Про «порівняльну політфілософію» української влади

Нещодавно віце-прем’єр і міністр інфраструктури Борис Колесніков в інтерв’ю заокеанському виданню Time Magazine заявив про свою прихильність американській системі й порівняв «донецький клан» з «чиказькою командою». Крім цього, український політик провів паралелі між Партією регіонів і Республіканською партією США.

Наведемо кілька цитат.

«Поширення донецького клану всією країною нічим не відрізняється від тих процесів, що сталися в США після того, як Обама прийшов до влади. Це — закон життя. Обама з Чикаго, й тому вся його команда з Чикаго».

«Партія регіонів сподівається стати схожою на республіканців у Вашингтоні. Їм уже понад 80 років. Вони вічні. Єдина різниця — це те, що Партія регіонів не має суперника — немає вічних демократів, які склали б їй конкуренцію».

Відзначимо одразу два моменти. По-перше, слово «клан». Приклеюючи до себе такі поняття, представники нинішньої української влади можуть порівнювати себе з ким завгодно, але похвали з боку міжнародної громадськості вони все одно не діждуться. По-друге, Колесніков говорить про те, що «регіонали» хочуть бути схожими на республіканців, але в той же час шукає виправдання поширенню «донецького клану» в Україні через аналогії з «чиказькою командою» демократів...

До речі, свого часу україномовна версія програми «Google-Перекладач» неправильно перекладала з англійської на українську назву шахтарської столиці. При введенні слова «Донецьк» в полі виходило слово «Chicago».

Між Чикаго 20-х і Донецьком 90-х дійсно просліджується певна схожість: зростання організованої злочинності, поява знаменитих бандитів, популярність кримінальної культури тощо. Колесніков в інтерв’ю навіть зазначає, що «роль олігархів в Україні є копією американської моделі, хіба що із затримкою на сто років». От тільки навіщо президентові хокейного клубу «Донбас» знадобилося в своєму інтерв’ю американському виданню побічно нагадувати про не найкращі сторінки історії Донецька? Якщо він знаходить у них якусь «романтику» або навіть виправдання становлення «донецьких» в Україні, то в цивілізованому світі його навряд чи в цьому зрозуміють.

Навряд чи його зрозуміють і в тому, що між Республіканською партією США та Партією регіонів існує «єдина різниця». На місці республіканців можна й образитися на такі слова.

Кажучи в цілому, паралелі Колеснікова з приводу «донецького клану» та «чиказької команди», регіоналів і республіканців, — це досить-таки сумнівні паралелі у питаннях форми з повним ігноруванням змісту. А зміст — це цінності, демократичні цінності, які все-таки мають важливе й теоретичне, й практичне значення в політичній діяльності двох головних американських партій. На відміну від Партії регіонів.

Якого ж ефекту від своїх порівнянь хотів досягти український віце-прем’єр? Версія «мінімум»: підняти імідж команди Віктора Януковича на міжнародній арені. Версія «максимум»: «порозумітися» одночасно і з демократами (по лінії «клановости»), і з республіканцями (по «партійній лінії») в контексті рівних шансів лідерів обох політичних груп на виборах президента Сполучених Штатів. Мотивація української влади в цьому випадку бачиться вельми приземленою — страх перед персональними санкціями, ініціатором яких, з геополітичних міркувань, Америці виступити легше, ніж Європейському Союзу.

Тривожний дзвінок для Януковича та його соратників уже прозвучав. У вересні Сенат США ухвалив резолюцію про звільнення Юлії Тимошенко й санкції до осіб, причетних до її ув’язнення. Верхня палата американського парламенту звернулася до Держдепартаменту і ОБСЄ з проханням «чинити спільний багатобічний дипломатичний тиск на президента Януковича, щоб звільнити Тимошенко». Також сенат закликав Держдеп заборонити видачу віз тим, «хто відповідальний за ув’язнення Тимошенко та погане поводження з нею».

Команді українського президента, хоч як крути, вигідніше, що на президентських виборах у США переміг Барак Обама, оскільки під час своєї першої каденції він дав зрозуміти, що Східна Європа, зокрема й Україна, перебувають на периферії його інтересів. Для Януковича це означає «менше пильних поглядів — менше проблем».

Хоч би як там було, мораль байки така, що «закони життя» по собі не міряють, а наслідувати на словах — ще не означає викликати прихильність.

«День» попросив американських експертів прокоментувати висловлювання віце-прем’єр-міністра Бориса Колеснікова в інтерв’ю Time Magazine.

1. Чи справді поширення «донецького клану» по Україні нічим не відрізняється від того, що відбулося в США після приходу Барака Обами?

2. Чи дійсно роль олігархів в Україні є копією американської олігархічної моделі, хіба що з затримкою на 100 років?

3. Чи існує схожість між Партією регіонів та Республіканською партією США?

4. Як ви ставитеся до твердження Колеснікова про те, що він хотів, аби Україна досягла того, чого досягла Америка за часів Лінкольна? І загалом, як треба українцям оцінювати такі паралелі саме з Америкою?

«ЛІНКОЛЬНУ БУЛО Б СОРОМНО...»

Олександр МОТИЛЬ, професор політології, заступник директора Відділу глобальних відносин, співдиректор Програми Центрально- і Східноєвропейських досліджень Університету Рутгарс, США:

1. Це порівняння говорить про повне незнання США.

Президенти запрошують своїх друзів і знайомих на важливі посади в адміністрації, але їхня кількість значно менша, ніж при Президентові Януковичу. Більше того, ті американці, які приходять до Вашингтона завдяки президенту, не намагаються контролювати місто, а через нього й країну. Вони не затверджуються в очікувані перебування там назавжди. І, нарешті, вони не використовують свою посаду для власного збагачення.

