МЕНЮ ДЛЯ ГОРА
Віце-президент США приїздив до Києва не лише для того, щоб провести щорічне засідання комісії «Кучма–Гор» та підписати кілька формальних документів — про взаємодопомогу під час розслідування кримінальних справ, про торгівлю текстилем, про створення радіоекологічної лабораторії у Чорнобилі. Його візит мав, очевидно, дати відповідь на одне головне питання — чи може теперішня українська влада сподіватися на підтримку Сполучених Штатів як сьогодні, напередодні грандіозного фінансового обвалу, так і завтра, під час президентських виборів у державі. Власне, візит Гора продемонстрував, що американський фактор є дуже значним, коли не основним для сьогоднішньої української політики.
Бо підтримка Вашингтоном кредитування України з боку МВФ та Світового банку обіцяна лише в разі продовження «критичних, сміливих» (за термінологією Гора) кроків Президента Кучми, започаткованих серією його економічних указів. Бо Гор кілька разів (і це навряд чи проста обмовка) заявив про «керівну роль» Президента Кучми та «заохотив його продовжувати важливі, рішучі кроки». Утримуючись від оцінок — погано це чи добре? — доведеться констатувати, що якісь серйозні структурні зрушення в Україні сьогодні можливі (коли взагалі можливі) лише за серйозного втручання США. Фахівець Фонду Карнегі з питань України та Росії доктор Шерман Гарнетт у статті, присвяченій візиту Гора до Києва, вжив — і небезпідставно — вираз «жорстка любов», про яку Гор дійсно говорив у Києві. Виходячи ж із слів багатьох офіційних представників США, Вашингтон на виборах майбутнього року підтримуватиме не просто якогось конкретного кандидата, а саме того, котрий зможе забезпечити виконання умов цієї «жорсткої любові» — за тією ж схемою, за якою США діяли в Росії.
Питання, чому вже вкотре за останні роки українські лідери, стоячи «струнко», вислуховують уроки Вашингтона, розв’язується просто. За сім років своєї незалежності Україна з держави, яка в очах міжнародної спільноти виглядала як країна, котра подає певні й чималі надії, перетворилася на заповідник корупції, розкрадання зарубіжних кредитів та власного майна, небажання хоч щось змінювати й доводити у відповідності до загальновизнаних норм. Це зумовило жахливий інвестиційний клімат, про що вже не перший день говорять Кучмі американські та європейські лідери, і поставило державу перед вибором — або реформи, про які всі чотири роки свого президентства Кучма лише говорив, і відповідно міжнародна підтримка — або колапс, який розпочнеться з фінансового краху (про який уже відверто попереджає Ющенко) і закінчиться повною нестабільністю в регіоні. Виникнення ще одного джерела напруження й нестабільності в Європі в американські розрахунки не входить — тож Вашингтон змушений працювати з тим українським керівництвом, яке на сьогодні існує.
«Допоможи собі сам» — ця теза в завуальованому вигляді повторювалася мало не в кожній фразі Гора в Києві. Практично всі рішення комісії «Кучма–Гор» покликані не підтримати реформістські кроки українського уряду, як заявляється офіційно, а примусити його створити нормальну економічну політику — з реформами власності, з прозорою системою податків і тарифів, із гідним ставленням до малого бізнесу — не кажучи вже про подолання корупції у вищих ешелонах влади. Лише тоді, очевидно, може зайти мова про реальну економічну співпрацю хоча б на рівні, який сьогодні США мають із Польщею, та відповідно про нові рівні американської та міжнародної допомоги.
Можливо, востаннє Києву сказали, що тут мають нарешті зрозуміти: безумовне дотримання правил гри, які цього разу встановлюють — і дуже жорстко — Сполучені Штати, виходячи з власних інтересів, є вже умовою виживання коли не всієї України, то її влади.
У дотримання правил гри, до речі, входить і виконання Україною вимог меморандуму 1995 року про закриття Чорнобильської станції до 2000 р. Кучма навіть змушений був заявити, що «ніхто не ставить під сумнів необхідність закриття ЧАЕС», — тоді як напередодні візиту Гора уряд України виступив із заявою, в якій говорилося саме про сумніви — що станцію не вдасться закрити в узгоджені терміни за умов недостатнього фінансування добудови Рівненської та Хмельницької АЕС. При цьому Гор, який учора відвідав ЧАЕС і виступив із натхненною доповіддю на тему загальнолюдського виміру чорнобильської катастрофи, не привіз ні цента додаткових асигнувань на потреби закриття станції, на що в Києві теж сподівалися. Вашингтон швидше погоджується допомогти Україні провести загальну реформу енергетичного сектора. Результатом дотримання Україною своїх зобов’язань може стати допомога з боку США у створенні власного циклу виробництва ядерного пального — що зменшить залежність Києва від Росії.
Мабуть, єдиний на сьогодні дійсно серйозний успіх української дипломатії полягає (за заявою Гора) у підтримці США українського шляху експорту каспійської нафти до Європи й навіть готовності допомогти Україні скласти його техніко-економічне обгрунтування. Щоправда, Гор поки що не дав відповіді на пропозицію Кучми стосовно входження американських компаній до майбутнього консорціуму з транспортування каспійської нафти. І, очевидно, справа потребуватиме ще довгих і нелегких переговорів.
Уже не йдеться про недавні гучні скандали з американським бізнесом в Україні. Натомість США вимагають від Києва «гнучкішої» системи тарифів і пропонують розвивати «харківську ініціативу». Створюється відповідна робоча група, восени відбудуться обміни візитами, і тоді ж будуть ухвалені рішення щодо вже поданих бізнес-планів спільних контрактів, у тому числі й за участі «Турбоатома», який потерпів унаслідок рішення України не брати участi у російсько-іранському контракті будівництва АЕС.
Ще в разі «хорошої поведінки» України США обіцяють допомогти їй технічно й політично у справі приєднання до Всесвітньої торговельної організації, а поки що підписують із Києвом угоду про торгівлю текстилем. Водночас справа антидемпінгових переслідувань українських підприємств потихеньку вмирає — але жодних нових пільгових умов торгівлі Україна не отримає, аж поки не стане членом ВТО.
Що може запропонувати Україна в обмін? Очевидно, лиш чітке виконання вказівок — бо інакше неминуче нове і значно небезпечніше для Києва охолодження відносин із США. Серйозну самостійну політику приготувати значно складніше, аніж млинці по-київському, які так сподобалися Гору. Однак «біг-маків», зроблених нашвидкуруч, велика політика не споживає.
