Роль судової гілки влади в утвердженні законності,

На жаль, не можу розділити оптимізму автора щодо реалій і подальшого розвитку нашої судової системи. Думаю, що не тільки фахівці, а й пересічні громадяни, якщо запитати їх про стан справ в органах судової влади, висловлять, м’яко кажучи, не зовсім утішну думку з цього приводу. Адже останнім часом переважна частина суспільства почала усвідомлювати, що в нашому судівському господарстві не все гаразд. Здавалося б, за таких умов нове законодавство про устрій і функціонування судової системи має докорінно виправити становище, сприяти тому, щоб правосуддя було ефективним, справедливим, спрямованим на захист законних інтересів громадян і держави. Але Закон «Про судоустрій України» та зміни у процесуальному законодавстві, навпаки, посилили негативні тенденції в діяльності судових органів.

Мова йде про безпрецедентну корпоратизацію судової гілки державної влади, недосконалість судової системи, які не мають нічого спільного з незалежністю суддів при здійсненні правосуддя, що призводить до чисельних порушень законодавства суддями і неможливості їх усунення з боку інших учасників процесу. Цьому негативному явищу в діяльності судів сприяло декілька чинників. Передусім, це недоліки законодавства, прийнятого останнім часом у рамках судово- правової реформи, і відсутність належного правового механізму, який би дозволяв приводити у відповідність до вимог закону незаконні та необґрунтовані рішення Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, а, в перспективі, рішення інших Вищих спеціалізованих судів.

Аналіз норм Закону України «Про судоустрій України» свідчить, що цей Закон не повною мірою узгоджується з Конституцією України та має інші вади. Суперечить статті 125 Конституції України визначення у статті 19 Закону військових судів як загальних. Адже згідно із зазначеною нормою Основного Закону, система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Військові ж суди виокремлено не за цими принципами, отже вони, по суті, є особливими судами, створення яких тією ж статтею 125 Конституції не допускається.

Не можна погодитися з думкою щодо обгрунтованого запровадження двох нових судових органів — Апеляційного і Касаційного судів України. Конституція України не згадує ніякого Касаційного суду України, а лише серед основних засад судочинства передбачає забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. В той же час про наявність апеляційних судів, поряд з місцевими, прямо зазначається у статті 125 Основного Закону. Прийняття норм Закону щодо створення Апеляційного суду України і Касаційного суду України без відповідних змін у Кримінально-процесуальному та Цивільному процесуальному кодексах України залишило невизначеними повноваження цих судів і Верховного Суду України стосовно порядку перегляду ними судових рішень. Зрозуміло, що створення Касаційного суду направлено на розвантаження суддів Верховного Суду. А якщо запровадити у кримінально-процесуальному законодавстві розгляд Касаційним судом справ повторної касації та виключного провадження, то виникає питання: які ж функції залишаться за Верховним Судом України з невиправдано розширеним чисельним штатом суддів?

Необхідно відзначити, що наділення тільки одного чи кількох центральних судів України правом перегляду судових рішень, які набрали чинності, не можна визнати виправданим з точки зору оперативності судового процесу, інтересів його учасників та всього суспільства. Якщо раніше президіями обласних судів численні протести органів прокуратури та голів судів розглядалися в обов’язковому порядку через кілька днів після їхнього внесення, то після змін у Кримінально-процесуальному кодексі судді Верховного Суду України нерідко залишають без розгляду касаційні подання та скарги з надуманих підстав всупереч вимогам закону. Рішення не приймаються протягом кількох місяців, а вони є остаточними і оскарженню не підлягають. Норми нового Закону «Про судоустрій України» не змінюють це становище, хоча було б виправданим створити касаційні інстанції в регіонах.

У Законі навіть не згадується прокуратура, хоча участь прокурора у суді — підтримання державного обвинувачення в суді та представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом, — передбачено пунктами 1 і 2 статті 121 Основного Закону. Більш того, у попередньому Законі «Про судоустрій» була стаття 17 «Участь прокуратури у розгляді справ у судах», і це при тому, що підтримання державного обвинувачення в суді прокурором є однією з основних засад судочинства (пункт 5 статті 129 Конституції України).

На окрему увагу заслуговує питання повноважень Голови Верховного Суду України згідно з цим законом. Уявляється, що вони надто широкі. Від нього у судовій системі залежить майже все: призначення, обрання, а також звільнення суддів, призначення їх на адміністративні посади, утворення та ліквідація судів. Він організовує діяльність Верховного Суду, його Президії, головує на Пленумі Верховного Суду та засіданнях його колегій при розгляді будь-якої справи, розподіляє обов’язки між заступниками Голови, організовує фінансове і організаційне забезпечення діяльності Верховного Суду, виконує представницькі функції тощо. Але ж треба мати на увазі, що Голова Верховного Суду України є також лише адміністративною посадою і таких широких повноважень Конституція України йому не надає.

