ЄВРОПА — ЦЕ СТИЛЬ

Арно ДЮБ’ЄН, старший науковий співробітник Інституту міжнародних і стратегічних відносин (IRIS, Париж):

— Головним, що визначатиме симпатії Європи до того чи іншого кандидата в президенти України, буде, швидше за все, курс, який ним проводиться. Власне, європейський президент — це прихильник, передусім, європейських демократичних цінностей. Очевидно, Європу вже мало цікавлять риторичні заяви про те, що Україна проводить політику інтеграції в євроатлантичні структури. Їй потрібна конкретика, тобто конкретні кроки політичних еліт.

У той же час Європа ніколи не просувала і не просуватиме свої симпатії в Україні. Тобто від неї не варто чекати офіційних заяв про підтримку того чи іншого кандидата в президенти. Швидше, виражатиметься симпатія на неофіційному рівні, а також чинитиметься певний тиск на нинішню владу з тим, щоб виборча кампанія проходила на належному рівні. Вважаю, багато хто в Європі хотів би, щоб з Україною в жовтні сталося те ж саме, що вже сталося зі Словаччиною: зміна політичного курсу в напрямку ефективного реформування.

Заходу, безумовно, хотілося б бачити Україну прихильною демократичним цінностям, яка проводить справжні реформи, в тому числі економічні. Тому Захід дуже уважно стежить за неофіційною виборчою кампанією в Україні та за політичною реформою. Так що, я б сказав, інтерес європейських країн до України буде тільки зростати. Інша річ, що це не визначає позицію і конкретне бачення майбутнього місця України в Європі. Дійсно, ніхто в Європі не визначився з майбутнім місцем України в Європейському Союзі, а питання про майбутнє України в Європі мало ким, за винятком хіба що Польщі (де українським питанням займаються більше, ніж в інших країнах Європи), обговорюється. Сьогодні в Європі в центрі інші питання, як, скажімо, нова конституція чи прийом нових членів. Після припливу цієї хвилі, а також Болгарії з Румунією, боюся, іншим кандидатам доведеться чекати своєї черги довго, поки наблизиться до кінця об’єктивний процес «травлення». І в цьому плані Україну дійсно ніхто не чекає в Європі. Інша річ, якщо Україна стане прямим сусідом ЄС — інтерес до неї буде об’єктивний. Думається, внаслідок розширення ЄС Європа захоче дуже активно впливати на внутрішньополітичні процеси в Україні.

Анатолій ГУЦАЛ, перший заступник директора Національного інституту проблем міжнародної безпеки:

— Європа шукає лідера, схожого на своїх власних. І до основних вимог, які вона пред’являє до лідерів інших країн, як, проте, й до своїх, я відніс би наступні. Симпатичний Європі політик повинен бути передусім «своїм», тобто політично євроблагонадійним, готовим реалізовувати та захищати те, що називається європейськими цінностями, віддавати перевагу відносинам із Заходом перед відносинами з Росією, готовим проводити в світі політику, що визначається Європою. Крім того, він повинен бути старанним учнем, який звіряє з учителем усі свої плани та помисли, неухильно слідує побажанням вчителя, прагне до заохочень і вдячний за подарунки, разом із тим позбавлений будь-якого радикалізму і деяких його учнівських функцій та прагнень, що виходять за рамки. Нарешті, в результаті проходження навчань це має бути добре вишколений, політкоректний, стриманий, ненав’язливий у відносинах із Європою бюрократ, який скрупульозно слідує в руслі європейських правових норм. Ось така собі збірна «солянка», яка буде цілком прийнятна для Європи.

Володимир ОЛІЙНИК, Центр «Схід—Захід»:

