ПРАЗЬКА ОСIНЬ
ДИСПОЗИЦІЯ
В тому, що стосується участі України в саміті НАТО в Празі 21-22 листопада, жодної ясності немає. Ніхто не піддає сумніву те, що запрошення Україні, яке погодили в травні міністри закордонних справ країн-членів НАТО, не втратило своєї чинності. Серед країн- членів Альянсу немає єдиної думки щодо рівня, на якому мала б бути представлена Україна, і відповідно, щодо результатів саміту для подальшого розвитку відносин Україна—НАТО.
Зокрема, не лише Київ, але й представники дипломатії окремих країн-членів НАТО переконані, що в жодному разі у ситуації, що складається, не можна понижувати рівень саміту (в даному випадку — НАТО—Україна), оскільки це не піде на користь відносинам як таким. Є відверте небажання бачити серед гостей саміту Президента Кучму, якому важко надати реальних підстав і яке з цієї причини не проголошується офіційно. У всякому разі, до цієї пори ні посли країн-членів НАТО в Києві не ухвалили узгоджених рекомендацій своїм урядам, ні, відповідно, посли країн-членів НАТО при самому Альянсі не голосували за конкретну програму саміту для України. У дипломатичних колах, зокрема — і в самому Альянсі — побутує переконання, що рішення послів країн- членів НАТО при Альянсі залежатиме від висновків групи американських і британських експертів стосовно «Кольчуг», які цими днями мають бути оприлюднені. Заступник держсекретаря МЗС України Ігор Харченко, виступаючи на парламентських слуханнях про стан відносин між Україною і Альянсом, чи не вперше як представник офіційного Києва говорив про «ускладнення», що виникли у цих відносинах, але, за словами дипломата, Україна сподівається, що це ускладнення тимчасове — адже і Україна є важливою державою для європейської безпеки, і НАТО є надзвичайно важливим партнером, щоб можна було дозволити емоціям взяти гору. Та все-таки історія з «Кольчугами», зізнавався один з дипломатів-симпатиків України, за будь-якого результату розслідування сильно підмочила репутацію України.
Є й нюанс, про який днями у Скоп’є говорив Леонід Кучма: заявлене Україною бажання просуватися до НАТО поки що не отримало, як вважають у Києві, повноцінної відповіді. Можливо, дійсно мали рацію ті міжнародні експерти, які попереджали, що очікування слід би було швидше пов’язувати з кропіткою роботою обох сторін (НАТО і України), ніж з самітом у Празі як таким.
Очікується, що головним політичним результатом саміту НАТО—Україна стане рішення про започаткування інтенсифікованого діалогу (який вважається першим етапом на шляху приєднання країни, що виявила таке бажання), а також ухвалення плану дій (не плану дій з набуття членства — MAP, а конкретного двостороннього плану заходів). У всякому разі, очевидно, що саме на ці речі історія з «Кольчугами» якщо і вплине, то мінімальним чином, оскільки йдеться про конкретну співпрацю для досягнення міжнародної безпеки. Представники НАТО до цієї пори ухиляються від прямої відповіді — якщо двері НАТО вважаються відкритими, то чому сама потенційна можливість вступу України в майбутньому сьогодні відкритим текстом не обговорюється? Отже, низка причин не надихає на очікування теплої «празької осені» — однак якісь кроки на перспективу, безумовно, будуть зроблені.
Генеральний секретар Ради Європейського Союзу Хав’єр Солана говорив на конференції у Варшаві стосовно проблем європейської інтеграції України, що справа не в тому, щоб Україна взяла квиток на поїзд і поїхала, але в тому, що змінюється сам поїзд. Це ж саме можна віднести й до НАТО. Після римського самміту НАТО—Росія стало повністю очевидним, що той рівень відносин між Україною і Альянсом, який існував іще рік тому, перестав задовольняти навіть мінімальні потреби — якщо, звичайно, серйозно говорити про неподільність безпеки. Усвідомлення того факту, що Україна може бути рівноправним членом того самого простору, що і Сполучені Штати, і Франція, і Росія потребуватиме ще багато зусиль з усіх боків.
ІНТЕГРАЦІЯ IЗ ЗАТРИМКОЮ
Все, що відбувалося після оприлюднення рішення Ради національної безпеки і оборони від 23 травня щодо просування України в напрямку євроатлантичної інтеграції включно з перспективою приєднання України до НАТО свідчить про те, що сьогодні справа з розряду дипломатичних перейшла до розряду загальнополітичних. Іще на початку року доводилося чути, що, на відміну від європейської інтеграції, відносини з НАТО на 90 відсотків залежать від дипломатії і сумісності оборонної сфери. Зараз спочатку представники НАТО, потім — і представники українського державного керівництва стали наголошувати на необхідності глибинних внутрішніх перетворень як передумови. «Сьогодні, щоб приєднатися до НАТО, щоб вступити до НАТО, як кажуть розмовною мовою, мало тільки реформувати збройні сили, адаптувати їх до системи НАТО, — сказав на парламентських слуханнях Євген Марчук, — Сьогодні План дій щодо набуття членства (ПДЧ) передбачає п’ять секторів, по яких виставляються вимоги до країни-кандидата: окрім оборонної сфери, окрім ринкової і ефективної економіки, це такі сфери, як свобода слова, як засоби масової інформації, як права людини. Тобто Альянс значно поширює вимоги до країн-аспірантів, розширюючи зону формування істинно демократичного суспільства, розвинутого громадянського суспільства, розвинутих інститутів громадянського суспільства. Таким чином, процес буде значно ускладнюватися. Поки українські громадяни переважною більшістю не будуть підтримувати цей процес, НАТО навіть не буде розглядати всерйоз можливість прийняття такої країни. В НАТО вступають не політики, не керівники держави, а народи тих країн, які це вирішили. Для того, щоб у майбутньому ставилося питання в прагматичну площину, треба пройти складний шлях внутрішньої трансформації таким чином, щоб ми відповідали не просто європейським стандартам, а тим стандартам, які є в демократичних суспільствах, а головне, щоб були створені такі умови, які б назавжди заблокували повернення до минулих часів. Майбутні члени НАТО мають бути надзвичайно передбачувані для такого великого блоку. Внутрішній розвиток, еволюція цих суспільств має бути такою, щоб вона назавжди заблокувала прихід до влади таких політичних сил, які розвернуть на 180 градусів назад розвиток країни. Я переконаний, що цей процес — еволюції нашого суспільства — іще далекий від ідеального».
