Виписував газету, а отримую — адмінресурс
Термін «адмінресурс» кожен розуміє по-своєму. Наприклад, якщо заводська газета накладом 50 тисяч примірників щотижня безплатно потрапляє в кожну поштову скриньку виборців і проводить агітацію за виборчий блок, до якого належить глава районної адміністрації, то кожен народний депутат скаже вам, що це і є адмінресурс. А якщо агітація проводиться раніше встановленого законом терміну і без відповідного договору, і без попередньої оплати, то Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради України з питань моніторингу виборчого законодавства не залишить це без уваги.
А якщо точно таке ж порушення допускає заводська газета, але агітує за виборчий блок, який очолює глава парламенту особисто, обласний виборчий штаб очолює недоторканний народний депутат, він же за сумісництвом почесний президент бізнес-структури, яка інвестує завод, який і є засновником газети. Чи є це використанням адмінресурсу, чи ні? Наївний виборець скаже — звісно є, закон однаковий для всіх. А оті посадові особи, яким за обов'язком служби належить контролювати дотримання закону, напевне засумніваються — хіба може бути адмінресурс при такому «даху».
Спостерігаючи за виборчим свавіллям, який організували в одному з районів Харківської області представники Народного блоку Литвина, я вирішив написати про це в парламентську газету «Голос України», яку передплачую.
Після повернення до Києва витягнув з абонентської скриньки кореспонденцію — й обуренню моєму не було кінця-краю.
У «Голосі України» за 11 лютого матеріал на дві сторінки про зустріч Володимира Литвина з колективом редакції. 14 лютого знову майже сторінка про робочу поїздку на Черкащину. 16 лютого розказується, як «щасливчики першого вагона» електрички дорогою до Попельні могли не тільки сфотографуватися на згадку з Володимиром Литвином, а й поділитися своїми проблемами. 18 лютого знову на двох сторінках Володимир Литвин «За лаштунками ХХ з'їзду КПРС». 21 лютого знову майже сторінка про те, як Володимир Литвин «служив Україні» в Запоріжжі.
Коли під час поїздки до Запоріжжя Володимиру Литвину поставили запитання, чому він так багато подорожує різними регіонами, він відповів: спілкування з людьми, для яких пишуть закони, дає можливість глибше поглянути на актуальні питання і проблеми.
Прочитавши це, я пригадав, як кілька років тому Володимир Литвин приїжджав до Харківської області. Як уздовж всього шляху проходження кортежу наводили порядок. У день візиту до району звезли міліцію з усієї області, біля кожного стовпа — пост. Закрили всі магазини, навіть продуктові, уздовж маршруту. Людям забороняли навіть дорогу перейти. Кортеж із величезною швидкістю промайнув повз обурених громадян. Глава парламенту приїхав на завод, перерізав стрічку і з такою ж величезною швидкістю поїхав назад. Але що про це згадувати, тоді до виборів було ще ого-го скільки, а зараз менше ніж місяць — електричка для спілкування з народом дуже пасує. Але якщо глава парламенту справді вирішив проїхатися в електричці, то нащо про це оголошувати на весь світ як про подвиг?
Звісно, після перегляду кипи газет із такими матеріалами необхідність писати в «Голос України» про застосування адмінресурсу в регіонах відпала. Замість цього хотілося б звернутися до редакції газети. Адже я платив гроші та передплатив вашу газету для того, щоб отримувати об'єктивну інформацію, а замість цього ви мені під виглядом висвітлення діяльності керівництва парламенту підсовуєте адмінресурс.
