Як писати про Голодомор

Наприкінці минулого року Федеральне архівне агентство Росії оголосило про підготовку тритомника документів, який «спростовує винятковий характер голоду в Україні в 1930-х роках».

Про це було оголошено на круглому столі «Про протидію спробам фальсифікації історії народів на шкоду інтересам Росії», що відбувся в Раді Федерації (верхній палаті парламенту) РФ.

«Росархів виступив ініціатором ряду інформаційних заходів щодо проблеми голоду в СРСР, — заявив заступник керівника Федархіву Володимір Тарасов. — Звісно, це була реакція на ті події, які відбувалися в Україні... щоб нейтралізувати те, що там робилося».

Анонсований Тарасовим тритомний збірник архівних документів спершу планували назвати «Голод в СРСР 1932—1933 рр.», але в рамках «нейтралізації» російські чиновники, очевидно, вирішили змістити часові рамки голоду, щоб уникнути асоціацій із цифрами 1932—1933, які в Україні стали фактично синонімами слова «голодомор». Тепер збірник анонсовано як «Голод в СРСР 1929—1934 рр».

«Історичній Правді» вдалося роздобути пояснювальну записку, підготовлену науковим керівником збірника — доктором історичних наук Віктором Кондрашиним. Це цілком фаховий документ, але з «нейтралізаторськими» акцентами.

«Враховуючи «український фактор», треба відбирати документи з таким розрахунком, щоб вони доводили універсальний характер хлібозаготівель 1932 року», — йдеться в «темнику» для істориків.

Кондрашин пропонує пояснювати масові убивства голодом громадян УРСР тим, що ефективний менеджер Сталін таким чином боровся із зовнішніми ворогами: «У цьому розділі можуть бути представлені документи про загострення міжнародної ситуаціі 1932 року на Далекому Сході та в Європі, які вимагали від сталінського керівництва «твердої лінії» у внутрішній політиці».

Кондрашин рекомендує добирати документи про голодні смерті «без опису натуралістичних подробиць людоїдства тощо. Причому добирати їх слід таким чином, щоб було видно трагедію всього радянського селянства, без акценту на Україну».

Це все не є чимось новим чи навіть скандальним. Це — боротьба «державоутворюючих» історичних пам’ятей. Як сказав той же російський архівіст Тарасов, «історія завжди залишатиметься тим полем, на якому ведеться ідеологічна боротьба, де деякі сторони, відстоюючи свої інтереси, не гребують фальсифікаціями».

Нижче дивіться скани рекомендацій із добирання архівних документів про Голодомор.

Голодомор 1932—1933 років — масовий голод, який спричинив багатомільйонні людські жертви в сільській місцевості на території Української РСР та інших регіонів СРСР. Голод настав унаслідок спланованої конфіскації урожаю зернових і всіх інших продуктів харчування у селян, при цьому СРСР мав значні запаси зерна в резервах і експортував його за кордон.

Причини цього масового злочину ніколи в СРСР не розслідувалися, й ніхто з можновладців, причетних до злочину, не поніс покарання. Упродовж десятиліть у Союзі про масове вбивство людей штучним голодом заборонялося згадувати. Коли правду відкрили, вона стала шоком для самих комуністів.

Згідно з висновком судової науково-демографічної експертизи, проведеної Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. Птухи Національної академії наук України, в результаті геноциду в Україні загинуло 3 млн 941 тис. осіб.

2006 року український парламент офіційно визнав (233-ма голосами) Голодомор геноцидом українського народу. 24 країни приєдналися до цього визнання.

«Ми мусимо донести до світу, що штучні голодомори радянської епохи були нашим українським Голокостом, — зазначив у своєму виступі перед депутатами ВР тодішній віце-прем’єр-міністр Дмитро Табачник. — Це був свідомий геноцид українського народу, який наклав свій безжальний відбиток на всю нашу історію, на національну самосвідомість».

КОМЕНТАРІ

«У НАС НЕ БУДЕ ЖОДНИХ СУПЕРЕЧНОСТЕЙ ІЗ РОСІЄЮ, ЯКЩО МИ НА ПАРИТЕТНИХ ПРАВАХ ВИЗНАЄМО, ЩО СТАЛІН ЗНИЩИВ КІЛЬКА МІЛЬЙОНІВ СЕЛЯН: І В УКРАЇНІ, І В РОСІЇ»

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, заступник директора Інституту історії України, професор:

— Росіяни не хочуть педалювати злочини Сталіна, з яким пов’язана перемога в Другій світовій війні. А зараз це для Росії — найбільше історичне досягнення, яке пропагується на кожному кроці й багато значить для нового покоління.

