«Можливою пропозицією на запит суспільства має стати створення концепції «Великої України»

Анкета «Дня»

1. Які події року, що минає, на вашу думку, змінили світ та Україну?

2. Яка подія в житті країни стала найважливішою особисто для вас?

3. Кого ви вважаєте героєм та антигероєм року?

4. Три речі, які додають вам сил і сповнюють оптимізму?

5. Автори, статті, проєкти газети «День», які зацікавили вас найбільше 2019 року?

Вікторія ПОДГОРНА, народний депутат України:

1. 2019 рік був визначальним роком для зміни політичних форматів не лише в Україні, а й у світі — ми могли побачити як суттєво змінилися вподобання громадян щодо політиків.

Змінюється і міжнародна політика — після Трампа на шлях «змін» вийшов Е.Макрон, який цілий рік загравав з Росією і пішов шляхом ревізіонізму НАТО — поставивши під сумнів стратегічні цілі Альянсу. Він прямо заявив, що сумнівається в тому, що Росія і Китай є ворогами Європи і назвав спільним ворогом — тероризм. Але головною заявою Е.Макрона було оголошення НАТО «мертвим», оскільки Альянс не має ані достатньої довіри, ані здатності виконувати свої функції безпеки в світі. Частково про «старіння НАТО» раніше говорила також і канцлерка Німеччини А.Меркель, зокрема про необхідність більшої самостійності Європи в питаннях безпеки. Однак Меркель не була такою відвертою, як французький президент, який наголосив на понятті «суверенітету» Європи в питаннях безпеки (звісно, від США). Тема такого суверенітету стає все більш популярною в Європі 2019 року, що означає бажання європейських націй повернути собі контроль за безпекою і відмовитися від допомоги США. Що може призвести до суттєвого перегляду ролі НАТО. Тим паче що в жовтні 2019 року американський президент Д.Трамп фактично почав діяти в односторонньому порядку — коли вивів війська США з Сирії і поступився на цьому плацдармі Туреччині.

Це і спонукало амбіції Е.Макрона заявити про «смерть мозку» НАТО і повернення до суверенітету в питаннях безпеки ЄС. Однак французький лідер зробив це без врахування інтересів інших європейських (особливо східноєвропейських країн). Невипадково це спричинило бурю критики в європейських медіа. В цілому ми бачимо у 2019 році як все більш ясною стає факт того, що система міжнародного порядку, в тому вигляді як він склався в світі після Другої світової — піддається атакам не лише з боку Росії та Китаю — які розширили периметр своїх  агресивних дій у світі, а й уже ставиться під сумнів ключовими західними лідерами.

Це створює все більшу тривогу, оскільки ані Е.Макрон, ані Д.Трамп, крім ревізіоністських заяв, не запропонували чітке бачення змін — а це поганий знак того, що міжнародний порядок під загрозою руйнування, а не «перебудови». І все може закінчитися «суверенітетом» безпеки окремих країн — що може привести світ до нової реальності — стратегічної нестабільності. І посиленню статусу Китаю та Росії в світі.

Крім того, в нашому контексті заява Макрона показала наскільки західні країни не готові брати на себе виконання функцій безпеки щодо України.

Це чітко зафіксувала і паризька зустріч «нормандського формату» — на якій і Е.Макрон, і А.Меркель — ключові лідери Європейського Союзу показали себе лише в ролі посередників між В.Путіним і В.Зеленським, які зробили не так багато, щоб допомогти молодому українському Президенту відстояти інтереси України — країни жертви перед агресором.

Такі зміни на міжнародному рівні, які визріли з відсутності відповідного реагування на агресивну політику Кремля, починаючи з 2008 року, вже в найближчому майбутньому змінять стратегічно ситуацію в світі, зокрема для України. До чого ми повинні готуватися. 

