Україна — НАТО: час швидких дій
Вирішальний чинник української інтеграції на сьогодні — час. Його пройшло не так багато від Празького саміту — всього три місяці. Але його в принципі зовсім небагато i для виконання Україною вимог, якщо взяти до уваги темпи, з якими розвиваються процеси в Європі. Під час саміту НАТО у Празі, окрім уже оприлюдненого Плану дій, було ухвалено також Цільовий план на поточний рік. Саме він передбачає конкретні заходи, за які мусить Київ відзвітувати перед Альянсом, і саме за його результатами можна буде говорити про рівень готовності України вийти на вищий ке НАТО? Більшість американців, чия країна вважається ключовою в Альянсі, відповіли, що NATO — це «North Atlantic Trucks Organization», що буквально означає — Північноатлантична організація з вантажних перевезень. Приклад дотепний, однак не відповідає нинішнім реаліям. Не США, а Україна оголосила про наміри приєднатися до НАТО.
«Вам слід не тільки дебатувати, але й діяти. В Україні склалася така ситуація, що потрібні реформи», — переконана посол Італії Йоланда Брунетті-Гетц. Американський посол пов’язав інтенсивність реформування із просуванням України до НАТО. За його словами, виклики для України полягають у тому, щоб підтримувати свою зацікавленість і діяти швидко, щоб не опинитися на узбіччі цього процесу. Посол Паскуаль був, до речі, ледь не першим західним дипломатом, хто, хоч і гіпотетично, однак окреслив часові рамки інтеграції України в Альянс. За його словами, «не буде нереалістичним», якщо під час саміту НАТО в 2004 році країни приймуть рішення не спинятися на прийнятті лише 9 нових членів. На саміті в рівень відносин з Альянсом. Однак досі його так і не оприлюднили. Пан Горбулін повідомив, що це буде зроблено найближчим часом, після того, як вирішаться відповідні питання з Брюсселем, оскільки на документі стоїть печатка «для службового використання». Горбулін навіть підкреслив, що Україна в певному смислі буде першопрохідником у цьому питаннi, оскільки жоден кандидат на вступ до НАТО не оприлюднював Цільового плану. Чи носить документ секретний характер? Напевно, ні. Представники НАТО неодноразово повідомляли, що не забороняють Києву дати план на розгляд громадськості. Саме оприлюднення дозволило б громадськості контролювати, наскільки слово офіційного Києва відповідає ділу. І навпаки, його приховування створило зайвий ажіотаж, який змушує з недовірою ставитися до того, чи буде виконано обіцяння. Питання тим більш актуальне, що серед українського населення почала зростати недовіра до НАТО. Пояснюють це по-різному: одні «кольчужним» скандалом, інші — можливою участю НАТО в антиіракській кампанії, а реалісти — відсутністю продуманої інформаційної роботи. Згадується, що багато українців просто не знають, що собою являє Альянс. У той же час, як зазначив Паскуаль, НАТО «приділяє велику увагу громадській думці. Населення має розуміти, що таке НАТО». «Парирував» зауваження посла заступник держсекретаря МЗС України Ігор Харченко. Він нагадав, що під час розширення Альянсу в 1999-му році одна з американських газет провела опитування серед громадян Сполучених Штатів. Запитання було просте — що та2006 році «не буде нереалістично», якщо буде схвалено рішення про третю хвилю розширення. У 2008 році, таким чином, Україна може стати членом НАТО. Що треба для цього робити? Паскуаль зробив із цього приводу низку зауважень. По-перше, сповідувати ті ж цінності, що й НАТО. По- друге, дотримуватися стандартів — економічних, політичних, безпекових. По-третє, партнерство з НАТО не виключає партнерських відносин з іншими державами. Так дипломат відреагував на занепокоєння депутата від КПУ Георгiя Крючкова, який запитував про узгодження євроатлантичного курсу України з підтриманням хороших відносин з іншими країнами (зокрема, Росією). Паскуаль визнав, що з Росією потрібно підтримувати відносини, оскільки «це ваш сусід», однак «українцям треба визначитися із основною орієнтацією, на кого будуть зорієнтовані основні зовнішньополітичні зусилля». До речі, західні дипломати й аналітики стверджують, що, за наявності серйозного прогресу в самій Україні і за наявності політичної волі з обох боків, питання про запрошення України до НАТО може бути вирішено протягом найближчих років, але не раніше за 2004 рік.