Голодомор 1932—1933 рр. був неминучим наслідком продрозкладки, від якої Сталін відмовився в січні 1933 року. Тут до нього нібито немає особливих претензій — йшлося про те, що він збирався втілити в життя теорію соціалізму, але це відбувалося шляхом спроб і помилок. Одночасно Сталін відправив три надзвичайні комісії — до України, Кубані та Нижнього Поволжя. Ми «розкрутили» Голодомор, який був в Україні й на Кубані, — світ про нього знає. А ось про Нижнє Поволжя нічого невідомо. Хоча там, за двома переписами — 1926 і 1937 років, — падіння сільського населення було найбільшим — його приблизно наполовину менше стало 1937 року порівняно з тим, скільки було 1926-го.

У чому полягав, як висловлювався Сталін, «сокрушительный удар»? Тут вже не йшлося про загальнорадянський голод, який був наслідком продрозкладки. Тут йшлося про те, що в селян у результаті подвірних обшуків у вигляді натурального штрафування забирали все, що можна було забрати з їжі. Потім, приблизно через три тижні, держава починала годувати цих селян через колгоспи й радгоспи. Це було «покарання» селян за їхній саботаж, як вважав Сталін. Саботаж справді був, тому що селянам не платили за ту роботу, яку вони робили три роки поспіль (1930—1932). Власне, не тільки відбирання всієї їжі, а й фізична блокада Кубані, України й Нижнього Поволжя — другий елемент цього «покарання». І третім елементом є те, що робилося все в ситуації інформаційної блокади. Про Голод не можна було говорити нікому. І ця заборона існувала в Радянському Союзі до грудня 1987 року — не тому, що боялися мертвого Сталіна, а просто тому, що не могли пояснити це «покарання», яке складалося з вищенаведених елементів, — бо це «покарання» означало смерть від Голоду. Цього партія ніяк не могла пояснити. Тому, поки в Америці не почали це розкручувати й не було створено спеціальної Комісії Конгресу, яку очолив Джеймс Мейс, цей Голод не визнавався. Ясна річ, зараз ситуація в Нижньому Поволжі є білою плямою. Ніхто не хоче нічого публікувати й займатися цим в Росії.

Ще в часи Єльцина було багато чого опубліковано з цього великого масиву документів Сталіна, який нещодавно відкрили. У вигляді окремих документів на початку 2000-х рр. вийшов п’ятитомник «Трагедия советской деревни» й багато подібних матеріалів. Але те, що зараз випустили в загальний доступ, — це ті ж самі документи, просто в більшому масиві.

Росіяни переживають, що ми начебто кажемо, що весь Голодомор був тільки в Україні. Однак ми цього не кажемо, й ми не займаємося тим, що робилося в Нижньому Поволжі; навіть про Північний Кавказ, тому що це російські архіви, й нас не дуже там вітають. По-друге, ми повинні розпізнавати свою історію й розкручувати всі злочини Сталіна, які були скоєні на території України. До речі, 1993 року була наукова конференція в Києві, й провідні російські вчені казали, що вони готові визнати геноцид українських селян, якщо це буде трактуватися як «геноцид радянських селян», тому що російські селяни так само страждали від Сталіна. Тоді я з ними був цілком згодний, і за ці 20 років, протягом яких я вивчав цю проблему, це абсолютно підтверджується. У нас не буде ніяких суперечностей з Росією, якщо ми на паритетних правах визнаємо, що Сталін, коли захопив абсолютну владу, ні перед чим не зупинявся, щоб зберегти своє становище. А для цього знадобилося знищити кілька мільйонів селян — і в Україні, й у Росії теж.

«РОСІЙСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО НЕ МОЖЕ ВИРОБИТИ ЄДИНОГО СТАВЛЕННЯ ДО СТАЛІНА»

Леонід ТЬОРУШКІН, завідувач архіву і Музею «Голокост»:

— Російське суспільство вельми неоднорідне. Одна його частина вже давно зробила висновки про злочини Сталіна і постійно про це говорить. Для іншої частини суспільства Сталін залишається видатною людиною. І вони ніколи не захочуть визнати його злочинів. Загалом, російське суспільство не може виробити єдиного ставлення до Сталіна. По-перше, надто багато часу згаяно. За тих практично 60 років з моменту смерті Сталіна у нас не було єдиної політики у ставленні й оцінці його діяльності. Спочатку Хрущов розкрив очі на те, хто такий Сталін. Проте цей процес було зупинено. Розпочався зворотний рух. Потім, під час перебудови знову розповідали, що таке Сталін та його режим. А нині у нас Сталін став мало не видатною людиною. Знову ж таки, немає однозначної оцінки на офіційному рівні. Тому значна маса суспільства вважає так: звісно, Сталін вчинив багато злочинів, але при цьому зробив багато великого й корисного. З цього погляду суспільство важко зрушити. Проте ті, кого торкнулися сталінські репресії, ніколи цього не забудуть.

Павло СОЛОДЬКО, www.istpravda.com.ua

Початок теми:

«Політика вінегрету»