Олігархи й національні інтереси

Чергові пертурбації у Верховній Раді ніби свідчать про відсутність логіки у діях команди Президента Віктора Ющенка і самого глави держави. Однак не все так однозначно. Президент достатньо послідовний як у висловлюваннях, так і конкретних діях, у лінії на союз із бізнесом і в критиці популізму. Останній виступ перед діловими колами з антикризовими пропозиціями є тому свідчення. Щоправда, стосовно бізнесу... Стало загальноприйнятим, що окремі частини нашого політикуму спираються на ті чи інші фінансово-промислові групи і відстоюють здебільшого їхні інтереси. Коли ситуація в країні загострюються, політики починають пригадувати одне одному ці зв’язки як компромат. На одній з останніх прес-конференцій у Житомирі народний депутат України Сергій Пашинський (член парламентського комітету з питань паливно-енергетичного комплексу і голова Житомирської обласної організації ВО «Батьківщина») висловився в тому дусі, що Президент чи не найбільше піклується про те, щоб віддати нафтопровід Одеса — Броди мільярдеру Ігорю Коломойському, Чорноморський шельф — Рінату Ахметову, а ще про забезпечення інтересів «РосУкренерго». Теза ця, вочевидь, мала послужити обѓрунтуванням звинувачень В.Ющенка у прихильності до олігархів, які, за версією БЮТу та їхнього лідера, є чи найбільшим злом для України. Не станемо вдаватися у цьому зв’язку, скільки мільярдерів налічується зараз у біло-сердечній фракції в парламенті. Поміркуємо над іншим.

Зрозуміло, оренда трубопроводу Одеса — Броди, якої, за низкою повідомлень в друкованих і електронних мас-медіа, через підконтрольну офшорну структуру домагається один із головних співвласників групи «Приват» Ігор Коломойський, і прокачка по ньому каспійської нафти в прямому, тобто аверсному режимові, потрібна для подачі цієї нафти на нафтопереробні заводи в Західній Україні (Дрогобицький і Наддвірнянський), що належать згаданій групі. Тому що з минулого року ці заводи знаходяться під загрозою зупинки, і ситуація днями знову загострилась. Причина — наявні технологічні комплекси цих підприємств при використанні нафти з високим вмістом сірки, що поставляється «Укрнафтою» або з Росії, не забезпечують виробництва бензину, якість якого відповідала б європейським стандартам, що впроваджуються в Україні. Для їхньої модернізації, за оцінками галузевих експертів, потрібні вкладення порядку $700 млн. для кожного з названих НПЗ і, як мінімум, три роки реконструкції. Легка каспійська нафта з мінімальним вмістом сірки для них може стати реальним і значно швидшим порятунком. Ще влітку повідомлялось, що між Президентом В.Ющенком і президентом Азербайджану Ільхамом Алієвим досягнуті домовленості щодо поставок нафти з Каспійського регіону спочатку в технологічних обсягах для заповнення трубопроводу Одеса —Броди, а в перспективі для подачі її в проектному напрямку. Тобто Україна отримала реальну перспективу реалізації своїх давніх прагнень стосовно отримання альтернативного джерела постачання нафти, причому значно якіснішої, ніж російська, а ще незалежного від Росії каналу для її транзиту до Європи. Однак прем’єр-міністр Ю.Тимошенко де-факто проігнорувала відповідні доручення Президента, стверджуючи, що не бажає віддавати нафтопровід Коломойському за корупційними схемами. У результаті його використання в аверсному режимі було заблоковано. Потім була кавказька війна. У вересні той же С.Пашинський висловлював версію, що оренда цієї «труби» потрібна «Привату», щоб продати її мільярдеру російському, а саме Олегові Дерипасці, і що нібито є дані, що переговори стосовно цього ведуться. Але наведені нардепом версії щодо можливих схем реалізації подібного варіанту виглядали непереконливо, оскільки не давали чіткої відповіді, як орендар може продати державний нафтопровід. Проте можна відмітити, що інтереси такої крупної фінансово-промислової групи, як «Приват», у головних моментах збіглися із життєво важливими інтересами країни.

Для обѓрунтування необхідності розриву урядової угоди з компанією «Венко», яку вважають пов’язаною з Рінатом Ахметовим, щодо розробки нафтогазових запасів Чорноморського шельфу Ю.Тимошенко знову заявляла про корупційні олігархічні схеми. Але фахівцями енергетичної сфери висловлювались прогнози, що, усуваючи від цієї справи українського мільярдера, глава Кабміну розчищає доступ до шельфу (у різних варіантах) російським структурам. Як відомо, Президент призупинив дію згаданої постанови. Якщо врахувати, що в комуністичній пресі здійнявся страшенний ѓвалт із звинуваченнями В.Ющенка у сприянні вітчизняним олігархам у справі заволодіння запасами прибережних запасів вуглеводнів (у тому числі за допомогою Румунії і США), то є більш ніж достатньо підстав вважати, що цей варіант не сподобався саме Росії, яка, судячи з багатьох ознак, бажає взяти наш шельф під свій контроль. Бо те, що українські спадкоємці справи Леніна — Сталіна дбають насамперед про інтереси Росії, а не України, навряд чи хто зможе заперечити.

