Сесію закрито. Всі пішли на консультації
Результатом роботи четвертої сесії Верховної Ради у 2004 році є відсутність будь-якого результату. Переконавшись у безперспективності спроб зібрати- таки депутатів для роботи у сесійній залі, голова парламенту Володимир Литвин закрив сесію без заключної «програмної» промови, до якої спікер усіх устиг привчити за час свого головування у Верховній Раді. Фальшивити під фонограму Державного Гімну чи демонстративно притискати під час його виконання свої принципові сідниці до крісел також практично не було кому. У спадок наступній, п’ятій сесії, яка має розпочати роботу вже за пару тижнів, депутатський корпус залишив низку так і не ухвалених законопроектів, серед яких особливо важливими є ті, що стосуються бюджету і податків. Як підсумок — аж до прийняття рішення сесією бухгалтери підприємств і податківці вільні блукати законодавчим полем на свій розсуд, сподіваючись на прийнятний саме для них вислід парламентської тяганини.
Не ухвалено і порядок денний наступної сесії, що передвіщає не на жарт гарячу дискусію у міжсесійний період і вже зараз прогнозовані труднощі у подальшій роботі Верховної Ради. Утім, перелік не прийнятих парламентом рішень разом з аналізом впливу такого становища на економічне і політичне життя держави заслуговує розгорнутих коментарів із залученням фахівців.
Зручніше зробити спробу передбачення загальних наслідків саме такого завершення чергової сесії Верховної Ради. Ні для кого не секрет, що в тому разі, якщо наш парламент раптом припинить роботу, всеукраїнської катастрофи не відбудеться. Щось подібне до катастрофи ми пережили свого часу якраз під час найбільш буремних парламентських подій. Якщо згадати недалеке минуле, то жити без законодавчого органу, який постійно дискутує, не так уже й ризиковано для національної безпеки. Декоративний парламент радянських часів нічим не заважав ЦК Комуністичної партії реально керувати всіма процесами в державі — від економічних до соціальних.
Якщо парламент і далі поводиметься так, як yчора, позавчора і увесь цей тиждень, буде все гірше. Звісно, це добре розуміють політики, які є ініціаторами тимчасового (хочеться вірити) парламентського ступору. Парламент, який не працює, не потрібен ні тим, кого вважають більшістю, ні тим, хто зве себе опозицією. Всім учасникам політичного процесу потрібна Верховна Рада, але кожному по-своєму. А це, як свідчить автор «Анни Кареніної», — прямий шлях до нещастя.
Аби зробити всіх депутатів однаково щасливими, слід шукати компроміс, який в нашій політиці завжди знаходиться несподівано, у найостанніший момент і зовсім не там, де його сподівались знайти. Не виключено, що малорезультативне, якщо не зовсім безрезультатне, завершення четвертої сесії ВР стало наслідком народженої не так давно національної традиції, згідно з якою в період після 25 грудня не слід забивати голову нічим іншим, як дотриманням численних святкових ритуалів. Може, і справді, під час коротких новорічно-різдвяних канікул парламентарії не проводили інтенсивних переговорів та консультаціїй, а насолоджувались витворами кулінарії, виноробства та індустрії видовищ. Якщо так, то слід набратися оптимізму. Приводів ухилитися від переговорів вже немає, отже, парламентське життя таки налагодиться?
