ПОЛIТИЧНА ЦIНА ПРОЕКТ У «ЄВРО»
Iсторія євро є блискучим прикладом того, як економічні ідеї формують громадську думку, і як вони, в кінцевому результаті, надають нової форми політичним та економічним інститутам. Роберт Манделл — канадець, лауреат Нобелівської Премії з економіки за 1999 рік, — був першим, хто написав про переваги та користь валютних союзів. Проект, що призвів до народження євро, бере свій початок в ідеях Манделла, а також у розумінні важливості ефективної системи регулювання взаємодії між урядовими органами, такими, як центральні банки, та рештою суспільства.
Європейський економічний та валютний союз народився з явно суперечливої думки, котра полягає в тому, що уряди, які використовують у своїх інтересах валютні курси та фінансові ринки, дуже часто знаходяться у зворотній залежності від своєї здатності забезпечувати стабільність на цих ринках. Італія може слугувати гарним прикладом вищесказаного: до утворення валютного союзу країна була охоплена високою інфляцією, високими відсотковими ставками і дуже високою вартістю урядового боргу, що загрожувало стабільності державних фінансів та рівню життя кожного жителя Італії.
Після того, як валютні курси і відсоткові ставки були виведені з-під безпосереднього контролю італійської влади, зникла й висока інфляція та високі відсоткові ставки. Це аж ніяк не свідчить про те, що італійська влада була винятково поганою або невмілою, а тільки про те, що правила, котрі регулювали грошову та фіскальну політику в Європі до створення валютного союзу, виявилися непридатними для ринків із високою плинністю капіталів, що отримали широкий розвиток протягом останніх двадцяти років.
Євро також дає можливість глибокого розуміння політики економічної реформи. Групи прихильників та противників проекту євро ніколи не могли об’єднати певне число виступаючих «за» і «проти» проекту і твердо визначити свою позицію з цього питання, бо економічні вигоди та витрати, що приносить євро, неоднорідні. Групи «за» і «проти» мінялися з часом і відрізнялися одна від одної у різних країнах.
Опір проведенню реформ, необхідних для життєздатності проекту євро, особливо у сфері державних фінансів, було подолано встановленням чіткого, послідовного часового графіка, а також покарань за недотримання вказаних термінів. Така схема була небезпечною з погляду фінансових ринків, однак, надзвичайно ефективною для подолання політичних перешкод.
У таких країнах, як Греція, Фінляндія, Італія та Португалія, приєднання до єдиної валюти суперечило інтересам деяких промисловців, бо вони звикли розглядати девальвацію національної валюти як альтернативу кращим, але більш складним можливостям підтримки й поліпшення конкурентоспроможності. Євро також завдало важкого удару по тих політиках, які виявили, що інфляція є привабливою формою оподаткування, оскільки не вимагає голосування в парламенті.
Євро підняло ціну такої «зручної» політики. На карту було поставлено вже не рівень інфляції, а фактичне виключення з єдиного європейського ринку. Розумні політики усвідомили, що баланс політичної вигоди й політичних витрат кардинально змінився, і поспішили змінити курс. Греція, мабуть, є найкращим прикладом таких змін. Це була країна, яка протягом двох десятків років жила за рахунок фінансової допомоги з Брюсселя, витрачаючи гроші на високі зарплати працівникам державного сектору при низькому економічному зростанні та високій інфляції. Під загрозою виключення Греції було потрібно менше двох років для запровадження докорінних змін у політику уряду в Афінах.
Розуміння того, що євро є частиною набагато більш широкомасштабного процесу економічної та політичної інтеграції, також допомагає пояснити, чому односторонні експерименти з варіаціями тієї ж ідеї, такі як, наприклад, Аргентина та її валютні комітети, мають абсолютно іншу долю.
Встановлення граничних термінів було критичним для економічної реформи в Європі, однак будь-який термін має одну характерну рису — колись він закінчується, — і, як тільки це відбувається, все напруження та психологічний тиск зникають разом iз ним. Сьогодні ніхто вже не має сумнівів у тому, що після створення валютного союзу сильне напруження, викликане необхідністю запроваджувати зміни, значно поменшало по всій Європі. Справді, так звана «держава загального добробуту» продовжує розтрачувати багатство і добробут наших дітей.
Закони про працю, трудові положення не дають можливості працювати мільйонам потенційних працівників. Величезну кількість видів діяльності убезпечили від конкуренції, починаючи з продажу автомобілів, стоматології тощо. В результаті значні прибутки від всіх споживачів надходять до невеликих захищених законом груп людей, або, що ще гірше, вся економіка страждає від хронічного склерозу. Після введення євро реформа у цих галузях означатиме повернення до старих труднощів.
Але, попри всі проблеми, ми вважаємо, що євро — це велика реформа, чудово виконана. Користь від неї простягається далеко за межі економіки. Євро демонструє, що споконвічне суперництво між національними державами може бути подолано й забуто шляхом допомоги громадянам цих держав легше перетинати кордони і вести справи один з одним. Міцні економічні інститути в Європі слугуватимуть основою єдиного вільного суспільства. В кінцевому результаті почнеться створення міцних політичних інститутів по всьому континенту, і навіть у посткомуністичних державах, які вже вишикувалися у чергу в очікуванні приєднання до Союзу. Решта ж світу повинна взяти цей факт до уваги.
