Президентський уклін жертвам акції «Вісла»
27—30 квітня у столиці Польщі Варшаві та у Перемишлі, місті над оспіваною в українському гімні річкою Сян, за участю президентів Польщі і України відбудеться відзначення 60-річчя акції «Вісла» — депортації українців Лемківщини, Надсяння, Холмщини і Південного Підляшшя на північні і західні землі, яка у задумі її ініціатора та виконавця — комуністичного режиму у Варшаві — мала покласти край «українському питанню» у післявоєнній Польщі.
Депортація ця, проведена у квітні — липні 1947 року, була лише завершенням процесу етнічного очищення т.зв. Закерзоння, заселеної автохтонними українцями території, на захід від «лінії Керзона», яка влітку 1944 року залишилася в нових межах Польщі. Вже у 1944 — 1946 роках відбулося переселення, у великій мірі насильне, 482 тис. українців до Української РСР, водночас 788 тис. поляків із Галичини та Волині переселено до Польщі. Здійснене в рамках акції «Вісла» виселення з рідних земель біля 150 тис. українців, які ще залишилися, виправдане було згодом, як нібито необхідна умова ліквідації збройного підпілля (діючі на Надсянні і південній Холмщині сили УПА в той час нараховували всього біля 1,5 тис. та вже майже не проводили жодних акцій). Насправді, у призначених для внутрішнього вжитку документах комуністичної партії і уряду з весни — осені 1947 року, відверто сказано, що метою цієї операції було «остаточно розв’язати «українське питання» у Польщі», через розселення «поодинокими родинами в розпорошенні по Возз’єднаних територіях», де таким способом відбулася б швидка «асиміляція у новому польському середовищі». Урядова інструкція для адміністрації на територіях, куди переселено українців, наказувала між іншим: «Не вживати у відношенні до цих поселенців окреслення «українець». У випадку, коли з поселенцями на Возз’єднані території потрапить інтелігентський елемент, треба таких, безумовно, розміщувати у віддаленні від сільських громад, у яких проживають поселенці із акції «Вісла». Згодом, у 1949 році урядовими указами позбавлено виселених українців права на залишене майно, а всю власність греко-католицької церкви та українських установ і організацій перейняв Фонд державного майна.
Внаслідок виселення, яке, зокрема в околицях Перемишля і Сянока, мало характер брутальної пацифікації, українське населення було позбавлене майже всього життєвого доробку, адже дозволялося, найчастіше протягом всього двох годин, забрати із оточеного військом села лише найнеобхідніші рільничі знаряддя, худобу та особисті речі. На місці примусового поселення треба було починати майже з нуля, адже українцям залишилися тільки найбільш зруйновані та розкрадені понімецькі господарства, яких раніше не зайняли поселенці із інших регіонів Польщі та переселенці «із-за Бугу». Розірвані були сільські та парафіяльні спільноти, а навіть родинні зв’язки, адже мешканців окремих місцевостей вивозили у зовсім різні повіти чи воєводства.
Все це лягло чорною тінню на майбутньому української громади у Польщі. Хоча у 50-тих з’явилася змога частинно відродити, вже «на чужині», навчання українською мовою та культурне життя, в рамках пильно контрольованого органами безпеки Українського суспільно-культурного товариства, перепис населення у 2002 році, який у всій Польщі зареєстрував менше ніж 30 тис. українців, є прямим доказом, що зберігати свою національність в умовах, породжених депортацією, стало дуже важко. Все ж таки «тверде ядро» збереглося, про що свідчать хоч би українські осередки, як на рідних землях, так і на виселенні, у яких діють школи з українською мовою та постійно відбуваються культурні заходи, організовані Об’єднанням українців у Польщі, Об’єднанням лемків та Союзом українців Підляшшя. Діють також українські професійні об’єднання, наприклад, вчителів, лікарів чи юристів.
Після повалення у 1989 році комуністичного режиму у Польщі, саме це середовище було ініціатором відзначень чергових роковин акції «Вісла», до яких приєднувалися українські організації у країнах Західної Європи і Америки, куди згодом переселилась частина з українців, які були депортовані у 1947 році, та їхні діти і онуки. Цьогоріч, завдяки позиції Президента України Віктора Ющенка, який 5 квітня підписав спеціальний указ про заходи до 60-ї річниці операції «Вісла», та президента Польщі Леха Качинського, відомого із свого непримиренного ставлення до комуністичних злочинів, вшанування отримало ранг міжнародного заходу на найвищому рівні.
Закликаючи до участі у перемиських відзначеннях роковин акції «Вісла», Головне управління Об’єднання українців у Польщі наголошує: «Це буде доказом нашої незгоди на спроби виправдовувати саму операцію та замовчувати кривди, заподіяні нашим батькам, дідам, а також усім нам. Хай місто Перемишль у 60-ті роковини від початку виселення стане символічним представником усіх сіл і міст, з яких 1947 року було вигнано українців».