2. Олігархи, як і американські «барони-розбійники», є безжальними капіталістами, готовими викривити чи навіть порушувати закон, коли їм це зручно, і впливати на політику шляхом купівлі голосів і політиків. Основні відмінності між олігархами і «баронами-розбійниками» полягають у тому, що американські олігархи: 1) придбали свій капітал, діючи в умовах безжального капіталізму, а не шляхом крадіжки державного майна; 2) інвестували свій капітал у будівництво країни, міст та інфраструктури; 3) займалися масово доброчинністю; 4) не були пов’язані з організованою злочинністю. Українським олігархам ще треба пройти певний шлях, перш ніж вони повністю нагадуватимуть «баронів-розбійників».

3. Республіканці насправді мають політичну й економічну програми для Америки. Вони представляють «великий бізнес», але також мають підтримку значної кількості звичайних людей, які згодні з їхньою політичною та економічною політикою. Щоб Партія регіонів стала подібною до GOP, для цього, як і будь-яка нормальна політична партія, вона повинна була б: 1) відмовитися від претензій правити вічно; 2) позбавитися від насильників-головорізів, яких повно в її лавах; 3) перестати бути тільки засобом власного збагачення; 4) насправді розвивати справжнє політичне та економічне бачення для ВСІЄЇ України. Насправді Партія регіонів нагадує не GOP чи деякі нормальні західні партії, а свого роду «партійні проекти», що їх пропагують авторитарні правителі в країнах третього світу.

4. Якби Колесніков був щирий, то він би знав, що в Лінкольна було дві основні цілі в житті: зберегти єдність держави і скасувати рабство й тим самим сприяти соціальній справедливості. Партія регіонів зробила все, щоби сприяти роз’єднаності України, поляризації нації й зубожіння народу. Лінкольну було б соромно за порівняння Колеснікова.

«ГРОШІ ЗАВЖДИ ВПЛИВАЮТЬ НА ПОЛІТИКУ І НАВПАКИ, АЛЕ В США ЦЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ БІЛЬШ ТОНКО І МЕНШ ПРЯМО, НІЖ В УКРАЇНІ»

Д-р Метью РОЖАНСЬКІ, заступник директора Програми Росії та Євразії Фонду міжнародного миру ім. Карнегі, США:

1. Це завжди вірно, що політична перемога приходить із деякою «порчею», але було б перебільшенням сказати, що «донецький клан» і чиказька команда Обами не мають нічого спільного. Гроші завжди впливають на політику і навпаки, але в США це відбувається більш тонко і менш прямо, ніж в Україні.

2. Я думаю, що це не далеко від істини. Не забувайте, що наприкінці ХІХ — на початку ХХ століть — в часи американського «золотого віку» — потужні американські олігархи вели себе певним чином дуже подібно до того, як діють українські олігархи сьогодні. І я б включив Ендрю Карнегі в цей список, поряд із Рокфеллером, Стенфордом, Дж.П. Морганом та іншими відомими іменами. Всі вони втручалися в діяльність уряду на місцевому, регіональному та федеральному рівнях, вони безжально намагалися придушити конкурентів. Вони будували палаци і насолоджувалися «золотим» способом життя, що знайоме в України сьогодні.

3. Єдина схожість полягає в тому, яке місце займає «дружня до бізнесу» політика. В дійсності, якщо Партія регіонів хоче стати схожою на сучасні американські політичні партії, то це займе багато часу, можливо ще 100 років.

4. Я не сумніваюся у щирості бажання Колеснікова, і бажаю йому успіху. Україна має величезний потенціал, але вона потерпає від серйозних проблем, у тому числі від внутрішнього розколу, економічної відсталості й незахищеності, які також знайомі в історії США. Велика різниця, що я бачу зараз, полягає в тому, що в Україні люди стали більш цинічно ставитися до політичної системи, в той час як у США віра населення у верховенство закону і установ росла навіть у «золоту еру» олігархів. Тому ще до початку минулого століття Америка стала не тільки успішною й функціональною федеративною демократією, але й провідним захисником демократичних інститутів у всьому світі. Я не бачу України в цій ролі найближчим часом.

«...ЗАГАЛЬНА СТРАТЕГІЯ ПАРТІЇ РЕГІОНІВ ЗРОБИТИ УКРАЇНУ ГЕОПОЛІТИЧНО ВАЖЛИВОЮ ДЛЯ ВАШИНГТОНА»

Тарас КУЗЬО, старший співробітник Центру трансатлантичних відносин Школи фундаментальних міжнародних відносин при Університеті Джона Гопкінса:

— Це стара теорія, яку пропагували Юрій Бойко і Костянтин Грищенко в 2004—2005 роках, коли вони очолювали Республіканську партію України, що була поглинута Партією регіонів 2006 року. Грищенко регулярно відвідував Вашингтон, де він лобіював у США, що ця партія є українським аналогом GOP — Республіканської партії. У той час американські дипломати й політичні аналітики сміялися з цього порівняння, так само вони будуть робити й зараз.

Щодо паралелей між олігархами, то це загальна стратегія Партії регіонів — зробити Україну геополітично важливою для Вашингтона, вона включає надання переваги американським енергетичним компаніям в українських тендерах, а також лобіювання зміни іміджу Віктора Януковича як одного з «українських патріотів», який захищає інтереси України у протистоянні з Росією. Київ хоче, щоб Вашингтон розглядав Україну в такому ж геополітичному вимірі, як Росію, яку критикують за проблеми з правами людини, але водночас не карають, проти якої не запроваджують санкції.

Підготував Микола СІРУК, «День»