«Наша ТУНДРА»: інтрига, шоу, розчарування
Головна подія нового політичного сезону — вибори народних депутатів України і органів місцевого самоврядування. Дотепер не ясно, за якими правилами вони будуть відбуватися. Перетягування законодавчого каната між Президентом і прихильниками пропорційної виборчої системи у Верховній Раді триває вже півроку без видимих надій на успіх будь- якої з сторін.
Проте, хоч виборча кампанія офіційно не починалася, всі симптоми передвиборної лихоманки вже наявні. Одна з визначальних тенденцій наступаючої виборчої кампанії — мода на створення виборчих блоків. Блоків було чимало і на виборах 1998 р. З 30 учасників виборів по багатомандатному загальнодержавному виборчому округу було 9 виборчих блоків. Однак в числі 8 щасливчиків, що здолали чотиривідсотковий бар’єр, опинився тільки один виборчий блок. Нині з ведучих політичних партій тільки три (КПУ, ПЗУ і об’єднані соціал-демократи) заявили про те, що вони будуть брати участь у виборах самостійно, не блокуючись з іншими політичними силами. Натомість плани формування нових виборчих блоків проголошуються майже щотижня. Антипрезидентська опозиція виступає на штурм парламенту двома блоками — на чолі з О.Морозом та Ю.Тимошенко. Свій виборчий союз створюють партії М.Бродського і Г.Балашова. М.Сирота об’єднується з Б.Олійником. І так далі і тому подібне.
Останній писк електоральної моди — широкомасштабні виборчі блоки. Отакі «виборчі «блок-бастери». Термін «блокбастер» прийшов до нас із США, де ним зазвичай називають дорогі кінофільми (з багатомільйонним бюджетом). Але буквальне значення цього терміну — «бомба великого калібру». Принаймні два із вже заявлених виборчих блоків — «Наша Україна» на чолі з В.Ющенком і коаліція НДП, «Трудової України», Партії регіонів і, можливо, Аграрної партії України (що отримала неофіційне найменування ТУНДРА) — претендують на роль справжніх блокбастерів майбутніх парламентських виборів, причому і в тому, і в іншому значенні цього терміну. Обидва названих блоки претендують на роль фаворитів у виборчій гонці, грозять порушити монопольне лідерство комуністів. І за своїм складом, і за претензіями, і за можливою ресурсною базою вони дійсно можуть розглядатися як «електоральні бомби підвищеної потужності». Багатомільйонний бюджет їм гарантований. Як і годиться справжнім блокбастерам, їх вже щосили розкручують, забезпечують шум ливу рекламу.
Обидва виборчих блокбастери мають свою «фішку», певну таємну «чудо-зброю», яка має принести їм перемогу на виборах. У ТУНДРИ це можливість майже монопольного володіння і розпорядження так званим адміністративним ресурсом. У «Нашої України» — високий рейтинг лідера блоку Віктора Ющенка.
У конструюванні «виборчих блокбастерів» усіх переплюнув Петро Порошенко, котрий вважає за можливе об’єднання «Нашої України» і ТУНДРИ в один виборчий гіперблок, який отримає на майбутніх парламентських виборах абсолютну перемогу. Наскільки реалістичною є ця ідея?
Передусім спробуємо оцінити саму можливість створення такого виборчого блоку. Створення будь-якої політичної коаліції є непростою справою. Тим більше в наших умовах, коли мистецтво і культура політичного компромісу знаходяться на надто низькому рівні. А без взаємних поступок сформувати дійове політичне об’єднання практично неможливо. Чим більше рівносильних суб’єктів можливої коаліції, тим складнішим є процес її створення. Вже те, як довго і суперечливо триває процес формування двох фаворитів «блокового будівництва» («Нашої України» і ТУНДРИ), показує, що від ідеї до її реалізації на практиці — дистанція величезного розміру. А часу для остаточного оформлення майбутніх виборчих коаліцій залишилося обмаль. Якщо правила гри не зміняться і терміни проведення виборчої кампанії залишаться тими ж самими, то вже через місяць виборчі блоки повинні пред’явити себе де-факто і оформити свою наявність де-юре. Враховуючи, що між В.Ющенком та його нинішніми соратниками по «Нашій Україні» з одного боку, і лідерами ТУНДРИ з іншого, пролягає безодня гострих політичних протиріч і взаємних образ, наведення мостів можливе тільки в одному випадку — з ініціативи і під тиском Банківської. Причому тиск повинен здійснюватися на обидві сторони. Якщо цієї умови не буде, то ніякі переговори і консультації до здійснення плану Порошенко не призведуть. Теоретично це можливо. Як «модулі об’єднання» можуть виступити «Солідарність» і АПУ. В.Ющенко чергового разу через силу виконає волю свого «політичного батька». Батьки- фундатори ТУНДРИ (можливо, не всі) з не меншими переживаннями змушені будуть побрататися зі своїм недавнім опонентом. І… об’єднання відбудеться. Ось тільки яке? Цікаво було б подивитися на першу п’ятірку його списку, та й взагалі на всю персоніфікацію «Нашої ТУНДРИ». Крім того, можна сміливо стверджувати, що лави учасників об’єднання з обох сторін істотно порідшають. Передусім, з числа нинішніх можливих учасників «Нашої України». Опозиційно та напівопозиційно налаштовані прихильники В.Ющенка з ПРП, УНР і деяких інших політичних партій навряд чи сприймуть з ентузіазмом необхідність об’єднання з «олігархами» з ТУНДРИ. Тому теоретично формування «Нашої ТУНДРИ» можливе (за умови наполегливих і вагомих зусиль президентської адміністрації), але це вже буде далеко не та широка коаліція, яка охопить майже всю центристську і праву частину політичного спектру України.
