Про труднощі вибору... «меншого зла»
Після поразки на президентських виборах і втрати влади «помаранчевими» в Україні чи не найгострішою політико-етичною проблемою став вибір — за яким принципом голосувати. Раніше все було зрозуміло: країна була розділена на два табори: помаранчевих і тих, хто проти помаранчевих; тому голосування відбувалося за принципом вибору між «білим» і «чорним». «Наші» — це білі, а «не наші» — це чорні. Але за останні три-чотири роки на ідеально білому одіянні «наших» кумирів почало проступати дедалі більше чорних плям, які неможливо було не помітити. Тому популярнішими стали вибір «меншого зла» й відмова від політичного вибору взагалі (абсентеїзм). «Теоретики» кожного з цих типів політичної поведінки активно нападають один на одного й навіть звинувачують у зраді національної справи.
Хто ж правий і де істина? У політиці, як і взагалі в соціально-теоретичних науках, претендувати на відкриття істини в останній інстанції — справа безрозсудна й невдячна, тому хочеться запропонувати лише слабку спробу наближення до істини.
У чому полягають труднощі визначення меншого зла? Перша складність у тому, що, ратуючи за вибір меншого зла, передусім слід було б визначитися з критеріями оцінки, а вони в багатьох соціальних, етнічних, культурних і регіональних групах різні, й прийти до «спільного знаменника» не так просто. Дійсно, що зараз важливіше для незалежної України: форсоване посилення ролі української мови (або, навпаки, російської й інших регіональних мов) чи збільшення внутрішньої сили українського суспільства та держави, посилення її економічної складової? Зрозуміло, що якщо ухвалити закони, які стовідсотково задовольняють україномовних громадян, то про їхню єдність з російськомовними громадянами Півдня й Сходу можна забути. Проте той самий результат буде й якщо дослухатися лише до побажань російськомовних громадян і етнічних меншин (що зараз і відбувається). За час президентства Віктора Януковича чимало етнічних українців відчули реальну загрозу своїм культурним, політичним і навіть соціальним інтересам.
Україні потрібні вивірені й мудрі компромісні рішення не лише мовної, а й інших проблем. Тому при визначенні критеріїв оцінки «зла» та «добра» в політиці, а також при визначенні кількості «зла» в тій чи іншій політичній силі потрібен глибокий об’єктивний аналіз.
Якщо вдасться знайти загальні критерії визначення меншого зла, то наступний крок — це об’єктивний і глибокий аналіз порівнюваних політичних величин і встановлення їх можливих трансформацій у майбутньому. Лише після завершення всієї цієї роботи можна зі значною часткою впевненості стверджувати, що є меншим злом. На жаль, апологети того чи іншого «меншого зла» найчастіше ухиляються від чесного, об’єктивного й глибокого аналізу. Уся їхня риторика зводиться зазвичай до примітивних аргументів: «Ця партія є меншим злом, тому що нею керує Янукович (або Тимошенко, або Кличко, або ще хто-небудь, хто все-таки краще, ніж інший політик Х, якого я не люблю)». Інколи обгрунтування вибору таке: «Я голосую за комуністів, тому що вони все-таки кращі, ніж «помаранчеві», «Свобода» або та ж таки Партія Регіонів». Але в деяких випадках вибір робиться тому, що «вони обіцяють те, чого мені якраз не вистачає». Не рідкісні й абсолютно ірраціональні причини вибору.
І через такий поверховий вибір нам дуже часто доводиться кидати своїх колишніх кумирів і терміново шукати нових. Ті, хто лаяв на чому світ стоїть Леоніда Кравчука, впали в глибоку депресію, коли цей «комуняка» зазнав поразки від «проросійського» Леоніда Кучми, а потім ці ж громадяни дружно голосували за колишнього «червоного південмашівця», коли йому протистояв хоч і явно проукраїнський, але все-таки незрозумілий «кадебіст» Марчук... І так далі. Останній масовий відхід політологів і простих громадян — це втеча від Ющенка до Тимошенко, і від Януковича до комуністів. І жодного разу в наших широких інтелектуальних (і не дуже інтелектуальних) колах не було грунтовного об’єктивного глибокого обговорення й зіставлення порівнюваних політичних величин. Тон щоразу задавали крикуни й поверхові «аналітики», які дуже швидко визначали «добро» й «зло» або «менше зло». Через зовсім недовгий час виборці, які послухали їх, розуміли, що припустилися прикрої помилки.
Напевно, тому кількість тих, хто не з’явився на останні вибори в деяких регіонах вже становить більше половини виборців. Все більше виборців не хочуть голосувати за «менше зло» лише тому, що хтось вказав пальцем у відповідний бік, не пояснивши ѓрунтовно, а чому, власне, це зло вважається меншим.
Тим часом вибір меншого зла — це природна поведінка людини протягом всього її існування, і в деяких ситуаціях розрахувати всі варіанти при виборі вдається не завжди. Пригадаємо архитипічний епізод з народної казки: добрий молодець стоїть на роздоріжжі трьох доріг і перед кожною написано попередження про те, що саме він втратить, вибравши якусь із них. Жодна з доріг не обіцяє тотального везіння. І хоча доброму молодцеві обов’язково випаде щось втратити, він все одно вибирає одну з доріг і врешті-решт, долаючи величезні труднощі і небезпеки, досягає щастя.
