...У конкурентiв не витримали нерви

КОМЕНТАРI

Леонід КРАВЧУК, фракція СДПУ(о):

— Це рішення вже давно визрівало у стінах Верховної Ради. Це «відгомін» Українського дому, де під керівництвом Віктора Медведчука було прийнято історичні для нашої держави рішення та створено парламентську більшість. Коли було ухвалено Земельний кодекс, у процесі прийняття якого В. Медведчук зайняв чітку позицію в інтересах держави, ці сили знову активізувалися. До речі, прийняття бюджету також стало причиною невдоволення деяких депутатів. Ясно одне — відкликання В. Медведчука може спричинити небажані для парламенту наслідки. По-перше, Віктор Володимирович — професіонал, який займав чітку та ясну позицію. Можна з цілковитою упевненістю стверджувати, що у прийнятті сьогоднішньої (вчорашньої. —

Авт. ) постанови принцип помсти став основоположним. Не інтереси держави і законодавства були покладені в основу, а бажання деяких депутатів отримати переваги на виборах. Але не треба забувати, що перевага в парламенті — це не перевага у суспільстві. А ті депутати, які ініціювали відкликання, намагаються подати захист власних інтересів як захист інтересів народу.

Степан ГАВРИШ, віце-спікер Верховної Ради:

— Важко справитися з переживаннями, щоб сформулювати свій погляд. Я хочу сказати, що В. Медведчук став жертвою політичної боротьби, яка сьогодні в Україні йде на повну силу. Як законодавець, В. Медведчук — справжній професіонал. Завдяки йому в складних умовах ми прийняли Цивільний та Земельний кодекси, і я не виключаю, що саме його громадянська політична позиція в момент прийняття цих документів призвела до того, що ліва частина парламенту проголосувала «за» його відставку. Постанова, запропонована для голосування, абсолютно не відповідає його якостям як законодавця. В. Медведчук зробив все можливе, щоб забезпечити продуктивну роботу восьмої сесії Верховної Ради. Сьогодні (вчора. —

Авт. ) ми проголосували тисячний законопроект. Це найвищий показник в історії парламенту. Я вважаю, що постанова про відкликання стала найгіршим рішенням, яке будь-коли приймала Верховна Рада.

Георгій КРЮЧКОВ, фракція КПУ:

— Сьогодні з конкретного політичного питання співпали думки і позиції найрізноманітніших політичних сил, співпали інтереси. Щодо позиції комуністів, то після антиконституційного перевороту, натхненником і організатором якого був В. Медведчук, вона не змінилася. Нічого непередбачуваного не сталося. А пригадайте голосування Земельного кодексу, коли розтоптали все і вся. Віктор Володимирович явно переграв, хоч особистість він досить неординарна. Він чудово вів багато засідань, але іноді перегравав. Вийшло, «мавр зробив свою справу» і тепер повинен піти. Такий стиль нашої політики, всієї світової брудної політики. Це було, є і буде. В Україні цей стиль доведено до гротеску, і Віктор Володимирович не зміг уникнути своєї долі. Наша ж позиція, я ще раз підкреслюю, іншою бути не могла. А виграють від цієї відставки насамперед пропрезидентські передвиборчі блоки.

Віктор СУСЛОВ, народний депутат України:

— Якщо підійти аналітично до більшості, яка зібралася для того, щоб зняти з посади В. Медведчука, то очевидно, що для лівих сил це було своєрідним реваншем за втрату керівних посад під час «оксамитової революції». Щодо позиції фракції «Батьківщина», то це хід у відповідь на спробу зняти Турчинова. Крім того, поразка Медведчука — це, безсумнівно, перемога Ющенка. Це, на мій погляд, і зумовило позицію двох РУХів. Для ряду інших фракцій поразка Медведчука — це поразка соціал-демократів, яка може дати, наприклад, блоку «За єдину Україну» додаткові голоси у центрі.