Процес просування України до НАТО, на думку Марчука, однозначно не може бути антиросійським. До того ж «Росія нам показала приклад, зробивши такий ривок у співпраці з НАТО, що нам необхідно докласти ще дуже багато зусиль, щоб дійти до такого рівня співпраці». Про необхідність значної психологічної переорієнтації заради досягнення загальнодемократичних стандартів говорив на слуханнях спікер Верховної Ради Володимир Литвин.
Про необхідність глибинних внутрішніх перетворень, перш за все — навіть не в оборонній сфері, а в самому суспільстві — для забезпечення, зокрема, прозорості і відкритості у Збройних силах, у забезпеченні необхідних демократичних стандартів і прав людини, у необхідності проведення саме такої державної політики, яка б забезпечила трансформацію суспільства в бік подальшої демократизації, яка б дала змогу консолідувати суспільство для досягнення істотної підтримки населенням (зараз рівень підтримки суспільством ідеї вступу до НАТО сягає, за різними даними, 30—32 відсоткiв) — говорилося багато і після рішення РНБОУ від 23 травня, і під час підготовки візиту Генерального секретаря НАТО Джорджа Робертсона, і під час слухань у Верховній Раді.
Парламентські слухання мали на увазі передусім засвідчити, що в умовах, коли виконавча влада України своє слово вже сказала, наступний хід — за Верховною Радою. Йдеться про ухвалення нової редакції засад зовнішньої політики країни, про ухвалення нової концепції національної безпеки, нової військової доктрини. Йдеться про ухвалення цілої низки законів, що мали б забезпечити проведення радикальної військової реформи, що мали б перевести економіку в розряд стабільних, зрозумілих, дійсно ринкових, що неодмінно мало б позначитися на зростанні життєвого рівня населення.
Питання про серйозність намірів України поки що не підтверджується якісно виконаним «домашнім завданням» — учасники слухань через п’ять місяців після рішення РНБОУ все ще говорили про його постановку. Хоча вже зараз можна погодитися із спікером Володимиром Литвином і з головою комітету ВР з питань європейської iнтеграцiї Борисом Тарасюком, що існують всі передумови для того, щоб парламент дійсно став осередком євроатлантичної інтеграції України. Певна еволюція поглядів Литвина в цьому напрямку змушує припускати, що те, що від нього особисто залежатиме в справі консолідації парламентаріїв, він намагатиметься зробити. Проблема, однак, у тому, що в слуханні брали участь ті з депутатів, кого давно вже не потрібно переконувати в необхідності повної євроатлантичної інтеграції України, або ж ті, хто вже ніколи не змінить своїх різко негативних поглядів (комуністи з їхнiми явно вже оперетковими протестами). Представники БЮТ не виступали, соцiалiсти не скористалися нагодою представити чiткi й зрозумiлi програмнi виступи на цю тему. Про консолідацію парламенту навколо євроатлантичної ідеї говорити зарано. Тим більше, зарано говорити про консолідацію суспільства — люди, як і частина депутатів, просто не обізнані з предметом, і вже тут є величезна лакуна в державній інформаційній політиці, спрямованій переважно на зовсім інші речі. З іншого боку, саме з цієї теми немає суперечок між «більшістю» і «Нашою Україною». Термінової модернізації потребують всі сторони життя українського суспільства — з цим також згодні практично всі неліві фракції Верховної Ради. Це вже позитивні моменти, і окрім того, позитивом можна вважати те, що майбутня українська еліта — студенти — вже в більшості своїй з орієнтацією (ЄС і НАТО) визначилися.
За три тижні, за словами спiкера Литвина, парламент має ухвалити доопрацьований проект рекомендацій Президенту і уряду щодо євроатлантичної інтеграції. Перший заступник голови комітету ВР з національної безпеки і оборони Борис Андресюк пообіцяв «Дню», що в бюджеті обов’язково буде зазначене фінансування потреб військової реформи і інших моментів (до речі, досі уряд виходив з того, що бюджетні кошти не можна спрямовувати на вступ до міжнародних об’єднань, що видається не менше як абсурдом). Прем’єр-міністр Кінах, що виступив на слуханнях, пообіцяв, що Кабмін приділятиме особливу увагу проблемам євроатлантичної інтеграції, військової політики, разом з Міноборони видасть Білу книгу з розвитку оборонної політики (як це, до речі, ще рік тому зробили в Грузії. — В.З. ) За логікою речей, це все мало було б робитися ще рік-два-три-п’ять тому.
