Отримати більше влади — це віддати більше влади зараз

Інтрига теперішньої кампанії, так само як і поствиборної ситуації — що жоден із кандидатів навряд чи стане переможцем, який репрезентує інтереси більшості виборців. Більше того, цілком імовірно, що майбутній президент буде президентом більшості політичного класу й фінансово-економічних еліт. Безумовно, все це суттєво впливає на перебіг і якість виборчої кампанії. Прокоментувати перебіг виборів президента, а також імовірні політичні наслідки «День» запропонував академіку НАН України Володимиру СЕМИНОЖЕНКУ.

— Завдання влади в демократичних країнах у період виборів — створити рівні умови для всіх кандидатів. Як ви оцінюєте роботу української влади в цьому напрямку?

— Коли ми говоримо про рівні умови, то дуже часто розуміємо під цим не умови для висунення, реєстрації та збору підписів, а рівні можливості. І тут зрозуміла абсолютно очевидна відповідь — вони безумовно не однакові. Завжди на боці владного кандидата є адмінресурс... Хіба тільки в Україні? Згадаємо США, де також наближаються президентські вибори. Пам’ятаєте, зовсім недавно мер Нью-Йорка заборонив проведення «антибушівського» мітингу в Центральному парку міста. І це в найдемократичнішій країні світу, яка так вимагає демократії від інших. Дійсно, влада завжди має більше організаційних, інформаційних, кадрових можливостей, ніж опозиція. Більшість із цих можливостей є цілком легальними. Ніхто ж не буде заперечувати присутність Буша як керівника держави на телеекранах... Інша річ, що не повинні блокуватися й позбавлятися можливостей інші кандидати.

Але хто сказав, що немає сильних переваг у опонентів влади? На їхньому боці завжди симпатії населення, прихильність громадської думки, невдоволення існуючими проблемами. Як правило, влада ніколи не є популярною, владу не люблять, інше — виняток...

Давайте згадаємо перемогу Леоніда Кучми у 1994 році, який був опонентом влади, критикував її за непрофесійність, розрив зв’язків із Росією, деструктивну промислову політику. Чи були у нього рівні можливості з Леонідом Кравчуком?

Влада зазвичай приходить, особливо після закінчення конституційної каденції президента, на хвилі опозиції. Це дає такі потужні переваги, які важко урівняти за допомогою адмінресурсу... Адмінресурс, як ми зараз бачимо на чисельних прикладах в окремих регіонах, грає проти кандидата від влади. На жаль, таких прикладів вистачає у цій виборчій кампанії: як то кажуть, застав дурня богу молитися... Тому ключ цієї кампанії — «короля робить свита» — у сприйнятті виборцями коаліцій кандидатів, у розумінні, що за команда іде до влади.

— За даними майже всіх моніторингів, у ЗМІ домінує один кандидат — діючий прем’єр Віктор Янукович. Чи не стане ця обставина, а також інші факти використання адмінресурсу, які наводить опозиція, приводом для сумнівів у легітимності повноважень Віктора Януковича в разі його перемоги?

— Згоден, це ключова проблема майбутнього президента України. І причина тут не в кількості газетних шпальт чи кількості хвилин на телебаченні, які займає владний кандидат — прем’єр-міністр Віктор Янукович. Проблема легітимності українських виборів — це проблема загальнонаціонального лідерства. Країні було б набагато спокійніше, якщо б хтось із наших Вікторів мав «путінські» 70% ...

Наступний президент переможе із мінімальною чисельною перевагою — це вже зрозуміло. Вибори для них не закінчаться ані 31 жовтня, ані 21 листопада. Подобається це комусь з кандидатів чи ні, але свою легітимність майбутньому президенту доведеться підтверджувати постійно до 2006 року й навіть до наступних президентських перевиборів. Розрив при голосуванні становитиме лише декілька відсотків — тому майбутній президент повинен буде рахуватися не тільки із своєю політичною командою, а й, безумовно, з опонентами. Тому що переважна більшість людей — це якраз сума голосів двох кандидатів. Умовно: 30% + 30% — ця сума складає більшість населення.

Давайте вдумаємося... У рамках діючої Конституції, якщо не здійснити політреформу, це велика загроза — коли президента з великими повноваженнями підтримує меншість населення й він упроваджує в таких умовах свою власну стратегію. Це протиріччя ще раз підтверджує, що в такій ситуації як ніколи необхідна політична реформа. Президент, який спирається тільки на 30% населення, не може нав’язувати свою стратегію усій країні. Цю стратегію повинна формувати широка коаліція. Тільки ця модель мінімізує вірогідність кризових явищ.

Потрібна була б ця реформа та парламентська структура влади, якщо можна було б повернутися назад до тих часів, коли діючому президенту по суті не дали добудувати державу через «касетні» скандали, «кольчуги» тощо? На мою думку, для України краще було б продовжувати вдосконалення президентської моделі. Цього вимагає питання динаміки розвитку України, створення дійсно конкурентної економіки. Але цього вже не повернеш...