Дмитро ВИДРIН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:

— За відставкою пана Медведчука, як і за будь-якими подібними великомасштабними змінами, стоїть звичайна річ — політична конкуренція. Чим ближче до виборів, тим сильнішою буде ця конкуренція, тим більше буде спокуси у політичних сил одні ключові фігури забирати, а інші ставити. Отже нічого, крім політичної конкуренції, я не бачу — ніякої особливої інтриги, ніякої особливої зміни ситуації. Вибори та конкуренція. Наслідки ситуації очевидні: іншими силами буде лобіюватися інша фігура. Наслідки будуть зумовлені цією фігурою, тим, з якого табору вона буде. Одна справа, якщо вона буде призначена від табору прозахідних сил, друга — якщо вона буде призначена від опозиції, третя — якщо це буде незалежна (відносно) компромісна фігура. Тому треба подивитися, хто буде наступним на цій посаді, — тоді й будуть зрозумілі наслідки. Важко сказати, хто опиниться на місці першого віце-спікера. Швидше за все, це буде певна компромісна фігура, бо жоден з таборів не має достатньо сил, щоб призначити суто свого ставленика. Тому і тим, і іншим доведеться шукати компроміс. Медведчука зняли руками, як зараз кажуть, червоно-коричневих... плюс зрадників. Принаймні, мене вразило, що пан Франчук, член партії СДПУ(о), голосував за зняття лідера своєї партії...

Микола ТОМЕНКО, директор Інституту політики:

— Є три політичні сили, консолідація зусиль яких привела до цього результату — «Наша Україна», «Єдність» і комуністи. Хоча, звичайно, «за» голосували і соціалісти, і «Батьківщина», але формально ініціаторами відставки Медведчука виступили фракції, що входять в «НУ» і «Єдність». Водночас всі прекрасно розуміли, що без голосів комуністів таке рішення не пройде. Мотивація «Нашої України» і «Єдності» зрозуміла, бо йдеться про достатньо давню політичну боротьбу між цими політичними силами і їх лідерами. Ця боротьба, перш за все, пов’язана з позиціонуванням на наступних президентських виборах. У цьому випадку йдеться про несприйняття і «Єдністю», і «НУ» В. Медведчука як кандидата в президенти, який значною мірою, на їх думку, використовував трибуну ВР для підготовки до президентської виборної кампанії.

Комуністи, на мою думку, прийняли таке рішення з тих міркувань, що їм уже нікуди відступати. Зменшення їх популярності як політичної сили, яка дистанціювалася від складних проблем політичної боротьби, спричинило до того, що вони опинилися перед необхідністю показати, що вони ще впливають на прийняття політичних рішень, і їхня задекларована боротьба є реальністю. Тому я думаю, що комуністи, перш за все, дбали про себе і свій політичний авторитет в очах виборців, і тому ситуативно погодилися з ініціативою ідеологічно протилежних сил.

Відчувалося також і те, що це рішення підтримують фракції, що входять до виборчого блоку «За єдину Україну». Вони не голосували «за», але читалося, що вони позитивно до цього ставляться, оскільки СДПУ(о) і «За ЄдУ» — це серйозні конкуренти. Безперечно, «заєдинщики» не зацікавлені, щоб лідер конкуруючої політичної сили (конкуруючої в сенсі близькості електорату та спільної боротьби за медіа- і адміністративний ринок) був активним діячем ВР і таким чином допомагав власному політичному проекту іміджево чи політично закріплятися. Думаю, цей чинник також зіграв свою роль.

Політичним наслідком цієї події, можливо, буде утворення нової ситуативної парламентської більшості. Це буде визначатися характером переговорного процесу. Складається враження, що домовленість про кандидатуру першого заступника голови ВР може бути досягнута достатньо швидко, як це не дивно. Обриси цієї людини читаються наступним чином: це не лідер чи не співлідер якоїсь політичної партії, що буде брати участь у виборах. Це людина, яка швидше йтиме по мажоритарному округу або взагалі не буде балотуватися. І це людина, яка в уявленні більшості буде елементом стримування щодо використання парламентської трибуни однією чи кількома політичними силами. Саме під такі обриси, на мою думку, буде шукатися кандидатура першого віце-спікера. Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог:

— Об’єднані соціал-демократи — це небезпечна для конкурентів сила, яка у складі майбутнього парламенту буде відігравати значну роль. Сила, лояльна до Президента, яка вміє маневрувати широко і більш гнучко, ніж інші. Серед усіх партій, що претендують на поділ адміністративних ресурсів, на роль партії влади, соціал-демократи мають найбільший публічний потенціал. Вони подолали 4-відсотковий бар’єр на попередніх парламентських виборах, 4 роки працювали досить цілеспрямовано, паралельно акумулюючи значні інформаційні ресурси і створюючи на місцях сильну розгалужену структуру. Крім того, очевидно, що Віктор Медведчук є постійним претендентом на президентське крісло. Думаю, якщо зараз вже почалася реалізація багатоходової комбінації (причому, з розрахунку не тільки на парламентські вибори, але й на перспективу, тобто на президентські), то вчорашня подія є нічим іншим, як прямим наслідком конкурентної боротьби, спробою ослабити позиції СДПУ(о).

