Генеральний продюсер "1+1" Олександр Роднянський: "Жити треба людськими радощами й цінностями. А не ідеологічними цілями й завданнями"

Для більшості глядачів нашої країни Олександр Роднянський відомий як найбільший український телепродюсер. Тим часом розпочинав він у кіно, і саме йому мав намір присвятити життя, і саме там до нього прийшов перший успіх: ряд гучних перемог на найпрестижніших світових кінофестивалях документального кіно за фільми "Стомлені міста", "Прощавай, СРСР", "Остання місія Рауля Валленберга". Проте на початку 90-х реальність поставила його перед фактом: кінематограф як галузь виробництва в Україні перестав існувати. Традиційно в таких випадках у людини є два шляхи: або, опустивши руки, пливти за течією на уламках минулого, або спробувати знайти для себе іншу сферу застосування, іншу нішу. Однак Роднянський знайшов шлях третій: він вирішив сам створити новітню вітчизняну кінофабрику, використовуючи європейський досвід. А останній свідчить: головну роль у цьому може зіграти телебачення.

"Я НЕ РОБИТИМУ АБСОЛЮТНО ВСЕ, ЩО ПРИРЕЧЕНЕ НА КОМЕРЦІЙНИЙ УСПІХ"

- Так, власне, - говорить Олександр, - нині вже можна послатися й на російський досвід. У НТБ на нинішній рік заплановано виробництво 15 ігрових фільмів. Це приблизно стільки ж, скільки знімалося на кіностудії Горького за добрих радянських часів. Крім того, щось знімає ТБ-6, щось - ГРТ, щось - РТР, і в результаті виходить, що в Росії тепер обсяг кіновиробництва переважно йде через телевізійні канали.

Чому так відбувається? Тому що, по-перше, далекоглядні телебізнесмени, котрі вміють будувати перспективу, а не жити одноденними вузькими політичними цілями, розуміють, що власне виробництво - це головна умова виживання, руху й розвитку. По-друге, ТБ - це ринок, на якому, на відміну від кіношного, можна планувати - якщо наразі не прибуток, то хоча б збитки. Бо в тебе є не один показ, а два, три, у тебе можуть купити продукт регіональні канали, російські тощо. Уже зароджується й активно діє ринок відеокасет. Наприклад, останні російські фільми досягли успіху саме за рахунок продажу відео. Якщо я не помиляюся, на сьогодні реалізовано близько 400 тисяч касет із "Злодієм" Павла Чухрая, 500 тисяч - із хітом одеського режисера Вілена Новака "Принцеса на горошині"...

- Яких фільмів нині чекає вітчизняний телеглядач - на твою думку?

- Зрозуміло, що сьогодні фільми теплі, світлі будуть більш успішними, ніж картини, які були характерні для останнього етапу існування СРСР: жорсткі, публіцистичні. Тоді це суперечило звичній офіціозній лінії блакитнувато-рожевого небосхилу, на якому герої вирішували конфлікти доброго з кращим. Ці стрічки повернули людей до реальності, до усвідомлення драматичності й трагічності нашого суспільного розвитку. Проте сьогодні на соціальні виразки ми вже надивилися у власному житті, й нині люди медитують і спілкуються з кіно вже зовсім по-іншому, сьогодні вони чекають від кіно оптимізму, або принаймні відчуття, що не все втрачено, а, навпаки, у цьому житті є надія й на краще...

- Ти заздалегідь прогнозував такий поворот у свідомості глядачів, таке колективне бажання романтичної казки?

- Звичайно. Це ж і є функція продюсера: вчасно зрозуміти, відчути й ніби сформулювати ті настрої аудиторії, які у найближчому майбутньому визначатимуть взаємостосунки фільму з глядачем.

- А наскільки ти узгоджуєш своє розуміння ринку й очікувань глядачів із тим, що хотілося б робити особисто тобі?

- Дуже сильно. Я, у принципі, намагаюся не робити того, що мені не подобається. Природно, настільки, щоб не робити того, що заздалегідь приречене на невдачу. Однак це не означає, що я робитиму все те, що приречене на комерційний успіх.

