Привид Бандери продовжує блукати Україною
У останні дні свого президентства Віктор Ющенко присвоїв Степану Бандері звання «Героя України». Питання про те, що спонукало Ющенка вдатися до такого кроку, залишається відкритим. Одне можна сказати з упевненістю: це рішення спричинило вибух емоцій у країні й регіоні, які в більшості випадків стали причиною появи ворожнечі й нерозуміння. Дуже шкода! Урешті-решт, Україна — молода держава, яка гостро потребує розбудови власної нації. Чимало питань, щодо яких немає взаєморозуміння, могли б вирішитися під час розумного, зваженого обговорення, так само, як і причини ворожості.
Перш за все, декілька слів про себе. Я народився в померанському місті Гданську (по-старому Данциг), яке свого часу було великим «плавильним казаном» Балтики. Після війни його німецькі жителі були виселені (або втекли), місто було значною мірою заселене поляками, вихідцями з теперішньої Литви, Білорусі, а також України (декілька членів моєї родини родом саме звідси). Я народився на околиці, де жило багато таких сімей. У дитинстві я чув чимало розповідей про страшні події на Волині й Галичині. Незважаючи на велику кількість випробувань, через які пройшло багато таких сімей, мушу сказати, що я практично ніколи не чув заперечень проти примирення з Україною. Лише у небагатьох на душі залишилося відчуття ворожості. Більшість з ентузіазмом ставиться (хоча й не обов’язково з оптимізмом) до ідеї приєднання України до Європейського союзу.
Європейський Союз нещодавно ухвалив резолюцію, яка засуджує посмертне присвоєння Бандері звання «Героя України» — разом з багатьма позитивними пунктами щодо майбутніх відносин між Україною та ЄС — оскільки Бандера звинувачується у скоєнні воєнних злочинів і співпраці з нацистами. Певна річ, така постановка питання викликала обурення багатьох тих, хто впевнений, що вибір національних героїв — внутрішня справа кожної окремої країни. З’явилися також чутки про існування певного антиукраїнського лобі й протести проти тверджень про прихильність ОУН-УПА до Гітлерівського режиму, оскільки Бандеру кинули до концтабору Заксенхаузен, а також у зв’язку з подальшими ворожими діями між двома угрупованнями. При розгляді цього питання слід узяти до уваги два аспекти.
По-перше, реакція з боку Польщі була набагато помірнішою, ніж це змальовували ЗМІ в Україні й інших країнах. Незважаючи на те, що рішення президента України не здобуло підтримки, критика на його адресу була вельми зваженою. Польща заперечує проти нагородження Бандери у зв’язку з участю бандерівців у масових розстрілах на Волині, коли були знищені тисячі поляків. Проте більшість поляків усвідомлює те важке становище, в якому опинилися українці. Деякі навіть визнають факт репресій з боку Польщі, які фактично призвели до цієї трагедії. Що ж до польського лобі в Брюсселі, тут особливо боятися нічого. Зовсім нещодавно цим людям не вдалося провести резолюцію з приводу державних репресій проти чотирисоттисячної польської національної меншості в Білорусі. Більше того, шовіністичні заяви здебільшого походили від декількох ексцентричних членів Ліги польських сімей і консервативної політичної партії Польщі «Право і справедливість».
Другий аспект, який слід узяти до уваги — це ставлення ЄС до Другої світової війни й співпраці з нацистами. Головний міф у ЄС переважно базується на повоєнному одностайно негативному ставленні до нацистів. В основному він зводиться до того, що колишні «погані хлопці» відрікаються від свого нацистського минулого, цілком приймають європейські цінності й що всі ми після цього живемо щасливо й у згоді. Тут не беруться до уваги складнощі історії часів війни — зокрема той факт, що деякі країни-члени «Осі» (наприклад, Болгарія) відкрито були проти виселення євреїв, або що багато країн бачили в союзі з гітлерівською Німеччиною єдиний шлях до свободи. Достатньо було вжити слова «співпраця з нацистами», щоб провести будь-яке звинувачення, незалежно від конкретного контексту. Поза всяким сумнівом, не можна хоч би яким чином миритися з діяльністю нацистів, проте слід враховувати умови, в яких пригноблювані народи робили свій вибір.
Найрізкіші думки з приводу нагородження Бандери існують в самій Україні. Жителі східних регіонів (і не лише!), які ототожнюють себе з величезними жертвами, які Червона армія принесла в ім’я «визволення» Східної Європи від фашизму, були шоковані цим рішенням. Поза сумнівом, роки радянської пропаганди призвели до накопичення величезної кількості брехливої інформації. Це, у свою чергу, утрудняє конструктивне обговорення питання. Більше того, тепер виявляється, що українці мають зробити вибір між тиском з боку Москви й Брюсселя й зрадою по відношенню до пам’яті про національного героя.
Східна Європа все ще на шляху до згоди з привидами минулого. Після того як націоналізм був благородною суттю боротьби країн за незалежність, він перетворився на силу, що дає протилежні результати, отруює добросусідські відносини. У той же час, патріотизм залишається неодмінною умовою консолідації національної ідентичності. У країнах часто підносять одіозних осіб, не вдаючись до темніших сторін їхнього характеру, просто тому, що на цей момент вони втілюють славу нації. У Польщі це Пілсудський, знаменитий патріот, захисник польської незалежності під час війни з більшовицькою Росією, який, утім, був нальотчиком на потяги, диктатором, значною мірою винним у політичному застої Другої республіки. У Франції це Шарль де Голль, який приховав від людського ока Паризький погром 1961 р., а також звірства під час війни в Алжирі. Якщо дивитися на речі позитивно, чимало східноєвропейських урядів стають дедалі прагматичнішими, люди готові визнати недоліки свого минулого. Криза довкола питання про Бандеру оголила тріщини в українському суспільстві. Для того, щоб це суспільство стало єдиним, потрібні чесність і співпереживання.