Очевидно, що на цьому етапі українська дипломатія зробила все від неї залежне. Тепер, щоб можна було говорити про її ефективність у найближчому майбутньому, потрібні «швидкі дії», виписані в Плані дій громадянського суспільства, які в будь- якому випадку підуть на користь самій Україні. Час торгівлі геополітичним розташуванням явно минув, як і час, коли оцінювалися вже самі декларації та наміри. АТО помирає. НАТО розколюється. НАТО може припинити своє існування. Світові мас- медіа увесь тиждень вправлялися в написанні некрологів Організації Північноатлантичного договору, оскільки останні кілька днів засідання Ради НАТО з пошуків компромісу між позиціями Франції, Німеччини, Бельгії та Сполучених Штатів закінчувалися безрезультатно. В американських газетах писалося, зокрема, що «зрадливі французькі сироїди» забули, як їм допомагав Вашингтон під час Другої світової війни. Але Альянс як існував, так і продовжує існувати. Україна у цій «розкольницькій» ситуації — більше сторонній, хоча й дуже зацікавлений спостерігач. Проголошений торік Києвом курс на євроатлантичну інтеграцію робить ближчим для України і натовські перипетії. Чи потрібно нам вступати в організацію, де провідні країни чубляться одна з однією? Насмілимося припустити, що потрібно. Лишень тому, що останні баталії в Альянсі можна розглядати, як своєрідну демократичну зрілість. Адже сьогодні вже можна стверджувати, що НАТО не є одноголосним провідником американської політики.
Якраз у розпал навколонатівських колізій у Києві відбувся круглий стіл на тему «Євроатлантична інтеграція: стан та перспективи», організований Національним інститутом стратегічних проблем міжнародної безпеки при РНБОУ та Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України. Про останні події в Альянсі згадували побіжно, однак думки зводилися до одного й того ж висновку. «НАТО — найбільший демократичний інститут. І ситуація з Іраком — найсильніший доказ цьому з 1949 року (рік заснування НАТО)», — наголосив керівник Національного центру з питань євроатлантичної інтеграції Володимир Горбулін. Посол Сполучених Штатів Карлос Паскуаль у свою чергу звернув увагу, що в НАТО кожна країна має право голосу. Звідси нічого страшного в ситуації, коли представники різних країн дебатують, немає. Йдеться про нормальний процес узгодження позиції. За словами аналітиків, останні події в НАТО, навпаки, стали проявом еволюції, а не занепаду. Що, вочевидь, ще більше мало б приваблювати Київ, а також змушувати динамічніше діяти для втілення своєї євроатлантичної мети.
І саме тут можна побачити певні проблеми. Київ завжди відзначався тим, що зроблені декларації про наміри часто не підкріплювалися конкретними справами, а виконання взятих на себе перед світовою спільнотою зобов’язань часто супроводжувалося відвертим небажанням це робити. Свою відданість євроатлантичній інтеграції або ж просуванню до НАТО Київ почав доводити створенням чималої кількості інституцій, центрів, посад. Заплутатися в них не так і складно. Спробуй потім запитати, а хто все ж таки відповідальний за втілення стратегічного курсу на зближення з НАТО? Із одного боку, рішення про євроатлантичну інтеграцію України було схвалено на засіданні Ради національної безпеки і оборони 23 травня минулого року. Вже цього року було створено Державну раду з питань євроатлантичної та європейської інтеграції. Указом Президента створено також Національний центр євроатлантичної інтеграції. Нібито поганого нічого немає в тому, що українське керівництво турбується про створення якомога більшої кількості координуючих органів. Однак не постати б врешті-решт перед проблемою, що від утілення українського руху в НАТО залишиться слово «інтеграція» не як доконаний факт нашого курсу, а як назва численних інституційних утворень. Така організаційна активність (останній хід — призначення першого віце-прем’єра Миколи Азарова ще й уповноваженим з європейської і євроатлантичної інтеграції) навряд чи справить враження на Альянс. Посол США Кар