- Наприклад?

- Я часто бачу на регіональних ТБ-каналах неякісні речі - явно вульгарні, явно орієнтовані на первинні біологічні інстинкти людської істоти, не обтяжені жодними культурними нашаруваннями. Точно так само можна було б заробити гроші на дешевому виробництві й відеореалізації "жирних" бойовичків, знятих на місцевому матеріалі. Та я не хочу не відповідати тому, чому хотілося б.

Для мене кіно - це зовсім інші історії, це певна міфотворчість, яка дає можливість людям одержувати задоволення й одночасно робити якісь висновки про власне життя, дає певний внутрішній емоційний - обов'язково позитивний - заряд.

- У яких конкретних проектах ти нині реалізовуєш своє розуміння кіно?

- З Балаяном закінчуємо картину "Два місяці, три сонця". Почали знімати серіал "День народження Буржуя" за сценарієм Юрія Рогози. А він уже пише наступний сценарій - комедії, бо я впевнений, що вітчизняна комедія, знята на знайомому, впізнаваному матеріалі - це сьогодні глядачеві найнеобхідніше, те, що викликатиме найбільший резонанс і визнання.

"МИ НЕ ПРАЦЮЄМО ЯК АПТЕКА - ЦЕ ПРИНЦИПОВО"

- Ти сміливо говориш про плани - це й зрозуміло, адже вже чимало зроблено, є могутній фундамент. Створеній тобою "Студії "1+1" уже два роки. Що, на твою думку, за ці роки ти придбав і що втратив?

- В "1+1" хотілося втілити бажання побудувати серйозну якісну виробничу структуру, здатну здійснювати дуже різні проекти - телевізійні й кінематографічні. Хотілося набути дуже доброї репутації й інтегруватися в професійний контекст як всередині країни, так і за її межами. Звісно, що необхідно було вибрати дуже добру компанію професіоналів, котрі здатні реалізувати ці завдання, об'єднати зусилля всіх тих, із ким я хотів би працювати й тих, кого ми знайшли пізніше, і при цьому одержувати задоволення від того, що робиш.

Утрачено було особисту в певному сенсі незалежність, оскільки "1+1" у нинішньому вигляді - це величезний віз і величезна відповідальність, яка так чи так накладає відбиток на все життя. Втрачено було можливість власної режисерської роботи, що було очевидним для мене з самого початку, хоч деякий час я все-таки обманював себе якимись ілюзіями.

Вимушене зіткнення з політикою, яка так чи інакше вторгається в моє життя, впливає на діяльність компанії - теж не приносить великого задоволення, я не лукавлю.

- Тому що ножиці між "вимогами часу" і твоїми особистими бажаннями дедалі гостріші?

- Дедалі гостріші ножиці між політизованою суспільною свідомістю, яка домінує нині, і свідомістю, яка існує поза цими рамками. Я ніколи не ділив нічого і нікого на гарне й погане, на правих і лівих, а вважав, що кожен може виявитися правим будь-якої хвилини. Природно, що на багато які життєві процеси я дивлюся значно ширше, ніж як на такі, що становлять собою наслідок політичних реалій. А мені здається, що в тому середовищі, в якому ми нині існуємо, уявлення про життя лише як про суб'єкт і об'єкт політичної волі є головним. І саме ця обставина і створює для мене найбільший дискомфорт. Тобто я далекий від того, аби вважати все те, що відбувається в нашій країні або в телевізійному просторі, випадковістю. Але я дуже далекий і від іншої крайності, що все відбувається навмисно і з лихого наміру якихось конкретних політиків або близьких до них людей. На мій погляд, в одному випадку - це оптимістично рожеве і далеке від дійсності світосприймання, неточна оцінка ситуації, у другому - це наслідок радянських часів, які вигодували параноїдальну свідомість, заражену манією переслідування.

- А який твій прогноз стосовно України: чи відбуватиметься найближчим часом розідеологізація свідомості її громадян? Як скоро ми прийдемо до загальноєвропейської моделі суспільства?

