Мюнхен дiйсно місто контрастів

Був такий затертий часом стереотип старої радянської пропаганди, висміяний в одній із класичних кінокомедій: «Нью-Йорк (Марсель, Стамбул... — список мінявся абсолютно довільно) — місто контрастів». Але бувають у житті ситуації, коли й дійсно важко втриматися і не вдатися до цієї ще багатьом пам’ятної формули. Бо місто, про яке йтиметься, дійсно вражає своїми контрастами. Одночасно похмурий, — і нестримно веселий, навіть якийсь безшабашний; титул «другої столиці» («не першого, але й не другого міста») Німеччини — і при цьому дуже баварського, специфічно баварського, що ще й зараз не розчинився в загальнонімецькому «казані»; центр поширення однієї з найстрашніших ідеологій в історії людства (саме в Мюнхені Гітлер починав свій кривавий шлях!) — і приклад глибокого і щирого національного розкаяння, внутрішнього розриву зі страшним минулим (хоча й зараз це місто, та й Баварія загалом — регіон досить консервативний, точніше сказати такий, що не любить усiляких політичних крайнощів) — такий Мюнхен. Додамо ще, що перед нами — «найбільш католицька» за духом із столиць німецьких земель; строкатості віросповідання, притаманної багатьом німецьким провінціям, тут немає: практично 100% мешканців цих місць — католики, які дуже, до речі, пишаються тим, що й новий Папа Римський Бенедикт XVI — також їхній земляк.

Зрозуміло, щоб хоч у якiйсь мiрi глибоко зрозуміти таке складне, багатогранне, глибоко вросле корінням у національний ґрунт явище, як Мюнхен, потрібно пробути тут досить довго. Нотатки, які тут публікуються, — це не більш ніж «моментальний знімок» вражень людини, яку здивували й захопили контрасти Мюнхена і яка зробила спробу якось розібратися в них.

Вже за 50—70 кілометрів до Мюнхена, якщо їхати автострадою («автобаном») з півночі, з боку Вюрубурга, починає поступово відчуватися наявність чогось специфічно альпійського (в його баварському варіанті): чи то повітря стає трохи свіжiшим — позначається близькість гір, а можливо, з’являються первинні, поки що боязкі ознаки «південного колориту» (справді, не знаю, як точніше висловитися; річ це невловима, досить важко відчутна: тут і набагато більш «посміхнене» сонце, і яскраві барви ландшафту, який звільняється від північної стриманості)... І, більше того, з кожним кілометром якось чіткіше і ясніше думається: поки наш автобус досягає нарешті Мюнхена, встигаєш (контурно) пригадати головні етапи багатовікової історії міста.

Столиця Баварії виникла на берегах невеликої річки Ізар, на землях, які за доби середньовіччя належали єпископові Отто фон Фрайзінгу (вже на початку XII століття тут виникло перше поселення ремісничого люду). Потрібно зазначити, що саме через ці землі проходили торговельні шляхи з Баварії та розташованого південніше вельми впливового тоді Зальцбурга до Європи. Сама ж назва міста походить від «мьонх» — чернець; і дійсно, в XII—XIII сторіччях і пізніше монастирів, а отже, і священнослужителів тут вистачало. Датою заснування міста традиційно прийнято вважати 1158 рік. Скоро після цього року місцевий феодал Генріх фон Льове, вирішивши за щось покарати своїх непокірливих васалів, що жили в цих мальовничих передгір’ях Альп, з’явився сюди з бравим військом, побив і посік неабияку кількість народу, а на додачу зруйнував старий міст через річку Ізар. Але через не такий вже й тривалий час Фрідріх II Барбаросса, імператор Священної Римської iмперії, покарав фон Леве за невиправдану жорстокість і передав ці землі родині Віттельсбахів. Саме Віттельсбахи згодом стали правлячою династією баварських королів, внісши відчутний внесок до культурного і політичного розвитку цієї провінції (у той час — самостійного королівства).

Особливо популярний тут, у Баварії, був і залишається Людвіг I Віттельсбах (вступив на престол 1824 року), особистість вельми яскрава і непересічна. Саме він нормалізував стосунки Баварського королівства з іншими німецькими державами (а було їх, як відомо, один час понад 300, враховуючи крихітні князівства і курфюршества!), відбудував Мюнхен, зміцнив престиж королівської влади загалом. Чому Мюнхен — і це відзначають майже всі спостерігачі — ще й зараз найбільш «італійське» місто Німеччини? А річ у тім, що ще 1810 року, поїхавши з молодою дружиною до Італії, Людвіг (тоді принц) був зачарований своєрідною красою і багатством архітектури цієї країни і надав декільком популярним мюнхенським вулицям (одну з них названо на його честь: Людвігштрассе) «італійський» вигляд (плоскі карнизи, «розділені» вікна з віконницями, вітражі), невластивий іншим німецьким містам. Тому Мюнхен називали «вступом до Італії».

Про Людвіга I (пам’ятають тут і його улюбленого придворного архітектора Конрада Гартнера) можна говорити довго. Цей король переніс до Мюнхена університет і звів для нього нову будівлю, побудував безліч нових музеїв (природничих наук, історичний, військової справи). Але до історії Німеччини та Баварії король і поет Людвіг увійшов, мабуть, передусім завдяки романтичній історії свого кохання. 1846 року Людвіг I (не лише улюбленець баварців, але передусім — коронована персона!) пристрасно закохується в іспанську співачку Лолу Моніц, яка прибула до Мюнхена на гастролі. Цю співачку, жінку помітну і гарну, відому, однак, своєю ексцентричною поведінкою, «не прийняли» в народі. Студентство (а потім — і офіційні кола, аж до членів уряду) вимагали вислати Моніц із країни. А тут ще настала доба великих європейських революцій 1848 року! Людвіг I, не витримавши всіх цих потрясінь, відрікся від престолу на користь сина; після цього він прожив ще 15 років. Відоме його відверте зізнання: «Якби я не був народжений королем — я був би професором». Цей монарх зовсім не відповідав духу баварської войовничості (одним із символів якої може служити, наприклад, тріумфальна арка на честь перемоги баварського воїнства над Наполеоном, яка зустріла нас при в’їзді до Мюнхена).

