СПРАВЕДЛИВIСТЬ ціною анархії?

Мабуть, одним із найбільш неоднозначних підсумків поділу парламентських комітетів (принаймні, так його розцінили у вітчизняних ЗМІ) стало призначення головою комісії з питань приватизації соціалістки Валентини Семенюк. Прихильники ринкових перетворень побачили у цьому загрозу протидії приватизаційним процесам з боку комісії. Скептики ставили під сумнів компетентність її новообраного голови. Логіки стверджували, що саме «морозовський» контролер і потрібен, щоб стримати апетити тих, хто цікавиться залишками державного майна. Сама Валентина Петрівна в інтерв’ю «Дню» називає своє ставлення до приватизації «послідовним». У діалогах з урядом та ФДМ обіцяє бути «компромісною». І вказує, що за «дорученням фракції СПУ протягом восьми років займалася економічними питаннями у парламенті».

— У середині дев’яностих ви досить різко висловлювалися проти приватизації і частково мали рацію. Чи змінилися ваші погляди на значення приватизації для розвитку ринкової економіки сьогодні? Які закони, у зв’язку з цим, ви вважаєте першочерговими для розгляду?

— Виступаючи в 1994 році з парламентської трибуни, я говорила, що далеко не все так добре у приватизації. Називала конкретні приклади. Навіть підготувала заяву про припинення діяльності органів приватизації. Це не означало прагнення зупинити цей процес. Потрібно було зупинити і перевірити діяльність Фонду державного майна. З’ясувати, скільки у нас є об’єктів. Провести їх інвентаризацію. Адже навіть у ФДМ не було тоді всіх необхідних документів. Після моєї заяви прийняли постанову Верховної Ради про недосконалість Закону «Про приватизацію». Почалося правлення декретів і частково законів.

Я завжди вважала, що нам потрібно чітко проаналізувати, які закони необхідні насамперед. Є державне майно, і держава повинна чітко зафіксувати за собою казенне майно не тільки рішенням Кабміну, але й законодавчо. Зафіксувати об’єкти стратегічного призначення, об’єкти життєвої необхідності і не виносити їх на приватизацію. Тоді (в 1995 році) прийняли відповідну постанову. Пізніше я говорила, що потрібно ухвалити закон про державне майно, закон про управління об’єктами державної власності, закон про комунальну власність. Що необхідно частково передати об’єкти комунальної власності територіальним громадам. Це дало б можливість враховувати регіональні особливості.

Блокування закону про комунальну власність почалося з 1998 року, але його все ж прийняли у першому читанні. З законом про управління об’єктами державної власності взагалі була справжня вакханалія. За моєю редакцією його приймати не хотіли. У Кабміні його «ганяли» три прем’єри. Я взяла цей закон, переклала англійською мовою, надіслала у всі посольства — у МВФ, ПАРЄ і т. д. І після того, як це стало відомо всьому світу, Кабмін на 99% «зляпав» мій закон, подав його до сесійної зали, ми його прийняли. Мені було однаково, чий закон приймають: мій чи Кабміну. Головне, що його прийняли у першому читанні. Нині я наполягаю, щоб усі ці закони було доведено до кінця.

І найголовніше, разом із законом про приватизація повинні бути закони про реприватизацію і націоналізацію. Не треба цього бояться. Англія... Маргарет Тетчер... Вона протягом трьох років перманентно приватизувала і націоналізувала залізницю. Шукала ефективного власника. Але вона це робила безболісно. Мусить бути закон, механізм. При цьому застосуватися він повинен демократично.

— Розкажіть, будь ласка, докладніше. Як ви уявляєте собі реприватизацію?