- Я оптиміст і абсолютно переконаний, що ідеологізована свідомість приречена. Тому що вона завжди завершується політичним авторитаризмом. А оскільки в Україні існує щонайменше кілька центрів політичного впливу, то я думаю, що цього не станеться. Та й якщо наше життя поліпшиться, - а мені здається, воно обов'язково поліпшиться, - то люди житимуть просто людськими радощами і цінностями, а не ідеологічними настановами і завданнями.

- І в міру своїх сил "1+1" "проповідує" саме таке ставлення до життя?..

- Ми намагаємося самим фактом існування каналу й контекстом, який складається навколо нього, дати глядачам уявлення про існування нормального людського життя, нормальних людських емоцій, сміху, радості, сліз... Але ми не даємо рецептів: що добре, що шкідливо для здоров'я, що обов'язково треба вживати... Ми не працюємо як аптека, що є принциповим для нас. Саме те, що в нас немає ідеології, і є в певному значенні "ідеологією", або позицією каналу.

"ТАКА ПРОГРАМА, ЯК "ПІСЛЯМОВА", - ЦЕ В ЧИСТОМУ ВИГЛЯДІ РАДЯНСЬКА ТРАДИЦІЯ"

- Проте канал "1+1" не став суто розважальним, культурологічним. Ви пішли на те, щоб робити власні новини, саме у вас вийшла "Післямова", виходить "П'ятий кут", а після того, як пішов з ефіру Олександр Ткаченко, ви тепер посилюєте аналітичний бік ТСН.

- Новини - це скелет будь-якого каналу. Не мати у власній сітці інформаційної програми - означає втратити дуже велику частину аудиторії, яка шукатиме її на інших каналах. Ми не змогли б конкурувати у вітчизняному ТБ-просторі на основних ролях. Так що новини для нас - інструмент телевізійної політики, а не політики як такої, і вони більшою мірою розважальні, ніж політичні.

- Але "Післямова" була найбільш заполітизованою (в цьому випадку - навіть у хорошому значенні цього слова) передачею на УТ. Точнісінько так навряд чи можна назвати м'якою і "позапозиційною" програму Піховшека "П'ятий кут"...

- Я не обговорюю манеру ведення Слави Піховшека, "П'ятий кут" - це не власне виробництво "1+1". Але оскільки передача має стійкий рейтинг і оскільки стоїть черга політиків до цієї програми, я так розумію, вона влаштовує ту аудиторію, яка її дивиться, як і тих, хто в ній знімається. Хоча якби робив передачу я, то робив би її інакше.

Що ж до "Післямови", то за всієї моєї поваги до неї і до Сашка Ткаченка особисто, для мене головними все-таки завжди були ТСН, а "Післямова" - багато в чому як полігон для ТСН, а не навпаки. Я впевнений, як продюсер, що для більшості аудиторії новини багато в чому важливіші, аніж політична програма, з яскраво вираженим авторським характером, з точкою зору саме Олександра Ткаченка - конкретного журналіста.

- Хоча, мотивуючи відмову від "Післямови", ви всіляко підкреслювали саме її збалансований, об'єктивістський характер, який, проте, чомусь не влаштовує більшість сторін політичного процесу. А якою ж буде аналітика в ТСН?

- Просто ми хочемо, зберігши чудові, на мій погляд, напрацювання ТСН: ритм, якість репортажів, сюжетів, - дати можливість журналістам, здатним на більше, аніж просто повідомлення або конкретні невеликі репортажі, робити серйозні матеріали. І дати уявлення глядачеві про існування контекстів тих або інших фактів і подій. У принципі, це теж обличчя ТСН. До речі, таких передач, як "Післямова", - підсумкових політичних тижневиків, - немає ніде у світі. Це в чистому вигляді радянська традиція.

- А який зі своїх останніх проектів ти вважаєш на сьогодні найвдалішим?

- "СВ-шоу". У цьому проекті є свіжий повноцінний погляд на речі, є й те, що дуже важливо для телебачення, - прив'язка до власної країни: своя передача, зі своїм персонажем.