Найскладніша справа — з «РосУкренерго». Про схеми поставок до України газу, здійснюваних за допомогою цієї компанії, вже говорилось і писалось більш ніж достатньо. Звернемо увагу лише на одне — серед її засновників і партнерів в нашій країні фігурували громадяни України, зрозуміло, що не бідні.

Загалом не беремося судити про реальну ступінь зв’язку між В.Ющенком і частиною найбільш багатих представників українського бізнесу. Але те, що його опоненти видають за великий гріх, на даному етапі виглядає скоріш як обѓрунтована співпраця у національних інтересах України. Тому що лише крупний вітчизняний бізнес має у своєму розпорядження необхідні ресурси для їхнього захисту від зазіхань Росії у життєво важливих сферах. Крамольна думка — корупційні схеми є платою держави за це. Проте, видається, за нинішніх умов державна власність повинна домінувати в таких стратегічних галузях, як газотранспортна і нафтотранспортна, оскільки важко передбачити, кому і на яких умовах продасть відповідні об’єкти той, хто отримає їх у приватну власність. Президент змушений спиратися зараз на олігархів, суспільство теж має право розраховувати на їхній патріотизм. Однак в Україні (краще раніше, ніж пізно) провідні позиції має вибороти середній клас (малий і середній бізнес насамперед) як головний гарант свободи і демократії, збереження незалежності країни, відстоювання національних інтересів. Розшарування громадян за належністю до вищих і нижчих каст, як вже доводилось вказувати автору, має негативний вплив на розвиток країни. Майдан мав прискорити процес зміцнення середнього класу, але, на жаль, даний помаранчевою революцією імпульс, насамперед серед так званої еліти, зараз суттєво послабився.

КОМЕНТАР

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ, доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень та політичних консультацій:

— Коли йдеться про зв’язок бізнесу та держави, варто пам’ятати про два основні аспекти. Перший — теоретичний, полягає в тому, які функції повинні виконувати приватний бізне, с з одного боку, і державна влада — з іншого. Тут, у свою чергу, необхідно відмітити три групи взаємодії: функції держави (державні податки, соціальне забезпечення тощо); функції бізнесу (питання конкурентоспроможності, завоювання нових ринків, модернізація виробництва тощо); спільні функції (зовнішньоекономічні завдання). Другий — практичний, що характеризується особливістю української дійсності, де вітчизняні олігархи багато в чому залежать не лише від української держави, але й від ситуації на зовнішньому ринку. Тому щодо цього можна зазначити, що інтереси держави та бізнесу співпадають, оскільки олігархи зацікавлені в розвитку свого бізнесу, а держава — в зниженні безробіття та надходженні податків.

В умовах сучасної економічної кризи співробітництво між владою та бізнесом ускладнюється. Тому сьогодні державі необхідно чітко визначити принципи рівновіддаленої співпраці з бізнесом. Йдеться про те, що держава повинна допомагати бізнесу стабілізувати економічну ситуацію на обмеженій і платній основі. Щодо цього дуже важливо, щоб і бізнес, і держава розуміли, що в умовах кризи державна підтримка забезпечується для стабілізації бізнесу, а не для забезпечення олігархам того об’єму прибутку, який вони отримували в звичайних умовах. Бізнес повинен розуміти, що питання корпоративної соціальної відповідальності на сьогодні набуває абсолютно іншого значення, якщо раніше проводилися якісь важливі соціальні заходи, то сьогодні вимагати від держави цього вже не потрібно, тобто олігархами та владою повинні формуватися цивілізовані взаємовідносини.

В Україні взаємодія держави та бізнесу багато в чому перебуває на рівні особистісних відносин. Цього не повинно бути, важливо щоб у кожного підприємства був ефективний менеджмент, а прописка цього менеджменту не грає абсолютно ніякої ролі. Тому розмови про підтримку національних або не національних олігархів — це багато в чому питання, пов’язане з лобізмом або конкретними інтересами. Я вважаю, що ми всі зацікавлені в тому, щоб українська економіка розвивалася ефективно. Чи її розвиватиме Рінат Ахметов, чи Лакшмі Міттал для населення не має жодного значення. Якщо бізнесмени грають за правилами і виконують взяті на себе зобов’язання, то національне забарвлення тут втрачає свою значущість.