Від антикомунізму до "антиучмізму" - один крок
Єдність влади, якої нині немає в Україні, можна досягнути або одночасними виборами Президента й парламенту, або виборами Президента - парламентом. Олександр Мороз сказав про це, без сумніву розраховуючи на те, що його почують. Точніше, почують вже не натяк, а, по суті, офіційний прогноз щодо дострокових президентських виборів ( бо ідея переходу до чисто парламентської моделі правління в Україні не є новою).
Дострокових, оскільки те саме, але шляхом пролонгації повноважень нинішнього складу Верховної Ради до 1999 року сьогодні є практично неможливим. Заява ж О. Мороза лише підвела риску під ряд вже прийнятих у Верховній Раді рішень, які вказують на підготовку правового підгрунтя для здійснення процедури імпічменту, який і є прологом до дострокової зміни голови держави. Очевидно, невипадково спікер зафіксував етап, з якого, можливо, тепер і почнеться боротьба не на жарт або торг не на жарт.
Отже, сьогодні ініціювання імпічменту парламентським комітетом з правової реформи більше не здається політичною риторикою, а детальна процедура відлучення Президента, яку розписано в новому регламенті (який, щоправда, поки що ухвалено у першому читанні) не має вигляду формальності. А нещодавно ухвалений, теж у першому читанні, закон про Раду національної безпеки (РНБО) практично не залишає сумнівів у серйозності намірів законодавців. Закон говорить, що у разі дострокового припинення повноважень Президента - функції голови РНБО виконує прем'єр-міністр. Статус секретаря РНБО, як і слід було очікувати, зведено до мінімуму, а повноваження самої Ради описано з усіма обмеженнями, які не дозволяють даному органу в один прекрасний момент зайняти місце самостійної політичної, а тим більше - державної структури.
Застереження парламенту, які передбачено саме на випадок імпічменту, пов'язані не лише і не стільки з конкретними особами (брутальне з'ясування стосунків станеться інакше, шляхом "виклику на килим" до ВР Володимира Горбуліна). А зміст закону пояснюють тим, що за умов виникнення згаданої екстремальної ситуації - прем'єр-міністр і секретар Ради нацбезпеки опиняються під юрисдикцією указів Президента, які суперечать один одному. Нагадаємо, що свого часу Президент не випадково окремими указами регламентував виведення силових відомств з відання Кабміну й практично передав їх у відання РНБО (не розрахувавши, зрозуміло, лише своєї можливої дострокової відставки). Так що під час кризи РНБО справді міг би перетворитися на автономну силову структуру, у якій уже сьогодні, як добре відомо, основні пріоритети віддано правоохоронним органам, тобто міліції та СБУ.
Але чи можна говорити серйозно про закони, особливо такі, коли є вето Президента? Мабуть, можна. Оскільки вето тут буде застосувати важко. По-перше, закони про регламент і РНБО - конституційні. По-друге, вони не зачіпають інтересів парламентських сил, тобто дозволяють думати про негайне подолання будь-якого вето. По-третє, у них важко знайти формальне обмеження інтересів... самого Президента, якщо не мати на увазі імпічменту як такого, але передбаченого Конституцією.
Проте, хіба можна вважати, що у дилемі, запропонованій О. Морозом щодо президентських виборів, сам він і реальна більшість законодавців роблять ставку не на негайну зміну конституційного устрою (що й означало б вибори Президента парламентом), а саме на прискорену зміну голови держави? Мабуть, так. Для повної зміни системи правління в Україні конституційним шляхом новий парламент мав би на 2/3 складатися з лівих, а це вже сьогодні визнано неможливим (навіть Євген Кушнарьов каже про неминучу зміну керівництва ВР нового скликання, а це означає, що він не передбачає нового складу парламенту). Причому комуністи в даному розташуванні без сумніву спробували б піти далі, цілком скасувавши інститут Президента (може, у розрахунку на такий шлях вони й робили спроби блокувати ухвалення закону про РНБО, аби не узаконювати частину ненависного інституту). Що ж стосується нинішнього голови ВР і тих, хто поки голосує за серію рішень, які наближують імпічмент, їхні дії базуються всього лише на зростаючих, подібно сніговій кулі, антикомуністичних настроях, які під час парламентських виборів різко посиляться і на соціальному грунті. У всякому разі очевидно, що сам О. Мороз, який ще недавно виступав як прихильник чисто парламентської республіки, у своєму останньому виступі врахував неготовність правлячої еліти цілком відмовитися від особливої ролі інституту Президента, для чого був би потрібен надто малоймовірний конституційний консенсус ліво- й правоцентриських сил, які роз'єднані.