У принципі поки ще незрозуміло, наскільки масштабним виявиться цей епізод. Цілком можливо, що просто сталося «ввімкнення» адміністративної машини на те, щоб ослабити деякі вітчизняні бізнес-позиції. Щодо можливих претендентів на пост першого віце-спікера, думаю, реальний варіант того, що це буде відверто тимчасова фігура на найближчі три місяці до виборів за принципом «хто завгодно, тільки б не Медведчук». Версія про те, що представники донецьких кланів, м’яко кажучи, заохотили деякі фракції до голосування на користь відставки В. Медведчука, мені здається, має право на існування. Але це явно не може бути єдиною причиною відставки, що трапилася.

Вадим КАРАСЬОВ, політолог:

— Несподівана відставка Медведчука випадкова, ситуаційна за формою, але логічна за змістом передвиборних розкладів. Відставка сильного лідера партії, що набирала обертів, фактично означає, по-перше, позбавлення її легітимного публічного майданчика для постійного, майже в режимі on-line, політичного ньюсмейкінгу, яким Медведчук, особливо останнім часом, вміло користувався. Можливо, навіть надто вміло і ефективно, що мало вигляд великої переваги як віце-спікера Медведчука, так і СДПУ(о). По-друге, — проблема ідентифікації електорального простору, його перенаселеність сильними і великими гравцями, особливо в центрі, в зв’язку зi створенням блоку з сильним президентським ресурсом. Позиційна дилема для СДПУ(о) полягає в тому, що, працюючи технологічно і інформаційно вміло, часом навіть агресивно, есдеки так і не знайшли відповідного змагального простору. І цим вони заважали і правим, і лівим, і центристам, які справедливо побоювалися політичного натиску партії і її лідерів. Тому, скориставшись моментом, праві, ліві і ряд центристських фракцій здійснили ситуаційний бліцкриг щодо усунення сильного суперника. По-третє, СДПУ(о) — партія законодавчого типу. Її політична і електоральна фішка — це підготовка і ухвалення нового законодавства. Саме законодавча продукція партії складає її політичний і електоральний фонд. Саме законодавча робота, і, отже, відповідний статус лідера і партії розглядалися як основне політичне меню об’єднаних соціал-демократів для виборців на виборах 2002. І, нарешті, очевидно,що вже зараз розподіляються керівні посади в майбутній ВР. Що менше результат СДПУ(о) на виборах, тим менше шансів на спікерство у Медведчука в майбутньому парламенті. Можливо, це місце вже зарезервоване (?! — Ред. ) кимось іншим з урахуванням довгострокового політичного планування на 2004 рік (президентські вибори. — Ред. ).

В’ячеслав ПIХОВШЕК, ведучий програми «Епіцентр», «1+1»:

— Я прогнозував цю відставку ще у недільному (09.12) «Епіцентрі». Там я викладав набір причин та обставин: у кожного з ідеологічних крил українського парламенту виріс зуб на Медведчука. Зуб сьогодні прорізався. З мого погляду, нічого особливо несподіваного не сталося. У Віктора Володимировича завжди була позиція, яку я називаю надмірно політично принциповою. Скажімо, він ніколи не піклувався про те, щоб у нього була достатня кількість політичних союзників. Враховуючи останні пікові моменти — голосування Земельного кодексу, а також ситуацію із законом про мови.

На жаль, ця ситуація промайнула поза свідомістю українських журналістів, які вважають за краще обговорювати, яке місце у списку «Демсоюзу» посяду я, що мене насправді дико веселить. Як промайнула повз їх увагу і ситуація зі створенням тимчасової слідчої комісії щодо роботи Медведчука із прийняття Земельного кодексу. Це зробити було цілком неважко, тому що для того, щоб проголосувати таку комісію, небхідно мати всього 150 голосів. А це трохи більше, ніж фракція комуністів у парламенті, для яких питання землі є сакральним, релігійним, а не політичним питанням.

