Одна причина для радості і дві — для тривоги

У Фонду держмайна в ці дні є одна причина для радості і дві — для тривоги. Фонд достроково виконав і перевиконав план приватизації (замість 10 мільярдів гривень перерахував до бюджету 11 мільярдів). А вчора до порядку денного Верховної Ради було внесено одразу два документи, підготовлені цим відомством: проект закону про Фонд держмайна (друге читання, закон ухвалюється вперше в історії України) і проект державної програми приватизації на 2011—2014 роки.

У цих питаннях у більшості й опозиції практично немає великих розбіжностей (щоправда, остання наполягає, щоб закон передбачав підзвітність Фонду парламенту, уряд заперечує, а фракція Партії регіонів ще не виробила своєї думки). Незважаючи на це, можна вважати, що у обох документів хороша перспектива. Проте ще невідомо, чи не заветує їх Президент, і це створює ґрунт для хвилювань. Але ще більші «хвилі» викликає в колективі «приватизаторів» необхідність до 28 грудня скоротити майже кожного третього — також уперше за 20-річну історію ФДМУ...

А тут ще і в програмі приватизації самі ж записали, що на останньому, третьому її етапі (2013—2014 роки) передбачається завершення приватизації як масштабного соціально-економічного проекту і підготовка пропозицій за визначенням нових функцій органів управління. Інакше кажучи, Фонд зробив діло — гуляй сміло. Тим більше, що в рамках адміністративної реформи в країні нещодавно створено Держагентство з управління державними корпоративними правами, а про Фонд ніби забули.

Та коли це питання виникло в середу під час експертного обговорення названих проектів, то голова Фонду Олександр Рябченко за підтримки двох колишніх колег — народних депутатів Олександра Бондаря (НУ-НС) і Михайла Чечетова (ПР) — запевнив, що майнові відносини вічні, а отже, комусь треба їх регулювати. Він передбачає, що Фонд і Держагентство, перед яким поставлено завдання створити в Україні систему промислових і управляючих холдингів, тобто державного бізнесу, не конкуренти хоча б тому, що на контролі у ФДМУ кілька тисяч договорів оренди державного майна.

Що стосується приватизації, яка завершується найближчими роками (деякі експерти сумніваються, що програму, розраховану на чотири роки, вдасться виконати за три), то в цей процес наразі включено близько 500 акціонерних товариств, а всього у держави ще залишається 4300 підприємств. Програма передбачає нові правила. У Фонді навіть впевнені, що вони відкривають «нові можливості для держави, інвесторів і громадян нашої країни». Отримані кошти в повному обсязі спрямовуватимуть до бюджету і використовуватимуть у розвитку соціально-економічної інфраструктури, реалізації пріоритетних інноваційних і науково-технічних програм, відновленні платоспроможності стратегічних підприємств. Як зазначив у ході обговорення програми соціолог Євгеній Копатько, працівникам підприємств, що приватизуються, треба роз’яснити, що люди не лише збережуть роботу — кількість робочих місць зросте. Він прогнозує, що за належної організації інформації громадська думка буде на боці Фонду.

Президент Центру економічного розвитку і практично один із батьків української приватизації Олександр Пасхавер вважає, що нові документи ФДМУ дозволять чіткіше прописати його місце в системі виконавчої влади. А ось один із батьків-засновників Фонду Анатолій Отченаш вбачає серйозні ризики. Він говорить про проблеми в роботі фондового ринку і системи кредитування, внаслідок чого малий і середній бізнес стали «відрізаними» від приватизації, яка, на його думку, стала фактично олігархічною. Але Рябченко, Бондар і Чечетов в один голос говорять про те, що навіть погана приватизація краща, ніж її гальмування, в результаті якого держвласність просто розкрадається.