- Чи вигадувалася спочатку якась філософія для передачі? Задля чого Сердючка зустрічається зі своїми героями?

- Зрозуміло, що конкретної, практичної, прагматичної мети тут не існує. У "Табу" результатом розмови Вересня з персонажем має бути щось таке, що називається зоною табу, те, що персонаж тримає в потаємних куточках своєї душі. Точно так само в "П'ятому куті" треба знайти п'ятий кут, слабке місце політика, те, що намагаються зазвичай замовчувати. В "СВ-шоу", як правило, немає такого результату. Це стеб, це розмова з приводу, це загальна іронія стосовно як життя, так і одне одного. Це елемент здорового глузду, хоч як дивно. Мене шалено дратує серйоз, такий натужний, на якому всі ми викладаємо свої могутні думки і побиваємо один одного своїми величезними палицями. А насправді в Україні гумор завжди був не на останньому місці.

Я дуже пишаюся "Монологами". Тим, що вони є в ефірі, що Вадим Скуратівський має можливість висловлюватися на ті теми, які він вважає потрібними, і дуже радий з того, що це чудово естетично оформляє Сергій Маслобойщиков. Я вважаю чудовим "Сніданок з 1+1" і думаю, що це одна з найкращих команд в Україні. Без "Монологів", без "Телеманії", без "Проти ночі" важко собі уявити ефір такої компанії, як наша, - з такими особистостями. А от зробити розважальну передачу для широкого глядача, за яку велася боротьба між ГРТ і РТР (купило в результаті РТР) - це великий успіх.

"ІНВЕСТОРІВ ЦІКАВЛЯТЬ РЕЙТИНГИ ПРОГРАМ"

- Яким ти уявляєш майбутнє свого каналу? У якому напрямкові він розвиватиметься?

- Ми плануємо розпочати будівництво власного великого апаратно-студійного комплексу (АСК). Для цього нашим американським інвестором - СМЕ - вже виділено кошти. У нас буде більше передач, що їх можна буде порівняти за своїм успіхом із "СВ-шоу" - власного виробництва. Це буде не лише розважальна гра, яка має з'явитися в нас за рік, а й ті програми, яких у нас ще немає, але вони можуть сміливо бути кваліфіковані, як "вітамінозні". Здебільшого займемося дітьми - дитячими передачами. І, звісно ж, серіалами власного виробництва. Я хочу, щоб ми стали одними з кращих виробників теле- та кінопродукції на території колишнього СРСР. Це ніби одне з наших завдань - створювати доволі великий обсяг фільмів і телесеріалів, які викличуть зацікавлення не лише в Україні, а й за її межами. Тобто, в принципі, я ставлю завдання, не полишаючи ефірної та мовної політики, все-таки розвиватися в бік виробничої компанії. Наша концепція - це не концепція ГРТ, яке купує програми, а кардинально інша. Ми хочемо дуже багато виробляти самі.

- А на чому грунтуються ваші стосунки, як національного виробника, та інвестиційної зарубіжної компанії? Які вони, передусім, висувають вимоги?

- Їх цікавлять рейтинги програм. Відповідно, зростання частки каналу на рекламному ринкові, і, через це, перспектива повернення вкладених коштів та отримання прибутку.

- А участь у політиці?

- Ніякої. Вони навіть стежать за цим. СМЕ має мережу спостерігачів у Києві, які стежать за збалансованістю наших політичних позицій. Я навіть читав вже кілька звітів упродовж року про нашу діяльність, що їх склали ці спостерігачі. Інвесторів дуже цікавить наша виваженість. Що, скажу відверто, дуже нас влаштовує, попри численні домисли, на які я, чесно кажучи, не реагую.

- Вони хочуть підстрахуватися, щоб вижити за будь-якої влади?

- Звісно, головне для бізнесу - це його стабільність. І ніхто не хоче будувати бізнес та інвестувати величезні гроші, аби справа раптом припинила своє існування, через невиважену, безрозсудну і претензійну політику компанії. Тому стабільність, зваженість каналу завжди були гарантами для телевізійного бізнесу.