Ця народна казка пропонує мудре рішення, пов’язане з вибором меншого зла: вибери менші втрати, але потім не чекай, що на тебе посипляться всілякі блага, а мужньо борися з тими проявами зла, які зустрінуться тобі на шляху; лише в цьому випадку вибраний тобою шлях приведе тебе до успіху.
На жаль, це проста народна мудрість залишається нами невикористаною. Як тільки ми вибрали менше зло, так відразу ж прагнемо забути, що менше зло — це все-таки теж зло, і аби воно не стало найбільшим злом (а будь-яке зло має природне прагнення до збільшення і розмноження), потрібно боротися з тими явищами, які роблять даний суб’єкт або об’єкт злом.
Що змінилося на краще з часу останніх президентських виборів в найбільших політичних партіях, які ті чи інші українські виборці вважають «нашими» або «меншим злом»? Практично нічого. Стала «Батьківщина» європейською демократичною партією? Ні, не стала. Визначення списку кандидатів в депутати за партійними списками продемонструвало найбільш наочним чином, що в сенсі демократичності «Батьківщина» нічим не відрізняється від Партії регіонів. І це типово для більшості наших партій. Тігіпко саме створив собі партію за свої гроші, сам же її і знищив з неймовірною легкістю, поставивши в безглузде становище багатьох людей, які повірили в нього. Де гарантія, що «УДАР» вистоїть як політична сила і в тому випадку, якщо Віталій Кличко втратить до неї цікавість? Жодних гарантій немає, тому що всі розуміють: все в цій політичній силі тримається на чемпіонові світу з боксу. Багато хто голосував за «Удар», сподіваючись на те, що Віталій Кличко все ж таки встиг «заразитися» в Європі реальною демократією. Хочеться вірити, що він збиратиме і вирощуватиме в своїй партії сильні політичні постаті...
Тепер саме час прихильникам партій запитати в свого «меншого зла»: а як витрачалися кошти з передвиборного фонду? Як партії збираються демократизуватися, аби бути дійсно демократичними організаціями з колективним керівництвом і внутрішньою конкуренцією?
Доброзичливий, але вимогливий контроль за діями тих, за кого ти голосував і закликав голосувати, — це вкрай необхідна робота громадян у демократичному суспільстві.
Складність вибору меншого зла полягає ще в тому, що не кожен громадянин здатний проаналізувати ситуацію, як шаховий гросмейстер, на десять-п’ятнадцять ходів наперед. Хтось бачить лише на два або три ходи, але переконує всіх, що саме він правий, той, хто не слухає його, той дурень або «ворог народу». Але це вічна проблема людства.
Повчальний досвід вибору меншого зла в Німеччині, де вибираючи між комуністами, соціал-демократами, лібералами і нацистами, панівний клас віддав владу «меншому злу» — Гітлеру і нацистам, прагнучи тримати їх під своїм контролем. Що з цього вийшло, добре відомо.
У складній німецькій ситуації 1932 року навряд чи варто проклинати «противсіхів», тих, хто не голосував за жодну з крупних демократичних політичних сил. До часу передостанніх і останніх виборів до рейхстагу (31 липня і 6 листопада 1932 року) Німеччина вже була приречена на нацизм, оскільки свій вибір зробив панівний клас великих власників, а значна частина народу (одного з найкультурніших і розвиненіших у промисловому плані європейських народів!), натерпівшись з демократами при влади, вже хотіла сильної руки і рішучих та швидких змін. Союз з комуністами німецьких демократів був виключений, тому що німці вже пережили до цього часу дві спроби лівих радикалів захопити владу насильницьким шляхом, а окрім цього німецькі демократи вже знали, що коїлося в більшовицькій Росії і розуміли, що нацисти і комуністи — це два чоботи (лівий і правий) однієї пари.
У таких складних випадках історичного вибору зазвичай говорять, що кожен за свій вибір відповідає перш за все перед своєю совістю. Можливо, 1945 року, коли радянські війська вже увійшли до Німеччини, багато німців докоряли собі в тому, що голосували за «менше зло», за нацистів або комуністів, а не за яку-небудь третю силу; і, можливо, хтось не міг собі пробачити того, що вирішив утриматися від активних дій на захист демократії тоді як чаша вагівниці ще не схилилася остаточно на користь радикалів.
Таким чином вибір «меншого зла» в політиці обов’язково передбачає активну і чесну громадянську позицію і після виборів, аби зменшити кількість зла в цьому обраному «меншому злі», чи принаймні не дозволити йому трансформуватися і рости, стаючи все більш небезпечним і «злим». Потрібне і чесне визнання своєї помилки, якщо «менше зло», врешті-решт, виявилося так само страшним, як і «більше». Це потрібно для уникнення нових помилок.
Якщо ми не враховуватимемо цих чинників, то, як колись німці, вибираючи менше зло з декількох, закінчимо новим навіженим фюрером (або фюрершею) байдуже якого — лівого або правого — спрямування. З відповідними наслідками.
