МАНДАТ У ПОРТФЕЛI
Виходить замкнене коло. Втім, замкнене лише якщо слугуватися нормальними категоріями логіки вчинків законослухняних держчиновників. Але ж у нас закони пишуться і ухвалюються ніби навмисне таким чином, щоб їх спокійно можна було порушувати. Не всім, а тим, кому треба. Отож, що тепер буде з міністрами-депутатами? Немає ніякого секрету в тому, що діючі міністри партійному списку блоку партій «ЗаЄдУ!» були потрібні саме як агітатори, які мали забезпечити блоку потрібний процент. І прем’єр Кінах, і віце-прем’єр Семиноженко, і міністри Пустовойтенко, Кириленко та Гурєєв виконували останнім часом свої службові обовязки саме так, щоб не зникати з телеекранів у випусках новин, нагадуючи про блок партій, який вони представляють. Чи не могли вони робити те саме без входження у список? Могли б, але ентузіазм, ризикну передбачити, у них був би зовсім не той. На виборах борються спочатку за себе, а потім за інших. Хоч і немає цього в жодному законі чи партійній програмі, зате в політичному житті ця аксіома діє безвідмовно. Таким чином мандати міністрам були потрібні для перспективи. Розглянемо її по частинах.
ПЕРСПЕКТИВА ПЕРША — ПОРТФЕЛЬ МІНУС МАНДАТ
Несумісність статусу народного депутата і члена уряду не один раз ставилась під сумнів. Депутати, ставши міністрами, якомога довше намагалися не складати своїх повноважень, а інколи складали їх не так, як треба. Згадаймо випадок із Юлією Тимошенко, яка, зайнявши у 1999-му роцi посаду віце- прем’єра, ніби написала заяву про складання депутатських повноважень. А потім доводила через суд, що такої заяви не було. Навіть прямі, як колонна на Майдані, 78-ма та 120-та стаття Конституції, що забороняють депутатам бути держслужбовцями, а міністрам — поєднувати свою роботу з іншою, не є перепоною для великої кількості можливих варіантів. Раптом міністр й справді вважатиметься суто політичною фігурою, а депутатство, навпаки, не вважатиметься виборною посадою? Приклад нардепа Рибака, якій спокійнісінько порушував Конституцію всі чотири роки свого депутатства, поєднуючи його із посадою міського голови Донецька, ще раз підтверджує вищезгадану варіативність. Все залежатиме від того, яким буде уряд після виборів.
Прямої залежності між результатами парламентських виборів і складом Кабміну, згідно законодавству, немає. Хіба що новий склад Верховної Ради одразу ж проголосує за недовіру нинішньому уряду. Що навряд. Хоча це єдиний законний шлях для тих політичних сил, які, здобувши успіх на виборах, претендуватимуть на свій шматочок і виконавчої влади. Проте ходити законними шляхами у цьому випадку безперспективно. Не знайдеться у складі нової ВР такої більшості, яка б відправила уряд у відставку. Залишається апелювати до несправедливості становища, коли переможці виборів, тобто «блок Ющенка», не мають жодного міністерського портфеля, а серед «заєдистів» міністрів аж п’ять на чолі з прем’єром.
А це вже розмови про коаліційний уряд, які велися понад рік тому частиною тодішньої більшості у ВР і не були сприйняті дiючим прем’єром Ющенком. Тоді прихильники коаліційності посилалися на те, що всі представники більшості мають бути по можливості пропорційно представлені в уряді. На що Ющенко цілком резонно відповідав, що ніякого коаліаційного уряду законодавством не передбачено, тому, мовляв, вибачайте, панове. Тепер становище змінилося на майже діаметрально протилежне. Уряд Кінаха поки що не має підтримки більшості у новому парламенті, але вона йому формально і не потрібна.
Якщо складеться саме так, то жертвувати міністерським портфелем заради депутатського крісла обраним міністрам не буде жодного сенсу і вони після першого ж нагадування з боку гаранта Конституції поскладають з себе повноваження нардепів. Місця у залі під куполом займуть наступні за списком із того ж блоку, тобто свої. Однак не виключений інший варіант.