І знову про контрасти. Яскравим їх прикладом може бути знаменитий Одеон-плац, майдан, пов’язаний з «італійським» впливом на Мюнхен (саме тут можна побачити лоджію, зроблену за образом і подобою флорентійської Площі Синьорії), майдан, що є свого роду воротами міста (Мюнхен часто називають «містом чотирьох воріт»), майдан, де здавна знаходилися історико-військові меморіали на честь Вреде (полководця часів 30-річної війни в Німеччині XVII сторіччя) і Шмідта (полководця доби Наполеона). Нацисти, вправно граючи на національних почуттях людей, влаштували тут «пост №1» (саме звідси почався відомий «пивний путч» Гітлера і саме тут, за заявою Геббельса, «пролилася перша кров борців»).

І нарешті, головна загадка історії Мюнхена: чому і як могло статися, що саме це найкультурніше місто стало в 20 і роки минулого сторіччятим «зміїним яйцем», із якого вилупилася людиноненависницька ідеологія нацизму? Свідомо реалізувався реваншистський проект, робилося все для того, щоб, граючи на великодержавних, реваншистських почуттях «мас», планомірно культивувати в них, масах величезне прагнення «сильної руки», Великого Диктатора, який раз і назавжди наведе порядок, поверне німцям зневажене почуття національної гордості і винищить Великий Страх, що так глибоко сидить у людях (в «середньому» обивателі!). Вождь навчить нічого не боятися (не боятися совісті, моралі — це головне!) — і тому за ним варто йти. А той факт, що при цьому необхідно буде винищити певну кількість ворогів (їх укаже Вождь) — не такий уже й важливий. Один із кошмарних контрастів Мюнхена: дуже красивий католицький собор святого Михаїла стоїть всього лише в якихось ста метрах від старої будівлі баварського управління поліції, де в 30-і роки розміщувалося гестапо (будівлю збережено)...

А собори Мюнхена дивовижно красиві. І собор Михаїла, і собор святої Бригіти, і домініканська церква Театінер- Кірхе (одна з перших барочних церков Німеччини і Європи). Цікаво, що в усіх тутешніх соборах дуже багато ліпнини (а не малярських робіт, як у Італії, незважаючи на її відчутний вплив). Місцеві мешканці в своєрідному «баварському» стилі, чи то жартома, чи то всерйоз говорять: «Ми дуже любимо своє минуле, розчаровані в сучасному і ненавидимо майбутнє». Що стосується «розчарування» в сучасному, то, судячи з веселого норову більшості сучасних мюнхенців, які люблять життя, — навряд чи про нього можна говорити. А ось що стосується любові до минулого, то вона тут відчувається буквально щокроку. Духом старого доброго минулого (до того ж із «римським» колоритом) віє від дуже багатьох будинків-ветеранів та історичних пам’яток Мюнхена; майже на всіх будинках у старій, центральній частині міста стоять римські цифри з позначенням латиною року їх спорудження («Аnno 1456»...). Це саме мюнхенська специфіка; подібне важко побачити в інших частинах Німеччини.

Історія Мюнхена — це й історія Розплати. Місто заплатило страшну ціну за «коричневі десятиріччя» свого минулого; воно було практично повністю зруйноване нальотами американської та англійської авіації в 1944—1945 роках. І тим більше вражає як швидкість, з якою Мюнхен було відбудовано з руїн, так і глибока міра очищення від вантажу страшних років (пригадаємо тут велике слово: «Покаяння»; воно, як упевнений автор цих рядків, могло б багато в чому змінити й духовну ситуацію в Україні...). Лише в старому центрі міста я нарахував 5 меморіальних табличок з написами, що оповідають про те, що тут, у такому-то будинку, жив загиблий у застінках гестапо учасник антифашистського опору (прізвище). Чи є у Києві подібні таблички в пам’ять борців із нашим тоталітарним режимом?

Дуже не хотілося б усе зводити до політики. Мюнхен — це й знаменитий, найкрасивіший майдан Марієнплац із прославленою на всю Європу «чумною колоною» (в середні віки чума, посилена не дуже здоровим тоді тутешнім кліматом, нещадно косила місто, і мюнхенці спорудили цю колону, віддавши її під захист вельми шанованої тут Богоматері). Колона вабить навіть абсолютно байдужого до краси туриста чотирма маленькими суто баварськими фігурками — талісманами (їх тут називають «путті»), що оберігають людей від чотирьох зол: голоду, війни, хвороб і невіри. Це й старі, але ретельно реставровані, в прекрасному стані величезні будівлі судів (показник ставлення суспільства до «юстиції», тобто до справедливості), на яких на всіх — без винятку — висічено латинський напис — нагадування суддям: «Пам’ятай про хлібопека!» (колись, ще в ХIII сторіччі, невинного хлібопека було несправедливо засуджено до страти...). Про Мюнхен можна говорити багато. Це — і найбільший спортивний центр (тут проходила Олімпіада 1972 року, потьмарена, на жаль, пам’ятними багатьом терактами), і мегаполіс із дуже розвиненим науковим і промисловим потенціалом. Це, зрештою, місто, яке офіційно підтримує і партнерські дружні стосунки зі столицею України. Але найкраще, мабуть, просто в Мюнхені побувати.