Тому з огляду на вищесказане сьогодні це єдиний вихід. Тобто, хоч як це парадоксально прозвучить на перший погляд, майбутній президент для того щоб отримати більше влади, повинен зараз віддати більше влади. Це не каламбур. Такою має бути формула дій майбутнього президента.

— Керівник виборчого штабу Віктора Януковича Сергій Тігіпко не раз висловлювався проти використання адмінресурсу на підтримку кандидатури прем’єра. Чому досі нікого з високопосадовців не притягнули до відповідальності за задіяння адмінресурсу в передвиборних цілях?

— Ми бачили на прикладі блоку «За Єдину Україну!», який міг би отримати набагато більше голосів, ніж отримав, що адмінресурс і представники влади у виборчому списку зіграли «в мінус». А що ми зараз бачимо?... Те ж саме. А інколи ще й гірше робиться стараннями окремих занадто завзятих губернаторів щодо масових акцій, мітингів, тиску в районах...

Здається, деякі роблять це свідомо, маючи на увазі «обхідний маневр». З одного боку, кажуть — дивіться, як ми допомагаємо, а з другого, можливо, мають на меті зовсім інше — відвернути виборців... Так би мовити, «технологія подвійного призначення».

— У передвиборній програмі Віктора Януковича про політичну реформу йдеться небагато. Наскільки пріоритетним завданням є для Партії регіонів внесення змін у Конституцію до президентських виборів?

— Пункти про політичну реформу є в програмі Партії регіонів, яку було прийнято ще в 2001 році. Навіть сам термін «палата регіонів» належить Партії регіонів і авторському колективу програми, який я очолював.

Інша справа, що до 2003 року в партії була чітка позиція щодо концепції політичних змін: друга палата, гібридна «олімпійська» виборча система, реформа системи місцевого самоврядування й адміністративно- територіального поділу тощо.

Але зараз, очевидно, під впливом виборчої кампанії, позиція партії не так активно проголошується. І ми бачимо із виступів різних членів партії: є різні погляди на політреформу...

— Кандидата Віктора Януковича все ще підтримують переважно жителі східних регіонів, його рейтинг на заході України мінімальний. Як може змінитися ця ситуація?

— Твердження наскільки очікуване, настільки ж і об’єктивне. Це реально відбувається. Якщо порівнювати з попередніми виборами, а мені безпосередньо доводилося ними займатися, такої загальнонаціональної та загальнорегіональної підтримки, яка була у Леоніда Кучми, зараз не буде в жодного кандидата. Ані за абсолютною кількістю голосів, ані по регіонах.

На мою думку, формула успіху Януковича — це надійність, це команда, якій вірить народ України, це спроможність розв’язувати складні питання. Технологія дій — це поточна впевнена, результативна й ефективна робота уряду: підвищення зарплат і пенсій, створення нових економічних проектів, робочих місць, безпека в країні тощо.

Що стосується підтримки Віктора Ющенка у східному регіоні, то треба, щоб Схід йому дійсно повірив. Повірив у те, що він насправді хоче інтеграції з Росією. Повірив у щирість намірів щодо російської мови та російського вектора в цілому. А головне — у те, що прийде реальна професійна коаліційна команда, а не представники тільки вузького спектра політичних сил. Слід згадати, що причина відставки Ющенка в 2001 році не в тому, що олігархи зводили з ним рахунки, а в тому, що коли широка коаліція його підтримала, він зробив ставку тільки на окремі політичні сили правонаціонального толку.

— Російський президент Володимир Путін та багато інших російських політиків останнім часом відкрито демонструють прихильність до Віктора Януковича. Наскільки сильним є вплив Росії на виборчу кампанію прем’єра?

— У Росії зараз вистачає своїх проблем... Треба усвідомлювати, що Володимир Путін — це не той політик, який за когось прямолінійно агітуватиме й кого можна легко прорахувати. Не треба спрощувати дійсність. На першому місці для російського президента — національні інтереси Росії, і повірте, він скаже своє слово тоді й так, що буде здаватися, начебто все від самого початку було зрозуміло й прогнозовано. Він, по суті, визначиться, як то кажуть, за фактом і підтримає того, хто переможе, але зробить це красиво. На мою думку, це буде саме так.

— Одним з ключових питань, які постають перед будь-яким кандидатом після перемоги на виборах, є призначення глави уряду. Кого з політиків можна вважати потенційним кандидатом на прем’єрську посаду в разі перемоги на виборах Віктора Януковича?

— Що стосується, так би мовити, «прем’єроспроможності» політиків із команди Віктора Януковича, то, наприклад, Микола Азаров і Сергій Тігіпко є найвірогіднішими кандидатами на цю посаду. З-поміж інших необхідний професійний рівень має Анатолій Кінах.

Проте в нинішніх умовах призначення прем’єра залежатиме головним чином від міркувань доцільності з погляду коаліційної політики й перебігу конституційно-політичної реформи. Ми це бачили на прикладі нинішнього уряду, ця ж сама логіка, думаю, спрацює й після виборів.