КОМЕНТАРІ

Юрій ЛУЦЕНКО, секретар політради Соціалістичної партії України:

— Я до цих пір упевнений, що акція «Україна без Кучми» могла досягти своєї мінімальної цілі — змінити Леоніда Кучму на посаді Президента України. До цього все йшло, демонстрації збирали до 50-ти тисяч людей, але ми не дочекалися підтримки від тих, хто, згідно зi своїми програмними положеннями, мав це зробити. По-перше, від КПУ, яка зрадила своїх виборців, свої програми і не заявила вголос про рішучу боротьбу із «антинародним режимом», як вони його називають. По-друге, від Вітренко, яка виголошувала полум’яні промови на інших майданах. По-третє, ми не дочекалися підтримки від Віктора Ющенка та його команди. Всі його подальші дії, починаючи від підпису під заявою про «фашистів» і закінчуючи підтримкою Президента та Кравченка вже сьогодні, свідчать про те, що діагноз хвороби хребта у нього не медичний, а політичний.

Але сталося те, що сталося. Це була свідома провокація, після якої похитнувся авторитет опозиції, віра в неї народу. Крім того, владі вдалося впровадити у суспільну свідомість думку про те, що ініціаторами сутички були опозиційні сили. Головна причина полягає в тому, що опозиція не мала доступу до ЗМІ. На той час цензура була дуже жорсткою, а фінансові можливості представників опозиції — мізерними. Крім того, ті, хто мали б захистити свої матеріальні інтереси від нинішнього режиму, не захотіли допомогти опозиції фінансово або хоча б доступом до ЗМІ.

Але все ж таки акція «Україна без Кучми» досягла успіхів у двох речах: по-перше, ми вперше за десять років змогли об’єднати різні політичні сили під єдиною, спільною для всіх, вимогою — зміни системи влади, по-друге, ці акції показали коріння зла — перекоси у функціонуванні системи влади, необхідність зміни останньої через зміни у Конституції. Цей перелік змін у Конституції обов’язково дочекається розгляду вже у наступному парламенті.

Подальші перспективи пов’язані з передвиборною кампанією, з тим, наскільки суспільство підтримає вимоги опозиції і наскільки суспільству дадуть можливість чесно віддати свої голоси. У наступному парламенті всі питання, порушені акцією «Україна без Кучми», вирішуватимуться новим складом ВР, де, напевне, будуть представники СПУ, блоку Тимошенко, «Нашої України» тощо. У питаннях зміни влади союз між Морозом, Тимошенко, Ющенком та рядовими членами КПУ можливий хоча б тому, що підписи під проектом внесення змін до Конституції стоять і Симоненка, і Мороза, і Матвієнка, і рухівців. Можливо, більш конформістським став Рух, радіючи популярності Ющенка. Але реалії виборчої кампанії охолодять синівські почуття Ющенка.

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:

— Події 9 березня — це була невдала спроба змінити владу шляхом масових акцій протесту. Організаторам цього процесу або тим, хто стояв за спиною у формальних організаторів, очевидно, здавалося, що ситуація настільки погана, що досить буде активних дій двох-трьох сотень людей для того, щоб підняти сотні тисяч і примусити піти у відставку Президента. У мене й тоді не було сумнівів, що це продуманий план дострокового припинення повноважень Леоніда Кучми. Я вважаю, що його реалізація почалася з «касетного скандалу» і передбачала саме такі наслідки цього процесу, але сценаристи неправильно розрахували потенціал невдоволення нинішньою владою.

По суті, будь-якої організованої опозиції не було ніколи. Було формування опозиції «на марші», об’єднаної чужими завданнями, оскільки кожний переслідував у цьому процесі свої інтереси і ніхто не бачив остаточних цілей. Цілком зрозуміло: поставивши тоді на Віктора Ющенка, сценаристи не врахували того факту, що масові акції протесту можуть здобути ефект тільки у тому випадку, якщо й ліва опозиція активно їх підтримає. У цьому полягала одна з ключових помилок сценаристів, оскільки було зрозуміло, що під прапори Ющенка комуністи не підуть. Думаю, розробники цього плану також не розраховували на слабкість характеру Ющенка, — вони сподівалися, що ситуація поведе його за собою, і він візьме на себе відповідальність, будучи на посту керівника уряду. А потім, коли процес почався, у нього включилися нові сили, які зіграли нову гру. Зокрема, коли стало очевидно, що таким чином усунути Кучму від влади не вдасться, було зроблено спробу поставити на поступове, так би мовити, примушення Президента до того, щоб він вибрав як свого спадкоємця Ющенка. З мого погляду, реалізація цього плану продовжується і зараз. Те рішення співпало за часом iз підписанням Ющенком «листа трьох». Тут, на мій погляд, проявилися не тільки слабкість характеру Ющенка і здатність до зради, — передусім, це була підказка сценаристів: є, мовляв, сенс, оскільки перший варіант гри провалився, назвати себе «сином» Президента і, намагаючись утримуватися на короткій дистанції з главою держави, показати йому, що ти здатний зібрати велику кількість прихильників. І якщо зараз не здійсниться план переконливої перемоги Ющенка на парламентських виборах, то це буде інтерпретовано як нечесність виборів. До речі, вся ця кампанія з прозорості виборів також, на мій погляд, є частиною нового-старого плану, оскільки вона готує виправдання «недостатньої» перемоги блоку Ющенка.

9 березня і «касетний скандал», на мою думку, — уже історія, з якої зробили висновки всі сторони. І активних прихильників втягування Ющенка до революційного процесу, якщо й залишилися такі у блоці «Наша Україна», зупинить саме Ющенко. Є прогнози, що 9 березня «опозиціонери» знову спробують вийти на вулиці. Але мені здається, що це справа маргіналів, які не розуміють суті нового плану. Ющенко не підтримає подібного роду акції і дотримуватиметься лінії «я настільки хороший, щоб ви повірили, що я буду хорошим і коли прийду до влади». Що ж, час покаже...