Римейк за Жовтнем

Святкувати ювілейну дату ліві традиційно почали напередодні, 6 листопада. Комуністи провели урочисті збори в Жовтневому палаці столиці, що почалися, як завжди, з великого виступу їхнього лідера Петра Симоненка. Затаврувавши чим тільки можна нинішню владу і результати 11-річчя української незалежності, голова КПУ назвав те, що сталося 85 років тому, «найбільш безкровною і найбільш успішною революцією у світовій історії», серед симпатиків «Великого Жовтня» згадав не тільки Бернарда Шоу, але й Уїнстона Черчилля, а також пояснював однодумцям, які прийшли на збори, чому сьогодні КПУ співпрацює з «буржуазними» партіями. П. Симоненко звернувся до історичних аналогій — Ленін спочатку також співпрацював з меншовиками, есерами та іншим дрібнобуржуазним елементом. Але ж ви пам'ятаєте, товариші, що було потім. Ось і ми зробимо так само — спочатку скористуємося їхньою підтримкою, а там... Слід сказати, аналогія вельми переконлива. Власне, 7 листопада єдності від «четвірки» ніхто й не чекав. Ще минулого тижня вони висунули різних кандидатів у прем'єри.

7 листопада у Києві мітинг комуністів вийшов досить численним. Візуально кількість людей на Європейській площі була майже такою ж, як і на так званому «трибуналі» 12 жовтня. За різними оцінками, мітингуючих було від 5 до 10 тисяч. Крім КПУ, в мітингу взяли участь соціалісти. Однак їхнього лідера Олександра Мороза у президії не було, з депутатів-соціалістів на заході була присутня, здається, лише Валентина Семенюк, а кількість демонстрантів, які представляли Соцпартію, за даними компетентних джерел, була скромною — кількасот чоловік. Лідерам СПУ, мабуть, сьогодні не до ленінських ідей — треба думати про справи більш нагальні, в тому числі й, не виключено, про майбутню прем'єріаду. Так Валентина Семенюк у відповідь на запитання кореспондента «Дня» повідомила, що їхня фракція поки не виробила певної позиції щодо голосування за кандидатурами на прем'єрську посаду. Можливо, когось на якихось умовах фракція пана Мороза може підтримати (нагадаємо, саме голоси соціалістів свого часу вивели Кінаха у прем'єри). Отже, надриватися в «антирежимному» пориві — щонайменше, зайво витрачати сили.

Слід зазначити, що першим на мітингу на Європейській площі виступав не Петро Симоненко, а перший секретар Київського міськкому Компартії України, народний депутат Михайло Родіонов. Він же проводив мітинг (як і урочисте засідання 6 листопада). Говорити з певністю, що у КПУ з'явився ще один, новий лідер, мабуть, поки зарано. Але факт цікавий — як відомо, свого часу для західних радянологів одним із головних джерел інформації про внутрішньокремлівські процеси було розташування вождів на трибуні мавзолею... Після завершення мітингу колона пройшла через Хрещатик до пам'ятника В. Леніну для покладання квітів.

За організацію мітингу КПУ, безумовно, може поставити собі «плюс», бо він чітко показав, хто реально створював масовість у попередніх заходах опозиції. Очевидно, система створення масовості заходів у комуністів вже непогано відпрацьована. Водночас не можна не відзначити повну відсутність ідейної новизни у словах лідерів КПУ. У вчорашніх виступах і заявах комуністів лунав до болю знайомий набір обвинувачень на адресу глави держави, його прихильників, а також «буржуазного» ладу загалом. На запитання «що робити?» взагалі жодної відповіді, крім пропозиції «крушити ненависний режим», ніхто не дав. Тим часом, хоча б до круглої дати українським ленінцям слід було вигадати щось нове, цікаве, якийсь свіжий інформаційний привід. Не зуміли. Як наслідок, багато ЗМІ не приділили святкуванню лівими 7 листопада особливої уваги. Складається враження, що ювілей революції певною мірою застав зайняту кон'юнктурними питаннями (приміром: акція «Повстань, Україно!», внутрішньопарламентські розклади, прем'єріада тощо) Компартію зненацька. КПУ, природно, своє традиційне свято відсвяткувала, але навряд чи можна говорити, що на нинішній річниці Жовтня комуністи змогли заробити певні політичні дивіденди.

Окремо від КПУ і СПУ проводили свої демонстрації і збори ПСПУ, «Російський блок» і ВОЛ «Справедливість». Своїх прихильників вони зібрали на Софійській площі, а їхній мітинг більше скидався на антикомуністичну, антисоціалістичну та антиімперіалістичну ретро-акцію, ніж на святкування річниці «жовтневої соціалістичної». Досить процитувати лозунги: «Україна без американських агентів, Ющенка, Мороза, Тимошенко і лжекомуніста Симоненка», «Учора Кравчук і Кучма, сьогодні Мороз і Симоненко», «Кучму, Ющенка і Тимошенко під суд!», «Ганьба вбивці Бушу!», «США і НАТО — руки геть від Іраку!». Як сказав напередодні колишній депутат, член Прогресивної соціалістичної партії Володимир Марченко, оскільки комуністи «зв'язалися з профашистськими партіями», представники ПСПУ та їхні союзники не йтимуть «поруч із політиками, які сплюндрували ідеї, лозунги і символи радянської влади». У своєму виступі лідер ПСПУ Наталя Вітренко також сказала, що засуджує участь КПУ і СПУ в акції «Повстань, Україно!», вважаючи її проамериканською. І хоч тих, хто зібрався на Софійській площі, було небагато, осіб 200, у словах промовців відчувалося більше завзяття, ніж в ораторів на мітингу «ортодоксальних» лівих.

Для «жовтневих свят» минулих років було характерним протистояння мітингуючих. Тобто одночасно з лівими свої альтернативні мітинги, на яких комуністичну ідеологію піддавали анафемі, організовували праві, насамперед, рухівці. Нинішнього року цього не сталося. Можливо, дещо призабути про «злочини» комуністів правим допомогла спільна акція «Повстань, Україно!». Однак не виключено, що представники БЮТ і «Нашої України», реально оцінюючи свої можливості влаштувати масові збори, вирішили просто не виставляти себе на посміховисько на тлі відносно численних комуністів. Підтвердженням цього може слугувати той факт, що з антикомуністичним заходом праві все ж таки виступили, проте заходом не масовим — учора відбулося заключне засідання Міжнародного громадського суду з обвинувачення КПРС у злочинах на території України та проти українців.