Пам’ять творить націю

Голодомор 1932 — 1933 років — одна з провідних тем, до яких «День» звертався впродовж останнього року. Свій внесок у відтворення страшної, але правди про те лихоліття ми бачимо в тому, що достукалися до багатьох сердець, — це засвідчила акція «Свічка у вікні», до якої на заклик «Дня» приєдналися чимало наших співгромадян. Роботу не завершено, світ ще не остаточно визнав голодомор 30-х років геноцидом українського народу, проте вшанування пам’яті жертв голодомору, яке відбулося 22 листопада, стало кроком до усвідомлення себе нацією, спільнотою.

«Пам’ять подій рівня голодомору — це націєтворчий елемент, це підкреслення фундаментальної вартості, яка об’єднує суспільство, яка пов’язує нас з минулим, без якого не може сформуватись єдиний державний організм ані сьогодні, ані в майбутньому», — написав у відкритому листі прем’єр-міністрові України Віктору Януковичу голова Української греко-католицької церкви кардинал Любомир Гузар. Голова УГКЦ також висловив переконання, що у день 70-ї річниці голодомору 1932-1933 років біля пам’ятного Знаку жертвам голодомору на Михайлівській площі столиці «мали б усі ми зійтися, навіть, якщо б на коротку хвилину, навіть, щоб цілком мовчки подивитись одне на одного, щоб відчути, що усі разом ми є велике «одне», об’єднані спільними вартостями непересічного і небуденного характеру...»

Проте не всі в Україні прагнуть єднатися навколо непересічних цінностей. Не можна, на наш погляд, оминути увагою й інші цитати — із статті «Газета «День» про «геноцид» і національне відродження українського суспільства», вміщеної у часописі ЦК Компартії України «Комуніст» 19 листопада нинішнього року. Набір стандартний, — адже і сам лідер КПУ Петро Симоненко в розмовах з журналістами стверджував, що ніякого голодомору не було: усі розмови про нього — це, мовляв, політтехнології влади... Втім, коли в розпал «тузлівського конфлікту» кримський реском КПУ організував у Сімферополі мітинг під проросійськими гаслами, «День» уже відзначав, що українські комуністи ще не обрали країну, інтереси якої вони захищали б.

Власне, лексикон автора цитованого опусу мусить, певне, аналізувати суд, до якого люди, чиї прізвища в ньому згадуються, мають право звернутися з позовами щодо захисту їхньої честі і гідності. Нам же до того, що вже було сказано і написано авторами і журналістами «Дня» на цю тему, хотілося б додати ще й таке. Так, наша читачка, лист якої подано нижче, має рацію: звинувачення в антикомунізмі нас не лякають. І ми пишаємося співпрацею з професором Джеймсом Мейсом. Ми вважаємо вихід депутатів-комуністів із зали Верховної Ради під час парламентських слухань по голодомору аморальним вчинком і наругою над історією власного народу. Звичайно, в рядах КПУ ще залишаються люди з високою етичною планкою, — такі, як поет, публіцист, глава Українського фонду культури Борис Олійник, який говорив про голодомор 1930-х років ще в 1989 році з трибуни XIX партконференції. Але це, схоже, стає винятком. Проте немає сумнівів, що Україні потрібна сучасна ліва партія, яка буде сповідувати національні ідеї — так, як це сьогодні роблять ліві в інших, зокрема й пострадянських, країнах...