В очікуванні вчинків...

В перші поствиборні дні Віктор Янукович в інтерв’ю CNN заявив, що він «не маріонетка Кремля». «Головні принципи моєї політики базуватимуться на національних інтересах України. Я намагатимусь побудувати збалансовані відносини з Росією і Європою», — заявив він. В деякій мірі цю заяву можна вважати сенсаційною, тому що багато експертів, як і саме оточення Януковича, позиціонували його як проросійського політика. Хоча вітчизняні політологи, знаючи його виборчу риторику та заяви Партії регіонів, не поспішають робити висновки.

На чому акцентував увагу Янукович. Пріоритетом стосунків з Росією антигерой Майдану-2004 і лідер електоральних симпатій-2010 назвав стабілізацію постачання енергоносіїв, а з Євросоюзом — угоду про вільну торгівлю і поступове впровадження європейських стандартів життя.

Що стосується внутрішньої політики, то лідер ПР переконаний, що починати роботу на Банковій слід із подолання криз — політичної та, звісно ж, економічної. Кінцева мета Віктора Януковича більш ніж амбітна: виведення України в топ-20 світових економік. Навряд чи проти цього виступлять навіть ті українці, котрі віддали свій голос пані Тимошенко.

А ще Віктор Федорович запевнив, що Україна продовжуватиме зближення з НАТО, «але вступ до Альянсу має вирішуватися українцями на референдумі». Тут можна поаплодувати, але не хочеться робити цього наперед — нехай доведе факти зближення не на словах — на ділі. Це — з одного боку. З другого, справді, українці як єдине джерело (принаймні за Конституцією) влади в країні мають повне і беззаперечне право висловитися або за вступ до НАТО, або проти. Але тут є один украй важливий нюанс, який, сподіваємося, усвідомлять в таборі Партії регіонів. Суть моменту, якщо коротко, така: ймовірний наступник Ющенка має не просто провести референдум заради референдуму. Це було б як мінімум банально і недалекоглядно, як максимум — низькопробно та ганебно. Отож Янукович, якщо він, звісно, не кидає слів на вітер, має стати «хрещеним батьком» всеукраїнської інформаційної кампанії, в ході якої і тітонькам у Києві, і бабусям на селі дадуть об’єктивну та вичерпну відповідь про переваги членства в Альянсі й недоліки. Лише тоді можна проводити референдум і після нього говорити, що всенародний плебісцит — це справді слово народу, а не ілюзія, імітація, фікція, словом, липовий процес для «галочки».

Проте оточення Януковича, скажімо, навряд чи зацікавлене в ілюзії проєвропейськості «Лідера». Бізнес-авторитети ПР давно інтегровані (принаймні у приватних бізнес-справах) в європростір.

«Слова Януковича про те, що він не є маріонеткою Росії, як на мене, розраховано виключно на Захід і спрямоване на те, щоб створити позитивний імідж Януковича в очах керівництва США та інших західних країн», — коментує політолог Володимир Фесенко. «Але я б не поспішав із висновками про лінію зовнішньої політики Януковича. Тому що висновки потрібно робити на основі конкретних дій, а не політичних заяв», — цілком слушно резюмує Володимир В’ячеславович.

Є ще один надважливий момент, який (хочеться вірити) чітко розуміє Янукович і його оточення. На нинішніх виборах він не виграв — радше вирвав перемогу в Юлії Тимошенко. Вперше в історії незалежності нашої країни Президент складе присягу на Пересопницькому Євангелії, маючи в активі менше ніж 50% голосів виборців. Плюс до цього — регіональна перевага пані Тимошенко над паном Януковичем (15 областей Заходу та Центру проти десяти Сходу та Півдня).

Щонайменше ці факти мають змусити Віктора Януковича не вважати себе загальнонаціональним виборчим героєм. Замість розслаблятися у теплій владній ванні, лідер біло-блакитної партійної команди має щодня, вирушаючи на роботу, думати про «контрастний душ». Думати і пам’ятати, що мінімальний відрив від опонентки — це керівництво не до «половинчастих», прийнятних на сході країни дій, а сигнал для послідовної, чіткої, проукраїнської легітимізації свого виграшу.

