Ура! Нас заохотили!
Останній раз мене заохочували далекого 1980 року під час служби в армії. За успіхи в бойовій і політичній підготовці, що полягали у безперервному дворічному гаруванні на благо рідної військової частини без відпусток, звільнень (я служив у Групі радянських військ у Німеччині) і переважно без вихідних, мені вручили альбом для фотографій. Було дуже приємно, але відтоді замість будь-яких форм заохочення я віддаю перевагу високому стабільному заробітку, нормальним житловим умовам і хорошій життєвій перспективі для своїх дітей. А ось із цим якраз останнім часом у країні страшенні проблеми, що мимоволі закрадається думка про еміграцію. Куди? Та куди завгодно: хоч до Чехії, хоч до тієї ж Польщі. Там провели економічні реформи і тепер будь-яка нормальна, здорова і працелюбна людина може забезпечити свою сім'ю. Хочеш — відкривай свій дрібний бізнес, хочеш — влаштовуйся найманим працівником, якщо є голова і руки — не пропадеш!
У нас, щоправда, теж останні сім років багато говорять про необхідність проведення реформ і, за моїми припущеннями, ще довго говоритимуть. Глибоко помиляються ті, хто вважає ці розмови абсолютно безці розмови нам видає кредити МВФ, і уряд може якийсь час безбідно існувати. Щоправда, вже настає час їх повертати, але завжди можна, натужно крекчучи, сказати: «Не до боргів нам. Ми тут... це... реформи проводимо, а ви до нас із усякими дурницями чіпляєтесь. Краще позичте ще». І дадуть же, нікуди не дінуться, позаяк реформи і знов-таки протистояння комуністичному реваншу. Та я вам скажу: за такі гроші я теж ладен йому протистояти, тим більше, що й робити якраз нічого і не треба, отримуй і час від часу грізно кричи: «Повернення назад не буде!» Воно, звісно, хто ж на таких умовах захоче назад. Краще вже протистояти лівій загрозі на західні гроші, ніж за соціалізму безкоштовно протистояти Заходу.
І ось днями мене знову заохотили, щоправда, цього разу разом з усією країною.
Європейський Союз і США виступили зі спільною заявою, в якій висловили «загальну стратегічну зацікавленість у здійсненні в Україні успішних перетворень у напрямі квітучої економіки і стабільної демократії, а також у широкому залученні України до євро- атлантичних структур».
І я їх добре розумію. Що вони там, звірі якісь, щоб бажати нам чахлої залучення до альянсу з якимось Мілошевичем?
У заяві, текст якої передано агентству Інтерфакс-Україна посольством Німеччини, котра головує зараз у ЄС, говориться, що ЄС і США відзначають істотний прогрес в Україні, досягнутий останніми місяцями, зокрема в економічних реформах, які дали їй можливість продовжувати співробітництво з МВФ.
Ось як здорово: за сім, та ні — вже майже вісім років — ми навчилися говорити про реформи. Я думаю не тільки ЄС і США, але навіть пан Станіславський, якби був він зараз живий, сказав би: «Вірю!» І, напевно, заохотив би нас на зразок того, як це зроблено в цитованій заяві: «Ми заохочуємо Україну в її зусиллях щодо вступу до ВОТ, а також підтримуємо дійові заходи зі створення сприятливого клімату для іноземних інвестицій і усунення значних торговельних перешкод».
Однак так уже влаштовані ці західні демократи, котрі без ложки дьогтю ну ніяк не можуть обійтися. Все ті ж ЄС і США закликали керівництво України забезпечити вільне і справедливе проведення виборчої кампанії перед президентськими виборами жовтня 1999 року відповідно до норм ОБСЄ і люється, що свобода засобів масової інформації має бути захищена.
Я списую цей пасаж, що вибивається із загального контексту, на недостатнє виховання. Адже ми, зі свого боку, ніколи не виступаємо із закликом забезпечити вільні і демократичні вибори в США, або, скажімо, Німеччині. Хоч могли б, але не робимо це суто з тактовності. І свободу західних ЗМІ у нас якось не прийнято захищати, тут би залишки своїх ЗМІ якось захистити.
І, нарешті, найголовніше: ЄС і США закликали Президента Кучму «скористатися нагодою, яка випала у МВФ, для просування вперед своїх планів реформ, серед яких приватизація великих підприємств, реформа аграрного і енергетичного секторів, реструктуризація фінансового сектора, а також поліпшення громадського управління».
З усього згаданого вище я роблю дуже серйозний висновок: для того, щоб, як і раніше, продовжувати отримувати західні гроші, владі тепер треба буде не тільки кричати про проведення реформ, а ще твердо й упевнено обіцяти вільні демократичні вибори і свободу пресі. Так що доведеться потренуватися.