— Закон про реприватизацію я внесла ще до того, як мене призначили на посаду глави комісії. У ньому я чітко показала механізм. По-перше, — закон рамковий. Найголовніше — програму реприватизації (визначення об’єктів, економічні розрахунки і т. д.) — повинен провести парламент. У цьому обов’язково братимуть участь обласні, районні ради. Цього не було в середині дев’яностих. Тоді приїжджав представник міністерства, запрошувалися директори та бухгалтери. Підприємство приватизували. А голова облради чи депутат районної, сільської ради навіть не знав, хто купив об’єкт. У результаті — безліч випадків, коли завод приватизували вкупі, скажімо, з дитячим садком. Дитсадок потім закривали, а дітей викидали на вулицю. А відповідальність падала на голову райради. Тому в моєму проекті закону чітко виписано механізм реприватизації і затвердження програми. До речі, я не випадково згадала про демократизм... Як кажуть міжнародні експерти, сьогодні Україна нагадує ЗАТ, де правлять чотири клани. Закон розроблено з такою умовою, щоб реприватизація не стала інструментом для цих кланів. Щоб через механізм реприватизації не можна було привласнити те, що сьогодні працює, або використати закон як знищення підприємств, що складають комусь конкуренцію. Все буде побудоване на демократизмі, економічних розрахунках і доцільності.

— Виникає багато запитань. Ви не боїтеся, що подібна практика вдарить по і без того малопривабливому інвестиційному клімату Батьківщини?

— Думаю, інвестор не злякається. У законі чітко передбачено захист інвестицій. Якщо підприємство працює, дає робочі місця, прибуток, платить податки, то про жодну реприватизацію не йдеться. Інвестори не йдуть в Україну не тому, що Семенюк сказала про реприватизацію, а тому що вони бояться нашої системи.

— Як вам бачиться механізм реприватизації на практиці?

— Коли затверджуватиметься програма реприватизації, то з кожного об’єкта проводитимуться економічні розрахунки. При цьому розглядатиметься: чи можна використати режим санації, механізм попередження банкрутства? Якщо ні, а приватизація, скажімо, була ваучерною, то держава на цій підставі бере участь в управлінні підприємством...

— Точніше кажучи — привласнює?

— Ні. З позабюджетного фонду ФДМ проводиться компенсація. Можна йти іншим шляхом, скажімо, для підприємств АПК. Корпоративним. Шляхом зміни власника на базі безпосереднього товаровиробника. З кожного об’єкта потрібно говорити конкретно.

— Навіщо повертати державі збиткові підприємства? Тим більше, з додатковим навантаженням на бюджет? Кажуть, у зв’язку з цим ви вже зустрічаєте серйозний опір і у ФДМ, і в уряді?

— Дотримуючись пооб’єктного підходу до реприватизації, якщо підприємство зупинене чи не дає прибутку (відповідно — не платить податки), держава повинна його підняти: повернути у свою власність і потім знайти іншого власника. Але це повинно відбуватися згідно із законом. Скажімо, сьогодні є енна кількість пільг у декількох підприємств: вони не платять ПДВ, митні збори і т. д. Держава дає пільги і має право на суму пільг повернути собі акції таких підприємств, отримавши, таким чином, можливість впливати на прийняття управлінських рішень. Це пошук. Або, наприклад, є голова облради, є приватизований державний об’єкт. Ним керує приватний власник і працює збитково, має податкову заборгованість. А на його заводі працюють люди, які живуть на території голови цієї облради. Він повинен думати про робочі місця, про дітей цих робітників. Облрада приймає рішення про реструктуризацію заборгованості, отримуючи на цю суму акції в комунальну власність. Механізм?..

— Ви уявляєте, як працюватиме такий «механізм» у нашій країні? Будь-яке підприємство можна буде посадити «на податки» на всі сто, а потім розпоряджатися його акціями за власним розсудом. А якщо уявити, що директор компанії, скажімо м’яко, у хороших стосунках із обласним керівництвом. Можна буде «реприватизовувати» підприємство до нескінченності і не платити податки?..