Кінцева мета буде досягнута лише тоді, коли навіть непримиренні опоненти Януковича, скажімо, в Івано-Франківську (а там у лідера ПР 7,02% підтримки, коли в Тимошенко 88,89%) скажуть: так, він, попри все, таки став Президентом усієї країни, а не однієї її частини.

Як ви прокоментуєте заяву Віктора Януковича? Що йому необхідно зробити, щоб отримати прихильність тих, хто його не підтримав на виборах?

КОМЕНТАРI

Дмитро ПАВЛИЧКО, поет, громадський діяч:

— Заява Віктора Януковича про те, що він не є маріонеткою Кремля, могла б викликати приємне здивування, якби не знаття його попередньої служби проросійським інтересам, якби не знаття, що він нещодавно висловився за визнання Південної Осетії та Абхазії, якби не знаття його промови на з’їзді партії «Єдина Росія». Час покаже чи здатен він подолати всю ту масу обіцянок і не русифікувати Україну більше, ніж це зробила радянська система. Краще б він не поспішав виголошувати слова, що не відповідають його образу, а починав ділом доводити, що він може бути сильним президентом України.

Януковичу варто б збагнути, що його головний опонент на президентських виборах, цю битву морально виграла. Вона набрала у другому турі набагато більше ніж він, проте ті громадяни, що голосували проти всіх, допомогли йому здобути відсоткову перемогу. Віктору Януковичу варто було б достойно оцінити свого опонента, і не вигукувати про відставку прем’єра у скорому часі. Якщо він так прагне об’єднати країну, то насамперед треба знайти підхід до тієї частини електорату, що була проти нього.

Ігор ЮХНОВСЬКИЙ, голова Українського інституту національної пам’яті:

— Після того, як Кучму обрали президентом, я підійшов до нього і сказав, що не голосував за нього, бо боявся, що він поведе Україну до Москви. Кучма відповів, що я не правий. Так само буде і зараз. Президент України настільки висока посада, що він не може вести не національну політику. Так само як і вважати, що Янукович вестиме Україну до Москви, не варто. Це просто неможливо. Посада президента має свої дуже жорсткі обмеження і не наділяє особу безмежними повноваженнями. Відтак президент України повинен і буде вести саме українську національну політику.

Для того, щоб прихилити до себе виборців, які голосували за його опонента, потрібно починати тихо і розумно працювати, не роздаючи особливих обіцянок. За Конституцією повноваження президента дуже обмежені, вся влада в руках прем’єра і парламенту. З іншого боку, Янукович представлятиме Україну на світовій арені, а тому має багато чому вчитися.

Мирослав ПОПОВИЧ, академік НАН України, директор Інституту філософії ім.Г.С. Сковороди, доктор філософських наук:

— Ну як він міг сказати, що хоче бути маріонеткою Кремля?! Ясне діло, що йому, в першу чергу, потрібно було заявити про свою незалежність в міжнародних питаннях, хоча й без того зрозуміло, що його загравання з Москвою є перш за все справою відносин із електоратом. Більше того, можна бути впевненим, що група, яка прийшла до влади, не буде маріонетками в руках Кремля, бо вони, в першу чергу, конкуренти: в ринкових відносинах, виробництві, міжнародних відносинах. Отже, виконувати вказівки Кремля нікому не вигідно.

З іншого боку, що означає візит Януковича на з’їзд партії «Единая Россия»? Це було прагнення так само створити авторитарний режим або електоральний авторитаризм, як у Росії, чи це просто спосіб отримати підтримку.

Якщо команда Віктора Януковича і він особисто переслідуватимуть «помаранчевих» лідерів (а слово «помаранчевий» в устах лідерів Партії регіонів звучить як прокляття чи щось непристойне), це може лише поглибити розкол України. Я сподіваюсь, що вони на це не підуть, адже перевага Януковича тримається на 2-3% голосів в містах суцільної влади біло-блакитних. Шляхи подолання розколу потрібно шукати в ідейній та політичній сфері. Хай спілкуються з інтелігенцією та шукають вирішення принципових питань. Не потрібно використовувати практику Ющенка, який залучав на свій бік через різного роду преференції.