ПЕРСПЕКТИВА ДРУГА — МАНДАТ МІНУС ПОРТФЕЛЬ
Попри відсутність формальних загроз, вважати становище Кабінету Кінаха після виборів абсолютно надійним не можна. Новообране керівництво парламенту, навіть із тим самим головою, може мати свій погляд на проблему уряду. Не за тим люди витрачали стільки сил і енергії, аби влізти до прохідних частин популярних блоків, щоб потім просто сидіти у депутатах. Самих лише колишніх міністрів у блоках Ющенко та Тимошенко набереться ледь не на повний склад нового Кабміну. А є ж не тільки колишні! Для забезпечення мети можуть бути два шляхи — прямий наступ на Кабмін із гучними заявами, голосуваннями та вотумами, або ж тихе нашіптування у потрібні вуха щодо необхідності зняти якщо не прем’єра, то кількох міністрів точно. Згідно із новими національними традиціями, у відповідь на такі прохання віддаються кілька гуманітарних та екологічних портфелів і на цьому конфлікт вичерпується. Виборчі антагоністи спокійно працюють в одному уряді аж до наступної кризи. Варіант цей полегшується і тим, що міністри згаданих міністерств у депутати не пройшли. Та чи задовільняться амбітна команда Ющенка і ніби опозиційні команди Тимошенко і Мороза традиційним сценарієм, чи не забажають більшого?
Продемонстрована на виборах непопулярність в народі існуючої владної вертикалі може спонукати Кучму повернутися, хоча б частково, до післявиборного сценарію 99 го року. Тодіхронічно непопулярного Пустовойтенка змінили на популярного Ющенка, що дозволило побачити замість кризи процвітання, а замість колапсу — впевнений поступ вперед. Повністю відкидати такий варіант навряд чи варто — Президент цілком може піти на «розмін» кількох міністрів заради утворення контрольованої ним більшості у ВР. Тоді принесеним у жертуву міністрам, а можливо і прем’єру, їхні списочні мандати дуже навіть знадобляться.
ЧАС ПОКАЖЕ
Викладені варіанти не мали б жодного сенсу, якби, повторюю, у нас усi без винятку виконували закони, причому однаково. Чи можливо таке тоді, коли звільнений президентським указом міський голова не йде зі своєї посади, коли знятий із виборів кримський комуніст бере участь у цих виборах і збирається очолити місцевий парламент, коли лідер пропрезидентського блоку партій очолює могутню Адміністрацію, яка Конституцією взагалі не передбачена?
Добре було б, якби новообрана Верховна Рада почала свою роботу із точного і вчасного виконання всіх вимог Конституції і законів України. Про подібний «фейр-плей» може мріяти тільки закінчений ідеаліст. А реалісти знають, що до парламенту обираються не для того, щоб виконувати закони, а для того, щоб їх приймати. Робити це одночасно у нас, на жаль, ще не навчились. Чи може — на щастя, якщо почитати деякі з наших законів. Тому залишається лише чекати. Вчорашнім міністрам і завтрашнім депутатам разом із вчорашніми депутатами і завтрашніми міністрами.
ДО РЕЧІ
«Блок «Наша Україна» в майбутньому парламенті для формування більшості згоден домовлятися з усіма політичними силами, але за умови, що всі ці партії і блоки підтримають кандидатуру Віктора Ющенка на посаду нового прем’єр-міністра України». Таку думку на вчорашній прес- конференції висловив директор Інституту політики, 62-й номер списку «НУ» Микола Томенко, передає кореспондент України.Ru (www.ukraina.ru). М. Томенко зазначив, що на сьогоднішній день реальним є створення більшості тільки блоком «За єдину Україну!», КПУ, СДПУ(О) та рядом депутатів, які пройшли по мажоритарних округах.
Відповідаючи на запитання журналістів, чи буде «Наша Україна» підтримувати ініціаторів імпічменту Президенту, Микола Томенко відзначив, що «все залежатиме від того, хто буде прем’єром». З його слів, більшість повинна запропонувати Президенту кандидатуру на посаду прем’єра, яку Президент або затвердить, або відхилить. «Усі домовленості з цього питання можуть призвести чи не призвести до імпічменту», — заявив Томенко. Отже, торг у цьому випадку, як кажуть, цілком доречний?