Що буде далі робити Віктор Медведчук, я не знаю. Мені досить важко спрогнозувати варіанти його поведінки. Але, на мою думку, він не повинен чіплятися за цю посаду. У нього ментальність українського політичного бійця. Це те, що мені подобається на фоні наших «без’яйцевих» політиків. Він буде битися. Якщо весь світ б’ється проти нього, Медведчук б’ється проти всього світу. Він самодостатній політик, я упевнений, що він буде вирулювати. Принаймні, для цього у нього набагато більше характеру, ніж у 99,9% українських політиків, які б у цій ситуації хапалися за цю посаду, шукали б зачіпки і викидали якісь коники. Я вважаю, що немає злого, щоб на добре не вийшло: у нього звільниться безліч часу для роботи з виборів.

Інша річ, що, я думаю, шансів для прийняття Податкового кодексу у ВР з відставкою Медведчука вже немає. Також, на мій погляд, різко мінімізувалися шанси на прийняття нормального бюджету. І навіть шанси на прийняття держбюджету цього року, як мінімум, істотно відкладаються. Ситуація, напевно, не зовсім критична. Але щодо Податкового кодексу я б сказав, що це істотний удар.

Вікторія ПОДГОРНА, Центр соціально-політичного проектування:

— Відставка Медведчука — це дуже символічний акт з боку людей, які планували цю подію. Я не думаю, що тут не спрацювала колективна воля парламенту. Швидше за все, можна говорити про цю акцію як про об’єднання позицій двох найважливіших сил, що впливають на парламент — адміністрації Президента та адміністрації київського мера. Медведчук — дуже символічна фігура для партії СДПУ(о), і його відставка означає, що партію позбавляється політичного впливу напередодні виборів. Це може похитнути її позиції, особливо в регіонах, оскільки за три місяці бізнес-підтримка може розчинитися. Ідея, якою керувалися розробники — створити максимально сприятливий режим для єдиної політичної сили, що міцнішає з кожним днем — «За єдину Україну».

Блок «За ЄдУ» мав реального конкурента в регіонах саме в особі СДПУ(о), бо есдеки створили мережу сильних регіональних представництв по всій Україні. Тому вони дуже заважали новій українській партії «Единство», задуманій адміністрацією Президента за російською калькою, досягати успіхів не тільки у мажоритарних округах, але й списком. А Віктор Медведчук гарантував з боку парламенту певну противагу безконтрольному використанню адмінресурсу як в регіонах, так і за списками. Вирішення цих задач і призвело лідера есдеків до відставки.

Наразі зроблено останній крок до повної монополізації адмінресурсу однією партією. А соціал-демократам доведеться активно попрацювати і на власній шкурі відчути, наскільки неефективними є реальні виборчі технології, технології роботи не з елітою, а з виборцями. Якщо у них все вийде, вони стануть найсильнішою та найвпливовішою партією України. Партією вже не ленінського типу, і не тією політичною силою, яка створюється під брендами НДП або блоку «За ЄдУ». Ніякі партії влади не можуть бути сильними за самою своєю суттю, бо вони не працюють з виборцем.

Можливо, у наступники Медведчука когось висунуть з середовища, яке вигідне Банковій, когось з тих дуже лояльних людей, які більш або менш відомі в парламенті.

Головним політичним наслідком є те, що екс-ТУНДРА перетвориться на аналог «Единства» в Росії. Приголомшує те, що адміністрація Президента ніяк не може позбутися наслідків своєї родової травми: вона в точності копіює російські стратегії, не розуміючи того, що вони не завжди співпадають з інтересами не еліти, а суспільства. Це велика ілюзія, яка приводить Україну до перманентних політичних криз. Необхідно виробляти власні стратегії. Наступним етапом в реалізації проекту російського «Единства» буде висунення наступника. Якщо вони не переможуть з великим результатом на парламентських виборах, і не створять більшість, це їм не вдасться. Тому представники «За Єд У» роблять все можливе, щоб провести максимальне число депутатів у мажоритарних округах, оскільки адмінресурс діє саме на мажоритарці. У списку буде важче ним скористатися внаслідок існування системи партійних спостерігачів та зацікавленості Медведчука, який є лідером партії. До того ж за списками у есдеків є можливість набрати досить високий відсоток голосів.