— Невипадково СПУ говорить сьогодні про зміну системи влади. Необхідно мати сильну виконавчу владу. Коли я працювала над законом про управління об’єктами держвласності, я передбачала механізм сильної виконавчої влади, сильний Кабміну. Щоб галузеві міністерства відповідали за свої держпідприємства. Ми заклали в Конституцію принципи місцевого самоврядування. Але вони можуть діяти тільки тоді, коли в їхній власності є державне майно, коли бюджет формується на основі місцевих податків і зборів, і, найголовніше, — комунальна власність. Це три кити, які дають можливість контролювати місцеве самоврядування. Тому ми й кажемо сьогодні про зміну системи влади у бік затвердження сильної виконавчої вертикалі. А вовків боятися — у ліс не ходити. Приватизація, як не крути, відбувалася кулуарно. Без індексації основних продуктивних потужностей. Були порушення, але нічого не робилося. Необхідно повернути неіндексовані втрати державі. Але для цього потрібен сильний Кабмін, який формується на базі більшості у парламенті. Який несе політичну відповідальність. А для цього повинна бути сильна опозиція. Думаю, що реприватизація — політичний хід, який для наведення порядку може об’єднати і «лівих», і «правих». Парламент поділиться на чесних і нечесних. На тих, хто прийшов захищати інтереси держави, а хто — свої. Мені часто докоряють, що, мовляв, мої пропозиції з реприватизації співпадають із президентськими. Хочу сказати, що я бачилася з Леонідом Кучмою в 1996 році, коли приймали закон про особливості приватизації в АПК. Тоді я пояснювала закладені мною механізми реприватизації.

— Відверто кажучи, з такими механізмами реприватизації погодитися складно. Враховуючи наші реалії, більш кращим здається нехай повільний, але логічний розвиток ринку. До речі, про наявні проблеми: чи є можливість протидіяти «тіньовій» приватизації на законодавчому рівні? «Росава», «Донбасенерго», «Ексімнафтопродукт»... Тут непочатий край роботи.

— На першому засіданні комісії ми чітко поставили питання: розглянути проблемні питання приватизації. Головним із пунктів буде фіктивне банкрутство. Потрібно проаналізувати роботу низки організацій і пов’язані з цим механізми (Укрспецюсти, податкова застава, система передачі в комунальну власність і т. д.). І з’ясувати, як протидіяти цьому. На кожен із наведених прикладів обіцяю дати коментар після цього.

— Є напрацювання?

— Ми вже фактично цим займаємося, але щоб не бути голослівною, думаю, потрібно розробити, а потім говорити.

— Ще однією істотною проблемою багато хто називає бюджетні надходження від приватизації. При цьому вказують на факти корупції в приватизаційних комісіях. Ваші дії у цьому напрямі?

— Передусім — ми нещодавно розіслали у всі облради запити з проханням, щоб усі голови облкомісій із питань приватизації зустрілися з нами з метою розробити програму спільних дій. По-друге, фактично наступного тижня вноситься закон про оренду комунальної власності і підключення, у зв’язку з цим, спеціальних контрольних комісій до облрад. По- третє, ми обов’язково ставитимемо питання перед парламентом, щоб перелік об’єктів комунальної власності можна було контролювати спеціальним контрольним комісіям у складі представників різних політичних сил. Однак раніше їх потрібно наділити необхідними повноваженнями.

— Як ви оцінюєте приватизаційну програму уряду? Існує думка, що істотних приватизаційних надходжень до бюджету не передбачається.

— Усе, що можна прихопити, — вже прихоплено... До програми приватизації Кабміну цього року на нещодавньому засіданні я внесла декілька зауважень. Думаю, що ми дивитимемося, що залишилося та як рухається приватизація. Але найголовніше — ми організували робочу групу з депутатів з метою з’ясувати: чому все-таки не працює фондовий ринок? Приватизація сьогодні відбувається фактично феодальним чином. Спочатку ми знайдемо причини такої ситуації. Адже справа не в тому, що немає об’єктів приватизації. А в тому, що велика їх кількість продається кулуарним способом. Ці помилки потрібно виправляти. За переліком об’єктів, які залишилися, ми проводитимемо аналіз, відповідні розрахунки, оскільки в тому, що сьогодні нам пропонують у програмі приватизації, по суті, є й прибуткові підприємства. Ми вже отримали 21 лист із облрад, щоб ми не давали добро на ці об’єкти...

— А якщо виявиться, що вигідніше все ж приватизувати?

— Це питання вирішуватиметься у сесійній залі.

— Як ви ставитися до участі в приватизації іноземного капіталу?

— З однією умовою — все повинно йти прозоро. Через фондові біржі та без монополії на власність.