2. Подією року, якщо можна це так назвати, став «електоральний Майдан», коли вперше українські виборці обрали не професійного політика. Це був відкладений запит на зміни, яких вимагав Майдан і які не були проведені. Вибір 2019 чітко показав, що виборці не хочуть більше бачити старі політичні еліти та політиків на чолі країни і готові надати шанс людям без політичного минулого. Це стало яскравим свідченням — наскільки українське суспільство розчароване не лише в  окремих політичних силах чи лідерах, а й втомлені якістю політики, і незгодні з тим — куди рухається Україна останніх 20 років. І більш того, таким вибором — суспільство поставило два ключові питання — про відповідальність (оновлення парламенту — на майже 80% — це і є запит про політичну відповідальність. І друге, виборці запитують — Quo vadis Україна? Та про стратегію. На обидва ці питання важливо дати відповідь новим політичним силам та нам політикам. Інакше — суспільство може взятися за «непарламентські рішення», і втратить довіру до держави як такої.

Можливою пропозицією на цей запит має стати створення концепції «Великої України», яка об’єднує і акумулює в собі різні «України» для спільного розвитку і успіху. Концепція «малої України» — яку просувають сьогодні наші опоненти як прихильники «колоніального статусу» країни біля Росії, так і галицької України — це шлях до роз’єднання і втрати історичного шансу. Цього не можна допустити. Однак це дуже складне завдання для нової влади. Враховуючи, що у нас критично мало часу — виборці не готові чекати. Тому постійний турборежим — це реальність роботи як парламенту, так і уряду. Ця швидкість безпечна і небезпечна одночасно — оскільки швидко — не завжди стабільно, послідовно, але швидко — це і показник політичної волі до змін.

3. Не буду оригінальна —  герой року — це В.Зеленський — який, незважаючи на відсутність політичного досвіду, значних організаційних та фінансових ресурсів — став Президентом України з феноменальним результатом у 73%. Це не випадковість і не тільки протест виборців проти «системних політиків». В.Зеленський зміг взяти на себе відповідальність і піти в кампанію не як «технічний кандидат», а як опонент ключовому кандидату, і виграв. І якщо до перемоги В.Зеленського експерти і опоненти прогнозували для нього статус «слабкого Президента», залежного від олігархів, сьогодні, за 7 місяців,  Президента вже звинувачують в тому, що він будує «сильну владу» і має конфлікти з олігархами. До виборів його називали «кандидатом Кремля», а сьогодні він відстоює, протистоячи В.Путіну, інтереси України. Я вважаю, що це достатньо переконливі речі, які свідчать про здатність В.Зеленського впоратися з президентськими викликами.

Антигерой року — це П.Порошенко, і не тому, що він програв або є політичним опонентом В.Зеленського  — а тому, що як під час виборчої кампанії, і до сьогодні, він продовжує «переходити червоні лінії». Використовуючи у власних політичних (і не тільки) інтересах — питання віри, безпеки, стабільності країни, її єдності.

4.Віра в те, що в світі більше добра ніж зла. Що культура і людський розум сильніші за силу і багатства. В будь-якій складній ситуації я відкриваю філософські і історичні книжки і шукаю в них відповіді на запитання. Вдячна, що такі книги виходять і з редакції газети «День». Україна має таку драматичну історію, що можна зневіритися в нашому майбутньому — як це часто буває з українцями, але коли ти починаєш більш глибоко вивчати історію, ти знаходиш стільки історій українців, які виконали свою людську місію, що розумієш наскільки потужну силу до життя має українська нація. І це наповнює оптимізмом.

У сучасному світі для мене найбільшим джерелом для оптимізму є наша молодь. Вони краще, ніж ми — більш відкриті до нового, до пошуку, до знань, до дій — дуже індивідуальні та енергійні. Це надихає.

5. Важко виділити — оскільки газета «День» ніколи не розчаровує: і 1998-го, і  2019-го — кожний номер викликає інтерес, відкриває нове і важливе. Газета залишається еталоном найкращої журналістики, і одним з небагатьох прикладів справжнього авторства, яке вмирає в світі під натиском «медіа натовпу» і популізму. В газеті «День», яку впевнено веде в бурхливому світі масової інформації Лариса Івшина — цікаві автори та журналісти, які не зраджують істині і честі.