Як це не парадоксально, але більш вигідним для учасників ТУНДРИ міг би виявитися роздільний похід до бажаних парламентських мандатів. Стратегія опори на регіональний електоральний ресурс, успішно випробувана «Громадою» в 1998 р., цілком підходить для найменше розкручених членів блоку — Партії регіонів та «Трудової України». У Донецькій області зосереджено близько 10% українського електорату, в Дніпропетровській — більше 7%. Якщо за початкову модель взяти результати виборів 1998 р., то для подолання чотиривідсоткового бар’єру необхідно набрати трохи більше за мільйон голосів (за умови 70% явки виборців), а за умови 60%-ї явки — близько 900 тис. голосів. Якщо Партія регіонів зможе набрати в Донецькій області (при ефективному використанні адміністративного ресурсу) близько третини голосів виборців, то це одразу дасть їй близько 800 тис. голосів. Трохи більше за 200 тис. голосів, що їх не вистачатиме, можна набрати за рахунок фонового голосування в інших регіонах (зокрема, якщо у регіонах Східної та Південної України за цю партію проголосує не менше 1% виборців з розрахунку на область). Схожим чином може йти справа і з «Трудовою Україною» (за опори на електоральний ресурс Дніпропетровської області).
Що ж до НДП та АПУ, то вони мають розгалужену і досить дієздатну організаційну інфраструктуру, стійкі позиції в регіональних та місцевих органах державної влади і місцевого самоврядування. НДП, до того ж добре відома виборцям і за умови грамотної та впевненої виборчої кампанії цілком здатна подолати чотиривідсотковий бар’єр навіть самостійно. За доброго збігу об’єктивних і суб’єктивних обставин шанси добратися до «парламентських підвісок» має вся четвірка партійних «мушкетерів Президента». Але навіть якщо чотиривідсотковий бар’єр подолають тільки дві партії з учасників потенційного виборчого блоку, їх сумарний результат буде цілком порівнянний з тим, на що зараз може реально претендувати ТУНДРА. Адже може так трапитися, що на фініші партнери по блоку отримають стільки ж депутатських мандатів, скільки їх могла б заробити одна НДП.
Зовсім інші проблеми у блокбастера «Наша Україна». Точніше, проблема одна — Віктор Андрійович Ющенко. Він є і головним засобом вирішення електоральних завдань учасників блоку, і основним джерелом проблем, пов’язаних з його формуванням і подальшим функціонуванням. Протиріччя між старими та новими друзями екс-прем’єра, особистими уподобаннями та політичною кон’юн ктурою, тактичними та стратегічними інтересами — все змішалося в «Нашій Україні», в думках і планах «надії української національної демократії».
Практично ніхто не сумнівається, що В.Ющенко «ввезе» до Верховної Ради на своєму рейтинговi будь-який склад очолюваного ним виборчого блоку (питання тільки в тому, скільки голосів виборців і депутатських мандатів він здобуде). Цікаво інше — як позначиться конкретна модель формування «Нашої України» на подальшій політичній долі Віктора Андрійовича? Виходить як у відомій казці. Наліво (до опозиції) підеш — з Президентом посваришся. Прямо (тобто в центр — до заклятих друзів-«олігархів») підеш — обличчя втратиш, а разом з тим і багатьох друзів. Направо (тобто до національних демократів) підеш — на українського Явлінського перетворишся і втратиш будь-які реальні шанси на завоювання в майбутньому президентського поста. І що тут робити?
