Варшава може звинуватити українців. Знову рука Москви?
Iз Польщі прозвучала вельми неприємна для України вістка. 6 липня праві партії польського Сейму спробують ухвалити рішення про «геноцид поляків і українців і вбивства ОУН і УПА ». Про це 25 червня заявив професор історії Волинського національного університету Микола Кучерепа. Це сталося у Луцьку на круглому столі «Україна у Другій світовій війні. Підсумки та уроки». Таке рішення польського парламенту може побачити світ 6 липня до 65- річчя так званої Волинської трагедії. Про небезпідставність стривоженості українського науковця свідчать публікації у польській пресі.
Тим часом у Москві сталася вельми показова подія. Федеральна служба безпеки оприлюднила документи, які мають свідчити про кровожерність УПА і, зокрема, вони нагадали про те, що в селі Могильниці Тернопільської області у березні 1944 року «банда українсько-німецьких націоналістів» здійснили масове вбивство і винищення мирного, головним чином, польського населення — це теж має відношення до Волинської трагедії.
Треба нагадати, що події, названі Волинською трагедією, відбувалися 1943— 1944 року, коли українці й поляки взаємно знищували одні одного. У польських підручниках історії розповідається, що у тому винні українські націоналісти під проводом Степана Бандери, які вирішили очистити Волинь від поляків, витіснивши їх за межі нинішньої української території. А українці стверджують, що боротьба велася проти колабораціоністів, котрі допомагали гітлерівцям — тоді керівництво польської Армії Крайової звинуватило українців у сприянні німцям. Конфлікт переріс у криваву різню, коли, за даними польських офіційних джерел, загинуло шістдесят тисяч поляків і двадцять тисяч українців. Тим часом, українці вважають, що поляки применшують кількість загиблих українців. Керівник київської організації Організації українських націоналістів Богдан Червак написав книжку «Битва за Волинь», в якій зазначав, що поляки були для українців на Волині такими самими окупантами, як і німці чи «совєти», тому, мовляв, і почалася боротьба за звільнення Волині від польських окупантів і за незалежну Україну. Словом, підходи у кожної зі сторін кардинально відрізняються один від одного.
Подібні дискусії тривали ще п’ять років тому напередодні відзначення 60 річчяВолинської трагедії. Деякі польські депутати і тоді наполягали оцінити ті події як геноцид польського народу, та вони не знайшли належної підтримки у парламенті. В кінцевому підсумку парламенти обох країн ухвалили компромісне примирливе рішення. Президенти Леонід Кучма й Александр Квасневський виступили у волинському селі Павлівка, де десятки поляків були спалені живцем у церкві. Глави держав наголосили на необхідність пам’ятати трагічні події, але вони підкреслювали також необхідності примирення. Здавалося б, конфліктну тему вичерпано. Однак, сьогодні проблема знову стала актуальною
Активність ФСБ з оприлюднення архівних документів можна було б тільки вітати, оскільки будь-яка правда нам потрібна, якою б гіркою вона не була. Але дивовижна річ: цей крок російської спецслужби чомусь співпав у часі з подіями у Варшаві. Річ у тім, що польське керівництво неодноразово називало себе адвокатом України в Європі. Наш західний сусід зацікавлений у входженні України до європейських структур, зокрема, до НАТО, і всіляко підтримує нас на цьому шляху. А Москва, яка є противником наших євроатлантичних устремлінь була б вельми зацікавлена, аби пересварити Київ і Варшаву. Отож, збіг у часі згаданих подій у Варшаві і Москві дає підстави для певних припущень. Чи не доклали руку російські дипломати разом з ФСБ до того, що польські депутати знову почали мусувати цю тему? Якщо раптом заява про геноцид пройде, то у Кремля з’явиться ще один аргумент щодо викриття «українських буржуазних націоналістів». А також рішення Сейму може стати першою тріщиною в українсько-польських стосунках. А без підтримки Польщі плани Києва на європейську інтеграцію стають значно менш реалістичними. Кремль тільки вітав би такий розвиток подій.