- Керівники абсолютно всіх каналів стверджують, що вони прагнуть проводити збалансовану політику... Чим у цьому розумінні ви відрізняєтеся від інших?

- Ні я, ні будь-хто інший із працівників "1+1" не є членом жодного партійного списку. Хоч нам надходило дуже багато пропозицій. І я мав цілком реальну можливість увійти до будь-якого партійного списку і, більш того, навіть потрапити до складу парламенту. Але це виключено через позиції нашої компанії.

"НЕ ТРЕБА НАС ПІДОЗРЮВАТИ В "ДОСВІДЧЕНІЙ ПОЛІТИЧНІЙ ГРІ"

- Чи є ТБ-проекти в світі, особливо для тебе привабливі?

- Я можу назвати низку вдалих, на мій погляд, каналів: мені подобається в Німеччині "Про-7". Гадаю, що дуже вдалий проект "Нового ТБ" у Празі. З російських каналів мені подобається ТБ-6. З нічого, на порожньому місці, власними зусиллями, Іван Демидов зробив канал, надзвичайно різноманітний, який ефективно й економічно розв'язує виробничі проблеми, з величезною кількістю власних дуже вдалих програм, справляється з ефіром без великих інвестицій і на дуже скромному кінопоказі.

- А твоє ставлення до ГРТ?

- ГРТ я поважаю. Серйозний, народний канал, прекрасно спрограмований, з урахуванням інтересів аудиторії. За політикою дуже претензійний. Але, знову ж, це справа тих людей, які зробили вибір. Навряд чи хтось там працює за вказівкою, думаю, що вони свідомо поділяють позицію каналу. Інакше Доренко, безперечно, не був би такий задовлений тим, що він робить.

Але ми хочемо створити канал абсолютно іншого типу. Ми хочемо досягнути рівня персонального, камерного спілкування з глядачем. Чому ми з маніакальною завзятістю розкручуємо обличчя авторів своїх програм? Бо ми хочемо, щоб вони стали персонажами, дуже близькими аудиторії, напряму - сам на сам - спілкуватися з цією аудиторією. А ГРТ - дуже патетичний канал. Якщо проекти - так російські, якщо музичний ефір - так Алла Пугачова, "Різдвяні зустрічі" з величезним пафосом, якщо телеігри - то суперпостановки. Все зроблене дуже добре. За технологією. Але за фактом народження і за психологічними особливостями людей, що стоять за "1+1", у нас таке неможливе. Нас дуже часто порівнюють з ТБ-6, але, гадаю, що ми і від ТБ-6 відрізняємось. Якщо брати російські аналоги, то ми, швидше, якась дивна суміш НТБ і ТБ-6. З тією лише різницею, що в сенсі кінопоказу ми однозначно не поступаємося ГРТ.

- Але НТБ - це, передусім, політичний канал...

- Так, і тому ми від них такі далекі. Для НТБ і його власників мовлення - це інструмент позиціонування. Для нас ТБ - це бізнес, і звісно ж, спосіб самореалізації. Тому ми будь-що намагаємося уникнути того, до чого НТБ начебто всіляко прагне. Це - очевидне. Ми не хочемо вбивати своєї неділі безперервною політикою, а вони дозволяють собі нескінченно збільшувати "Підсумки". Якщо для нас важливіша позиція глядацького, розважального каналу, то ми намагаємося її дотримуватися - у межах тієї ситуації, яка існує в країні - дуже політизованої, дуже нервової, інколи, я б сказав, занадто нервової, через що доводиться діяти не так, як, скажімо, "Про-7" у Німеччині, а так, як український канал за умов нинішньої політичної української ситуації. Однак наші цілі в цьому розумінні - очевидні. Якщо їх не буде досягнуто - значною мірою це буде не лише наша провина, а, швидше за все, провина багатьох. Це треба усвідомити всім, бо "1+1" - це спроба існування нібито нормального глядацького телебачення. Можливо, не єдиного. Очевидно, поруч повинні з'явитися і з'являються інші. Проте, мені здається, такі проекти треба підтримувати, а не підозрювати когось у якихось особливо досвідчених і хитромудрих політичних іграх.