Є, щоправда, один ефектний вихід — балотуватися по мажоритарному округу і морально підтримувати всіх — і Президента, і опозицію, і старих друзів національних демократів, і нових друзів-центристів і всіх, хто того захоче (навіть Олександра Михайловича Волкова). Для Віктора Андрійовича це була б найбільш комфортна ситуація. А яке ідеологічне ноу-хау — внутрішньополітична багатовекторність! Ось тільки численні попутники та «акціонери марки» не дозволять лідеру «Нашої України» такого свавілля. Він і без них в парламент попаде, а вони без нього пропадуть.
Організаційне оформлення виборчих блоків може істотно вплинути на структуру українського політикуму та хід передвиборних баталій. З найближчих наслідків — вельми ймовірна зміна фракційної структури Верховної Ради. Щось подібне (формування фракцій відповідно до конфігурації нових виборчих блоків) вже відбувалося в українському парламенті напередодні виборів 1998 року. Прихильники «Нашої України» у Верховній Раді вже озвучили свої інтеграційні плани. Подивимось, чим відповідатимуть парламентські бійці ТУНДРИ.
Найбільш гостра боротьба за голоси виборців розгорнеться в центристській частині політичного спектру України. «Наша Україна» потенційно може майже монополізувати правий фланг, але при цьому буде претендувати й на частину центристського електорату. Головною метою для неї стануть ті виборці, які голосували в 1998 р. за «зелених», за «Громаду» і деякі маловпливові центристські партії. З іншого боку, жорстке суперництво має бути між СДПУ(о) і ТУНДРОЮ. Важливим наслідком укрупнення ведучих учасників виборчої гонки і загострення конкуренції між ними стане вельми ймовірне скорочення числа політичних партій і виборчих блоків, що здолають чотиривідсотковий бар’єр, до 5—6.
У результаті остаточно оформиться мультиполярна політична структура майбутнього складу парламенту, подібна до тієї, що склалася у Верховній Раді після розпаду пропрезидентської більшості, а згодом і відставки уряду В.Ющенка. Вона характеризуватиметься наявністю 3—4 центрів політичного впливу та можливістю формування тільки комбінаторної більшості (більшість голосів під час голосування буде результатом тактичних союзів або ситуативного збігу інтересів основних парламентських гравців).
І тут є резон нагадати, що готуються зміни Конституції, відповідно до яких депутат, обраний до парламенту за списком партії (виборчого блоку), у разі свого виходу з фракції цієї партії (блоку) буде позбавлений свого депутатського мандату. З депутатами від партій все ясно, вони потрапляють під жорсткий контроль партійної (фракційної) дисципліни. А ось що робити з депутатами, обраними за списком виборчого блоку, в тому випадку, якщо цей блок розпадеться? В такому разі виникає чимало правових та політичних колізій. І український, і російський досвід засвідчує, що успішні виборчі блоки досить швидко опиняються перед вибором — або послідовне перетворення на політичну партію або напіваморфне існування з неминучим розпадом.
Попереду на нас чекає багато цікавого. Блокбастери — це інтрига. Це велике шоу. Але іноді, на жаль, — і велике розчарування. Багато шуму із нічого.
План Порошенка, швидше за все, базується на ідеї механічного об’єднання центристського та національно-демократичного електорату, що по ідеї може дати 55-60% голосів виборців. Але в тому-то й проблема, що механічного складання електоральних груп не станеться. Всі більш-менш серйозні фахівці знають, що частина прихильників національних демократів не буде голосувати за представників «олігархічних партій», навіть якщо в одному списку з ними буде В.Ющенко. Якщо до того ж до гіперкоаліції не увійдуть ПРП та деякі інші національно-демократичні партії або їхні впливові лідери, то національно-орієнтований електорат розколеться. Те ж саме можна сказати про потенційних російськомовних виборців ТУНДРИ із східних та південних областей України. Багато хто з них не буде голосувати за «Нашу ТУНДРУ», якщо в її списку будуть відверті націоналісти.
Без спеціальних соціологічних вимірів шанси партій-аутсайдерів на виборах-2002 в кількісному вираженні оцінити складно, але, за попередніми оцінками, сукупно антипрезидентська опозиція та партії- маргінали можуть відтягнути на себе від 15% до 30% голосів виборців, в основному з центристської та правої частини політичного спектру. В результаті можлива гіперкоаліція щонайбільше може розраховувати на 30% голосів виборців. Якщо ж до її складу не увійдуть націонал-демократи з НРУ, УНР і ПРП, то дай бог, щоб «Наша ТУНДРА» набрала 15-20%. І це ще буде великим успіхом.
