«Кредит довіри рано чи пізно скінчиться...»
Донбас готується продовжити серію протестів?
Останні три роки ознаменувалися небувалим зростанням кількості антиурядових протестів там, де за регіоналів голосують найбільше. Обурення, пов’язане з розбіжністю між сподіваннями й реальністю, дедалі частіше змушує донбасівців виходити на вулиці і вимагати від влади справедливого ставлення до себе.
Пригадую, торік політолог Сергій Таран, кажучи про серію протестних акцій на Донбасі вже після приходу до президентської влади Віктора Януковича, стверджував, що протест не є політичною культурою мешканців регіону. Це неправильно. Як мінімум з того погляду, що протест як форма політичної поведінки завжди був, є і буде одним з проявів політкультури. А як максимум мітинги мешканців краю териконів проти тих чи тих дій президентської команди, яка вийшла з Донбасу, свідчать про серйозні політико-культурні зміни.
Рік, що минає, ще більш окреслив цю тенденцію. Результат же Партії регіонів на парламентських виборах у Донецькій та Луганській областях у контексті сказаного вище хилювати не повинен, оскільки сьогодні йдеться про активне невдоволення лише окремих груп місцевого населення. Але таких груп, як засвдчує практика, стає дедалі більше. Осінь 2012-го приклад цього. Варто виокремити кілька наочних ілюстрацій.
ВІД СВОБОДИ ГОВОРИТИ ДО СВОБОДИ ДИХАТИ
8 вересня донецькі журналісти, громадські діячі і небайдужі громадяни провели мирну акцію протесту з елементами театралізації на підтримку ТВі. Присутні на демонстрації і представники телеканалу «Капрі», який у серпні також було виключено з пакету кабельного телебачення.
10 жовтня провести пікет поблизу будівлі Донецької облдержадміністрації мали намір місцеві представники Національної академії наук і Донецького наукового центру НАН. Але чиновникам вдалося домовитися із вченими про попередню зустріч. Причиною, що змусила останніх піти на протест, стало, за словами голови обласної організації профспілки НАН Валерія Дроботька, ганебне ставлення уряду до працівників науки.
У вересні й жовтні відбулися мітинги фермерів Мар’їнського і Великоновосілківського районів Донецької області. Вересневою акцією пікетувальники хотіли домогтися від регіональної влади перевірки того, що коїться на землях Мар’їнського району. У жовтні фермерів підтримали донецькі активісти «Батьківщині» і «Свободи». Цього разу мітингувальники були обурені несправедливістю щодо договорів земельної оренди і тим, що вони не можуть отримати з резервного фонду належні їм гектари землі.
Наймасштабніша регіональна акція протесту у поствиборний період відбулася 4 листопада в Маріуполі. Вона зібрала понад десять тисяч громадян, які виступили проти забруднення атмосфери міста викидами металургійних заводів компанії «Метінвест», що входить до «СКМ» Ріната Ахметова. Оскільки проблемне питання залишається відкритим, цілком імовірно, що надалі протестно-екологічний рух в Маріуполі зростатиме.
ОСОБЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ
Кажучи в цілому про протести на Донеччині, слід відзначити дві сторони медалі. Перша — прогресивна, пов’язана з тим, що зростання кількості протестних акцій прямо пропорціонально впливає на зростання культури політичної участі, яка передбачає солідний рівень загальної громадської активності незалежно від позитивного чи негативного ставлення до політичної системи. Другий бік медалі — тривожний. Його суть полягає в тому, що для індустріальних регіонів у період економічної кризи характерні соціальні протести з високим рівнем напруги, а за готовності влади спиратися лише на силу це може призвести до вельми сумних наслідків.
«Донецька область перебуває в суспільній, економічній і політичній кризі, — коментує тенденцію протестів у регіоні місцевий історик і громадський активіст Валентин Красноперов. — Водночас місцева політична еліта, маючи доступ до державного апарату всіх рівнів, керується у своїй діяльності, як правило, особистими інтересами. Тому люди стикаються із силою-силенною нероз’язаних проблем і не відчувають підтримки з боку влади. Бездіяльність останньої в певному плані акумулює протестні настрої серед окремих соціальних груп. У Донецької області відбуваються протести як загальнонаціональної, так і місцевої ваги. Серед останніх мітингів регіонального масштабу особливу увагу варто звернути на акцію фермерів Мар’їнського та Великоновосілківського районів і, звичайно ж, екологічний протест у Маріуполі. Торік найбільш серйозним виявився громадський опір чорнобильців та афганців. Головне у тому, що більшість протестних акцій на Донеччині місцева влада ігнорує чи гасить тимчасовими обіцянками, а проблеми насправді не вирішуються. Слід розуміти, що кредит довіри порожнім обіцянкам рано чи пізно скінчиться, і в даному разі різко збільшиться ймовірність не просто масових, а й радикальних протестів. І все це на тлі тотального розчарування місцевого населення у чинній владі, стрижнем якої є команда вихідців з Донбасу. Дрівець у вогонь підкидає навосхвалений бюджет, який повністю ставить під сумнів обіцянки, що їх давали, приміром, афганцям і чорнобильцям».
Неоднозначна ситуація складається і з шахтарями. Нещодавно Незалежна профспілка гірників України і Незалежна профспілка гірників Донбасу зробили спільну заяву, в якій ідеться, що в разі подальшого ігнорування вимог профспілок шахтарі готові вдатися до якнайрішучіших дій та акцій протесту. Проблема в тому, що закуповується зарубіжне вугілля, зростає кількість копанок, а гірникам платять жалюгідні зарплати. До речі, 5 грудня на прес-конференції донецький мер Олександр Лук’янченко наголосив, що на вугільних підприємствах міста утворилися борги щодо зарплат в обсязі понад 40 мільйонів гривень.