Згідно з цим Законом запроваджується Державна судова адміністрація — орган, потреба в якому викликає обгрунтований сумнів. А для створення нового центрального органу виконавчої влади знадобляться чималі державні кошти. В той же час автор статті чомусь протиставляє Мін’юст і Держказначейство як органи виконавчої влади і Державну судову адміністрацію як частину судової системи, що не відповідає дійсності. В цілому створення нових центральних судів з відповідними керівними органами, численної судової адміністрації, значне розмиття повноважень судів та їхніх посадових осіб при необхідності величезних коштів на їхнє утримання призведе до сформування громіздкої, неефективної і з точки зору суспільних інтересів невиправданої структури, яка внаслідок корпоративності та безвідповідальності за свою діяльність не здатна буде забезпечувати при здійсненні правосуддя принцип верховенства права. Тут можна говорити і про, певною мірою, «подвійність стандартів» з боку В. Стефанюка, коли він називає адвокатські об’єднання «замкнені корпорації». А що ж тоді казати про судові органи?

Негативна оцінка цього Закону Головою Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією Верховної Ради України Кармазіним Ю.А. (щодо створення «судового монстра») також є небезпідставною. Звертає на себе особливу увагу і склад кваліфікаційних комісій суддів: переважну більшість в них складають судді, що, як показує практика, негативно впливає на об’єктивність і принциповість рішень, які приймаються стосовно тих суддів, котрі порушують присягу. Значно обмежено коло осіб, яким надано право ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність суддів. Крім народних депутатів і Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, це тільки представники суддівського корпусу і Міністр юстиції, котрий в разі створення Державної судової адміністрації взагалі не буде мати відношення до судової системи. У той же час, статтею 32 поки що діючого Закону України «Про кваліфікаційні комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність суддів судів України» встановлено, що підставами порушення дисциплінарного провадження щодо судді можуть бути звернення широкого кола посадових осіб і громадян. Слід відзначити, що цю норму було розширено Законом України від 21.06.2001, тобто зовсім недавно, у рамках здійснення судової реформи. Отже, новий Закон у цьому аспекті спрямовано на зменшення можливості реагування на порушення з боку суддів і притягнення їх до дисциплінарної відповідальності. Ним, зокрема, позбавлено права ставити таке питання громадян, а також прокурорів. За даними 2001 року, із числа притягнутих до дисциплінарної відповідальності суддів до 20% такі заходи вжито саме за ініціативою прокурорів. Тим більше, що кому як не прокурору, котрий постійно бере участь при розгляді справ, відомо про випадки порушення присяги з боку суддів. Очевидно, що з прийняттям нової норми число притягнутих до дисциплінарної відповідальності суддів штучно зменшиться, а кількість допущених ними порушень, внаслідок зниження відповідальності, може лише зрости.

У той же час було б слушним передбачити статус і представництво кваліфікаційних комісій на засадах, на яких сформовано Вищу раду юстиції. Набуло значного поширення довільне тлумачення з боку окремих суддів норм законодавства, а подекуди їх ігнорування, внаслідок чого порушуються права громадян і державні інтереси. Так в порушення вимог чинного кримінально-процесуального законодавства замість винесення вмотивованих рішень за касаційними поданнями чи скаргами судді Верховного Суду повертають ці процесуальні документи без розгляду.

За зверненням прокуратури Президент України 08.02.2002 увійшов із законодавчою ініціативою до Верховної Ради України про внесення змін до статті 29 ГПК України з метою більш чіткого та однозначного розуміння повноважень прокурора у господарському судочинстві. Такі зміни у березні цього року прийняті Верховною Радою України.

З метою удосконалення судової системи, вважаю за необхідне створення у державі такого правового механізму, який би надавав можливість приведення у відповідність до вимог чинного законодавства незаконних рішень Вищого господарського суду України та Верховного Суду України. Здійснення такої функції можна було б покласти на Пленум Верховного Суду України, як це було раніше.

Існує й чимало інших проблем, пов’язаних iз функціонуванням судової системи і здійсненням правосуддя, які потребують свого вирішення. Факти свідчать, що в разі подальшого розвитку тенденції до надмірного відособлення судових органів, їх переваги над іншими гілками державної влади, безвідповідальності суддів існує реальна загроза перетворення України у так звану «суддівську» державу, коли усунення порушень закону, судових помилок, поновлення прав фізичних і юридичних осіб буде можливим тільки після звернення до міжнародних організацій — Європейського суду з прав людини і т.п. Вважаю, що необхідно створити комісію з комплексного вивчення зазначених проблем і підготовки пропозицій по їх вирішенню, до якої б увійшли професіонали-практики і науковці.