Тим часом, сам Президент Л. Кучма робить ставку на створення "своєї" майбутньої Верховної Ради, для чого фактично торгує важелями впливу адміністративної вертикалі на хід компанії на підтримку "пропрезидентських сил". Не дивно, що не скористатися такими пільгами вважають гріхом всі партійні й, навіть, безпартійні представники "партії влади", які за лічені тижні створили цілий спектр "центристської багатопартійності". Але ось парадокс: вся номенклатурна рать, яка активізувалася для того, щоб потіснити лівих у майбутній ВР ( нещодавно була така установка Президента), поки у складі цієї ВР голосують за: а) закони, які зменшують до мінімуму повноваження президентського інституту; б) поправки до Конституції, які позбавляють главу держави монополії на силові відомства, і в) норми, які наближають президентські вибори. У цьому контексті заява Є. Кушнарьова про те, що правоцентристам слід об'єднатися не "проти" когось, а "за", набуває двозначного характеру: чи то глава адміністрації бачить безперспективність антикомунізму, чи то просить "союзників" припинити повзучий "антикомунізм".
Проте, про розклад політичних сил говорити стає дедалі складніше: далеко не всі, хто належить до одного табору, в дійсності не належать до іншого. Наприклад, до якого табору належить сьогодні прем'єр-міністр В. Пустовойтенко? Адже, знаючи (за досвідом свого попередника, який не відбувся, але готувався), що імпічмент дає йому хай тимчасове, але все-таки президентство, - він продовжує наполягати на тому, щоб до моменту можливого кінця не опинитися десь у ... оплачуваній відпустці? Або це така гра: НДП спеціально поставила прем'єра на чолі свого списку, щоб, після довгих суперечок пішовши таки у відпустку, він міг залишити на своєму місці в.о. прем'єра, нині першого віце О. Голубченка, якому вже аж ніяк не можна передати повноваження Президента? І це немов би "запобіжник" проти імпічменту?
Може, й так. Але запізно розпочато цю гру. Тому що зараз у Верховної Ради є можливість вивести прем'єра в офіційну відставку (наприклад, за порушення Конституції в питанні подання програми Кабінету міністрів), після чого він сам, напевно, може залишатися в.о. голови уряду, але важко йому буде вести НДП до перемоги на виборах до ВР. З іншого боку, якщо Верховна Рада, попри заяву глави Конституційного суду (КС), все-таки побажає провести експертизу указів Президента про призначення суддів КС на предмет їхнього візування, й виявить таки... Ні, після заяв І. Тимченка та демонстрації ним копій указів, виявлення відсутності віз прем'єра та міністра юстиції означатиме вже не лише нелегітимність КС (точніше, призначеної Президентом його частини), але й фальсифікацію документів у адміністрації Президента. Якщо це не привід для імпічменту (особливо після історії з довірчими товариствами), то що ще? Слід додати, що дуже "до речі" й друг Леоніда Кучми Борис Єльцин передав для ратифікації до своєї Держдуми угоди з питань ЧФ. Підтвердивши тим самим, що ці документи мають пройти через Верховну Раду (у нас про це волає Конституція, але гарант, як відомо, на такі дрібниці не звертає уваги) - друг Борис стягає на друга Леоніда всю невитрачену енергію українських націонал-патріотів, які, як не дивно, саме з даного приводу розпочали збір підписів за імпічмент Кучми... Чи є потреба казати про збадьорених підвищенням тарифів на електроенергію лівих? Чи слід нагадувати, як уражають плани Президента щодо незаконної приватизації стратегічних об'єктів, які саме завдяки браку нормальної правової бази можуть бути "реалізовані" лише в інтересах не надто розбірливої щодо цього Росії?
Найцікавіше те, що в даній ситуації будь-які спроби зірвати вибори до ВР не поліпшать, а лише погіршать становище Президента Кучми. Надто багато "варіантів" у нього в запасі - і білоруський, і казахстанський, і, навіть, болгарський. А спроби зірвати ще й вибори до місцевих органів влади, які спостерігаються останніми днями, взагалі відкривають шлях до югославського варіанту. І жоден з них - не на користь Україні.
