Полiтика-2000: терапiя недовiрою
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Центру політичних досліджень і конфліктології:
— У кінці року, що минає, можна виокремити два вагомих політичних підсумки. Перший полягає в тому, що Україна прецедентно на початку року увійшла в ситуацію, яка могла завершитися фактом швидкого проведення політичної реформи, значення якої полягає в тому, що уряд, створений за підтримки більшості фракцій, залишився б урядом цієї більшості. Тоді в уряду був би шанс працювати так, як працюють уряди в парламентських республіках. Такий шанс у нас був, але повною мірою він не реалізувався через те, що уряд не пішов на узгодження інтересів, пріоритетів, кадрової політики з усіма учасниками більшості. У результаті уряд виявився лише частково підтриманим цією більшістю через посередництво Президента. І все це відбувалося на тлі виявленої Леонідом Кучмою політичної волі до політичної реформи, мається на увазі друге питання референдуму, яке б фіксувало статус парламентської більшості. Усі суб’єкти були спрямовані до цього процесу перетворення президентсько-парламентської республіки на форму держави із сильнішим парламентом, який дуже впливає на формування уряду. Ця реформа спричинила б те, що уряд міг би стати єдиним і головним суб’єктом виконавчої влади, тому що він існував би як елемент, який має широку підтримку в парламентській більшості з усіма її інтересами. У цьому випадку можна було б скласти могутню структуру виконавчої влади, котра спирається на парламент, а через нього — на населення. У зв’язку з тим, що повною мірою цього зробити не вдалося, політичні підсумки року мене розчарували.
Необхідно зазначити, що політичні інститути, котрі в нас існували формально як інститути правової держави, такі, як парламентські комісії, як свобода слова, відповідальність влади перед населенням, у кінці року через «касетний скандал» почали перетворюватися з формальних на фактичні, і цей процес уже незворотний. Тож, оскільки це сприяє політичній зрілості суспільства, наближенню його до демократичних стандартів, я вважаю, що, незважаючи на всі недоліки та половинчастість і парламентських комісій, і свободи слова, ми побачили те, чого не було раніше. У цьому, я вважаю, політичний підсумок року позитивний. Що ж до найближчих перспектив, то я передбачаю, що будуть отримані уроки з тих фаз політичного розвитку, які спостерігалися протягом року. Я думаю, що основні суб’єкти протистояння в останньому конфлікті частково досягли своїх цілей, і це буде усвідомлено найближчим часом. Із другого боку, вони усвідомили неможливість цілковитої перемоги. І це означає, що будуть відступи на поміркованіші позиції, пошуки компромісного рішення, жертвування фігурами. І тут усі учасники подій по-своєму постраждають, але радикальні вимоги буде знято. Крім того, ми увійдемо в наступне тисячоліття зрілішими, і процес створення фактичної роботи демократичних інститутів буде прискорено. Я думаю, що на наступний рік ми можемо дивитися з надією.
Сергій ТЕЛЕШУН, президент Фонду «Співдружність», професор:
— По-перше, рік, що минає, був досить незвичайний як у сфері політики, так і економіки. І тут рiч навіть не в останніх скандалах, які зовні підвели його підсумок. Насправді, були події, набагато важливіші, які серйозно вплинули на ситуацію в країні. Передусім, необхідно зауважити, що від дня початку роботи уряду минув рік. І треба віддати належне тому, що всупереч традиційному ослабленню уряду під кінець року, цього разу уряд В. Ющенка зміцнів. Як у сфері макроекономіки, так і в політичній сфері. Від нього значною мірою відхилено ті стріли, які були спрямовані на нього. Уряд зміг у таких умовах не лише проіснувати рік, але й вчасно ухвалити бюджет. Необхідно зазначити також, що уряду цього року, використовуючи економічні показники та політичні важелі, вдалося одержати фінансову допомогу від МВФ. Для цього уряд якоюсь мірою і створювався. Третє — це закриття ЧАЕС як чинник відповідальності України стосовно зарубіжних партнерів. Четвертий чинник, який заслуговує на увагу, — це т. зв. «оксамитова революція» і створення парламентської більшості. І хоч більшість часто створюється на інших засадах, однак те, що було створено, було все-таки більшістю, яка характерна саме для сьогоднішнього дня України, з усіма протиріччями, які є. Як вона працювала, це вже інше питання. Була відповідальність, і Президент виконував там домінуючу функцію, і він був домінуючим стержнем діяльності більшості. П’ятий чинник, який необхідно підкреслити, — це проведення референдуму та спроба виконавчої влади і Президента, i більшості юридично закріпити статус-кво на період повноважень як Президента, так і Верховної Ради. Референдум міг істотно змінити політико-правове забарвлення України. Ну, і останній чинник — касетні скандали; я б не назвав їх серед того, що прикрашає Україну. Однак вони продемонстрували і те, що Україна має шанс бути демократичною державою. Я не маю на увазі зміст касет тощо, однак можна вести мову про це, оцінюючи реакцію сторін у цьому скандалі.
Якщо вести мову про найближчі перспективи, то, передусім, треба зауважити закінчення «гейтів», у яких статусно зміцниться одна зі сторін. Тому що такий латентний конфлікт нікому не потрібен, тому що народ значною мірою розчарується як в опозиції, так і у владі. І просто адміністративним ресурсом виграти наступні вибори буде дуже складно. Друге — це, звичайно ж, закінчення зими і підведення підсумків урядом, тому що йому не вдасться довго бути поза полем зору. До того ж необхідно зазначити такі чинники, як повернення довір’я громадян. І влада, й опозиція мають показати свою перспективу.
