитися з громадськістю ретельно приховуваною досі інформацією про злісних парламентських корупціонерів. Заступник начальника управління «К» Валерій Рацюк, щоправда, уточнив, що ніяких звинувачень Служба взагалі-то не висувала, а йдеться тільки «про порушення депутатами обмежень, що, зокрема, передбачає їхню адміністративну відповідальність в разі згоди на це Верховної Ради». Ніякої згоди, звичайно, не буде. Принаймні доти, доки в силі депутатська недоторканність, викриті в заснуванні комерційних структур парламентарії можуть почуватися спокійно. От тільки чи надовго залишилося спокою...
До речі, ніякої системи в представленому СБУ списку ніхто, крім фракції «зелених», так і не угледів. Із «зеленими» все зрозуміло, їм треба захищати зганьблену честь фракції, тому вони вважають, що четверо їхніх соратників потрапили в небезпечний список через незговірливість у питанні переходу в іншу, з «СБшним дахом», фракцію. А інші? І не лише ті, хто у списку? Чи мало в парламенті всіляких засновників... Навіщо ж так нервувати й розстроювати парламентську більшість перед болісною процедурою самопозбавлення імунітету? Хіба для того, щоб кожен, навіть найвпливовіший депутат, замислився про вічне...
Проте повернімося до головної події тижня, що примусила багатьох зітхнути з полегшенням. Парламент буде жити до 2002 року, й це радує всіх. Представники парламентської більшості стверджують, що зникнення загрози розпуску ніяк не вплине на згуртованість їхніх лав. А от ця теза викликає вже певні сумніви, принаймні щодо лояльності уряду та Президента. Ще свіжі в пам’яті полум’яні промови про те, як Україні потрібен двопалатний парламент, а із фракції «Відродження регіонів» вже лунають сумніви в доцільності такого парламенту. Та й сам плебісцит, судячи з висловлювань «відродженців», не надто й потрібен.
Схоже, що трансформація ставлення до референдуму тих, кого, як і раніше, називають олігархами, є наслідком певної зміни пріоритетів десь там угорі. Якось так непомітно сталося, що штаб із підготовки референдуму плавно перемістився з певних широко розгалужених партійних структур ближче до Банкової. Не дивина, що в підконтрольних ЗМІ відбувається щось на кшталт замовчування (якщо не сказати саботажу) агітаційної компанії «Голосуй ЗА». Відвертою пропагандою на телебаченні займається лише відомий своїми завидними зв’язками фестиваль «Таврійські ігри». Та й у пресі — схожа картина. Водночас спостерігається тенденція до перерозподілу медіа-ринку. Зник з каналу ICTV дорогий, але малоефективний інформаційний продукт телекомпанії «Гравіс» (проте не виключено, що це може навіть піти на користь новинам справжнього гіганта українського телебачення «Студії «1+1»). Звичайно, й ICTV не залишиться без інформаційного забезпечення, враховуючи, що там зі своїм проектом розвитку може незабаром сплисти новий власник, Володимир Сивкович, людина досвідчена в питаннях телебачення, яка вже мала досвід (щоправда, не зовсім вдалий) близької співпраці з Президентом. Варто згадати й нову сутичку між давніми суперниками по Києву Григорієм Суркісом та Олександром Омельченком, предметом якої, зокрема, є столичне телемовлення на частотах каналів ТЕТ і ТРК «Київ». Принаймні, побажання керівникам провідних ЗМІ стосовно «м’якої підтримки референдуму» на нинішньому етапі роздає глава адміністрації Президента Володимир Литвин. З Банкової, за деякими даними, курирують й інші питання організації та проведення референдуму.
Для української влади Литвин — абсолютно новий тип глави адміністрації, не схожий ні на «табачниківський», ні на «кушнарьовський». Облиш надії той, хто вважав, що за Литвина адміністрація перетвориться на тиху, запилюжену канцелярію. Перетряска штату помічників і консультантів відразу після виборів і, як наслідок, замикання цієї відповідальної роботи на собі — яскраве тому свідчення. Якщо Володимир Литвин справді приєднався до найбільш захоплюючої роботи по перерозподілу впливу та створенню нової системи доступу «до тіла», «старожили» будуть у ній щонайбільше статистами. Адже може бути й гірший випадок...
А щодо референдуму, то його таки зуміли перетворити на плебісцит, тобто на банальне опитування громадської думки. Підкреслена Конституційним судом обов’язковість для виконання його результатів є лише номінальною, оскільки терміни його не визначені. Захочуть депутати, й внесуть відповідні зміни в Конституцію вже завтра, а захочуть — відкладуть на рік, на два, на більше... Поспішати нікуди. Влада, певна річ, має знати думку народу щодо доленосних питань. Тільки якесь надто дороге соціологічне дослідження мають намір влаштувати — на 30 мільйонів гривень. Інші служби беруть набагато дешевше...