— Сьогодні вже очевидно, що в одній з найбільших країн Європи — Україні — відбуваються процеси, не зовсім зрозумілі політикам європейського суспільства. Більше того, ці процеси їх у чомусь лякають, до певної міри загрожують соціальному спокою в Східній та Центральній Європі. І, зрозуміло, Європа хотіла б бачити в Україні такого президента, який розуміє, що таке європейські цінності та як їх плекати. Тобто проблема, поза сумнівом, міститься в площині здатності того чи іншого кандидата в президенти вирішити не стільки певні економічні проблеми, скільки проблеми навколо таких понять, як ментальність суспільства, певна колективна психологія тощо. Коли ми говоримо, що Україна є фактично європейською країною, ми себе вводимо в оману. Так, якщо Діснейленд чи стоповерховий хмарочос у Києві можна побудувати без особливих труднощів за вже відпрацьованими технологіями й казати, що це певний європейський стандарт, то з ментальністю все буде набагато складніше. Чесно кажучи, є великі проблеми з тим, чи ідентифікує себе Україна з європейською спільнотою. Скажімо, для поляків увійти до Європейського Союзу — це органічне бажання й природний стан. Незважаючи на існування так званої комуністичної системи, Польща ніколи не переставала бути європейською країною де- факто. Тоді як для колективної свідомості українця 350 років певної системи існування в рамках великої спільноти не могли пройти безслідно. І якщо для європейця певні цінності є абсолютно звичними, буденними, то для нас вони найчастіше носять або штучний характер, або ми їх просто не сприймаємо. Інший приклад — Швейцарія, яка не є членом ЄС, але ніхто, ніде й ніколи не ставить під сумнів її європейськість і приналежність до європейської спільноти. Тому членство в ЄС — це лише певна формалізація, адже можна бути членом ЄС і, припускаю, бути не зовсім європейцем.

Отже, для Європи був би вигідним перш за все такий президент України, який розуміє європейські загальносвітові цінності, сприймає їх як абсолютно органічне начало і знає, як їх впроваджувати в країні зі складною історією. Думаю, саме це буде визначальним у європейських симпатіях.

Володимир ЛАВРИНЕНКО, директор Центру політичних та інформаційних технологій «Демократія i розвиток»:

— Як відомо, незабаром ми станемо сусідами Європейського Союзу, і ЄС хоче, щоб ми були передбачуваними сусідами, гідними концепції «ширшої Європи», яка буде втілюватись в життя. А це великою мірою залежить від майбутнього керівника держави, який впливає на формування і фактично організацію зовнішньополітичного курсу. Звичайно, перш за все, європейська спільнота хотіла б, щоб наш керівник був передбачуваний, прогнозований і робив все для того, щоб у нас була справді відкрита, вільна ринкова економіка. Тим паче, це важливо напередодні встановлення нових економічних взаємовідносин України з європейськими сусідами. Нарешті головне, що хотіла б бачити Європа (і на цьому неодноразово наголошували представники ЄС різних рівнів), — це не «керована», а справжня демократія, в якій ми б грали iз правилами, а не грались з правилами. Це два найважливіші критерії, за якими європейська спільнота буде оцінювати якість нашого вибору, який ми зробимо цього року.

Олександр РАР, директор програм по Росії та країнах СНД Німецького товариства (Німеччина):

— Чи робитимуть європейські держави щось для того, аби на президентських виборах в Україні переміг найбільш симпатичний їм кандидат? Думаю, Європейський Союз не має ні механізму, ні стратегій впливу для того, щоб втручатися у внутрішні справи України. Свої симпатії він висловлюватиме, швидше, непрямо. Лояльним буде ставлення і до представників інших політичних сил. Що ж до Америки, то там є більш могутні важелі впливу на результат виборів. Як показали події в Грузії та інших країнах СНД, там інші можливості. Тоді як європейці, виходячи з тих же моральних міркувань, не втручатимуться у внутрішні справи України.

Проте, повторюю, Європі хотілося б бачити в Україні європейського президента. Що таке європейськість? Це прихильність не на словах, а на ділі до таких ідеалів, як плюралізм, права людини, західноєвропейські традиції демократії, соціал-демократії та ринкової економіки, чесність у відстоюванні своєї позиції і досить великий кредит довіри демократично налаштованого електорату. Європі потрібна людина, здатна створити таку ситуацію, при якій з України не з’являтиметься жодних загроз Європейському Союзу. Я, зрозуміло, не хочу сказати, що Україна сьогодні загрожує ЄС. Але через те, що реформи в Україні ведуться не так швидко, як у інших країнах, які зараз вступають до ЄС, є побоювання, що ізоляція України чи економічні проблеми на її території можуть виплеснути негатив на решту Європи, активізувати еміграційні потоки, екологічні проблеми, кримінал, торгівлю наркотиками, яка просувається на Захід, у тому числі й через територію України. З погляду Європи, всі ці проблеми повинні вирішуватися не диктаторським і не олігархічним режимами а, насамперед, через демократичні інститути. Президенту, який це розуміє, Європа готова довіряти та допомагати.

Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:

— Європа, яка мається на увазі, це не якась географічна абстракція. Це, передусім, низка людей, яких називають європейською елітою і які відповідають за вищі європейські цінності. І ця еліта хотіла би, щоб Європа поповнювалася ресурсно, культурологічно. Вона зацікавлена, щоб у Європу входили лідери, які розділяють спільні з ними цінності. Якби Європа хотіла прийняти до своєї компанії сильну людину, за якою стоїть великий військовий потенціал, то, напевно, вона прийняла би у свої обійми Туреччину, яка також прагне потрапити до ЄС, але поки що далі НАТО її не пускає. Якби Європа була зацікавлена передусім у колосальних ресурсах, то вона могла би запросити до себе країни Північної Африки, які мають великі мінеральні ресурси і яким також надано статус сусідів Європи. Але до європейських стандартів вони явно не доросли. Тому, вирішуючи, кого «приймати в Європу», європейська еліта на перше місце ставить схожість цих людей за тими базовими цінностями, які в Європі вже стали практично святими та виконують ледве не сакральну роль.

У зв’язку з цим, є низка критеріїв, за якими в Європі оцінюють будь-якого лідера. Наприклад, якщо глава держави погано ставиться до вільної преси, у нього немає жодних шансів потрапити до загальноєвропейської компанії. Якщо лідера якоїсь країни помічено в політичному пригніченні, узурпаціях, він не має шансів, які б гроші та ресурси за ним не стояли, бути повноцінною людиною в Європі. Ми знаємо багато випадків, коли шановане європейське співтовариство не подавало руки людям, за якими стояли і великі гроші, і великі можливості, але які не розділяли загальноєвропейські цінності. Звідси чинник перший: якщо претендент розділяє базові цінності (а вони записані в будь-якій європейській конституції) і розділяє їх не формально, а реально, тоді ця людина буде прийнятна для Європи, її приймуть європейські еліти.

Потрібно враховувати також, що Європа — це не тільки низка держав, не тільки певне економічне співтовариство і не тільки певна військово-політична організація, а також величезний салон, де багато речей робиться не на рівні державних переговорів, а на рівні салонного спілкування — за коктейлями, спільними обідами, сніданками... Можна порахувати, скільки спільних сніданків здійснюють за рік, наприклад, канцлер Німеччини та президент Франції, щоб зрозуміти, чому за останні 20 років різко поліпшилися відносини Франції та Німеччини. Можна навести масу інших прикладів, які показують, що головні речі в Європі здійснюються не шляхом пафосних дипломатичних раутів, переговорів, а за сніданками, на фуршетах, культурологічних конференціях, особистих зустрічах, через дружбу сім’ями, взаємне хобі... І для того, щоб увійти в цю систему відносин, потрібно бути «своїм». Для цього треба розділяти цінності, відповідати європейській моді, європейському стилю. А стиль — це і толерантна манера поведінки, й уміння слухати співрозмовника, уміння одягатися за європейською модою, стежити за останніми європейськими хітами в літературі, кінематографії, музиці... Тобто мало тільки поважати та дотримуватися європейських цінностей, а треба також, щоб людина була стильною в широкому значенні цього слова з погляду європейських норм. Щоб це не був якийсь тюхтій, такий собі незграба, який виглядатиме занадто дрімуче або архаїчно на європейському паркеті. І чинник стилю також дуже важливий. Як кажуть китайці, «в дипломатії головне стиль, а все інше другорядне».

По-третє, важливе також те, що завжди та скрізь цінується серед людей: ерудиція, розум, особиста привабливість, мужність, здатність до вчинків. У Європі зараз дефіцит людей, здатних на вчинки. Самі європейці пишуть, що «наші лідери здрібніли». Тому вони, напевно, із задоволенням до своєї компанії приймуть здатну на вчинки людину, яка б цьому красивому, стильному, елегантному європейському співтовариству «додала перцю». Адже за океаном є «рішучі хлопці» і Європі важко конкурувати з ними в цій якості. Вона може конкурувати з ними в ерудиції, а не в рішучості та сміливості вчинків. Тому Європа вітатиме таких людей, бо млявих і аморфних у них досить. З усіх цих чинників складеться сумарна оцінка, шкала, яку прикладатиме до наших кандидатів у президенти європейське співтовариство.