Сюрпризи Готланда
Незвичайна історія та географічна ізольованість найбільшого острова Швеції видалися досить вагомими аргументами, щоб туди податисяГотланд — найбільший острів Швеції, площею 2994 квадратні кілометри, який також є окремою адміністративною одиницею та дієцезією. Він розташований у Балтійському морі. Його незвичайна історія і географічна ізольованість видалися досить вагомими аргументами, щоб захотілося туди податися. До речі, кліматичні умови й історичні перипетії сприяли утворенню особливого готландського діалекту шведської мови, що дають підстави жителям острова вважати себе не шведами, а саме готландцями.
ШЛЯХ ДО ГОТЛАНДА
До Готланда із Польщі можна дістатися поромом із Гдині, Гданська, Свіноустя (пливти ніч) до Нінесгамн або Карлсгамн, і вже звідти наступним поромом — Destination Gotland — десь 100 км від материка до острова. Можна також долетіти літаком із Стокгольма — швидше, але дорожче і не так цікаво. Я вибрала трохи інший шлях — літаком до Стокгольма, потім на метрі до курортного містечка Ниненсгамну (відстань від столиці — 45 км) і далі вже на острів.
В’ЇЗНА ВЕЖА / ФОТО АВТОРКИ
Пором, який перевозить на Готланд, вміщує 1500 осіб і 500 автомобілів (також вантажівки). На ньому є кінотеатр, їдальня — багато людей ще до відкриття кинулись купувати їжу. Існує також опція онлайн-бронювання їжі, тоді не треба стояти в довжелезній черзі. На поромі є місця економ-класу — столики в їдальні, бізнес-класу — зручні крісла й кіно перед очима, спальні каюти. Останнє вигідне особам з малими дітьми, особливо коли рейс пізній.
Перше, що я помітила, приїхавши до країни, — щодо коронавірусу шведи справді не заморочуються: лише кілька осіб у Стокгольмі ходили в масках. На Готланді ж складається враження, що про пандемію взагалі не чули. До того ж, шведи дивні, вони практично всі вітаються й усміхаються перехожим. Дівчинка, за походженням німка, але з дитинства мешкає у Швеції, сказала, що загалом шведам притаманний оптимістичний підхід до життя.
Загалом населення острова становить близько 58 тис. осіб, із них 24 тис. мешкають у Вісбю — головному місті острова. Символом міста з ХІІІ ст. є баран, що тримає стяг — символ Ісуса, — на острові також розводять цих тваринок і виробляють різноманітні цікаві речі з шерсті. Також тут роблять мед, готують різноманітні вишукані рибні страви, виготовляють кераміку, є тут і вапнякові каменоломні та діючий нафтовий насос. Туристичний сезон на острові триває три літніх місяці, що не дивно, з огляду на доволі суворий місцевий клімат. Серед туристів популярні подорожі велосипедами — в багатьох місцях містяться пункти, в яких можна позичити цей транспорт, а можна приїхати зі своїм.
НІЧЛІГ У МІСЦЕВОМУ ХОСТЕЛІ-В’ЯЗНИЦІ
На острові можна ночувати в наметах — цікаво, що одного разу можна вільно переночувати в одному зазначеному місці під час поїздки. Є місця, де на подорожуючих уже чекають приготовані намети і спальники. Є, звичайно, готелі, гостьові будиночки і хостели. Оскільки я приїхала на острів майже опівночі, то мені не хотілося бігати десь на чужині посеред ночі й шукати місце нічлігу. Тому з огляду на вигідне розташування (неподалік поромного причалу) та ціни, я вибрала нічліг у місцевому хостелі-в’язниці. Не до вподоби такі місця, але іншого не трапилося.
Заплативши, як за номер у солідному готелі в Польщі, я дістала місце в багатомісній камері без постільної білизни. Чомусь у ціну не включено ні простирадла, ні рушники. В’язниця, де я зупинилася, збудована в середині ХІХ ст. На той час засуджених на острові утримували в таких жорстких умовах, що європейські борці за права людини виступали з петиціями про пом’якшення режиму. В одному дослідженні зазначено, що у в’язниці Вісбю наприкінці ХІХ століття перебувало 599 осіб, у тому числі 127 жінки. Злочинами арештантів були: злодійство, витівки в п’яному стані, галас у людних місцях, купання в недозволених місцях та одягання геловінськими відьмами. Арештанти працювали за мізерну платню, шили взуття і робили сірники. Дозволялось проживання з дітьми. В’язниця містилася тут до 1998 року.
Моя камера виявилася у дворику. Приїхавши опівночі на острів, втомлена до краю, мусила ще побавитись у своєрідний квест, бо рецепція вже не працювала — була лише інструкція про те, де знайти ключ і де містяться нари.
ГОЛУБИ І СВЯТА КАТАРІНА
План подорожі був такий: перший день присвятити Вісбю, другий — податися на Фаро і третього дня — до Люмелунда і скансена біля Тофти, останній день — прощання з Вісбю і назад до Стокгольма. Плани першого дня успішно здійснилися: сніданок на березі моря біля хештега з написом #I_LOVE_VISBY, крики чайок, вид на кораблики, чудова погода.
Далі був підйом до центральної ринкової площі, де розташовані руїни церкви святої Катаріни — готичної споруди, що стоїть без даху, оскільки позбавлена своєї пастви від часів Реформації. Руїни окупували голуби і почуваються тут, наче повноправні господарі. Під ногами, якщо уважно придивитись, можна побачити плити з рунічними й готичними написами. Загалом на острові багато церков, які були збудовані католицькими орденами і перестали бути діючими після Реформації.
На ринковій площі багато ресторанчиків, продавців сувенірів та витесаних із каменю баранчиків у стилі постмодерну. Є тут навіть пам’ятник котові. Місцевий дідусь розповів, що кіт був чиїмсь улюбленцем і помер кілька років тому.
Загалом Вісбю має бурхливу історію. Найдавніші артефакти, знайдені на острові, датовані кам’яним віком. На острові виявлено близько 160 скарбів, які свідчать про масштаби торговельних інтересів тогочасних місцевих мешканців — від Іберії до Середньої Азії. Пізніше це було одне із головних міст Ганзи — торговельного союзу, що єднав головні міста Балтійського моря аж до Великого Новгорода.
ЗАВДЯКИ ЧОМУ ВІСБЮ ПОТРАПИВ ДО ЮНЕСКО?
Мешканці міста були дуже багатими і монополізували всі торговельні привілеї. З огляду на це на них трохи ображалися жителі навколишніх ферм, розкиданих на острові. Внаслідок цієї ворожнечі міщани вирішили огородитися мурами по всьому периметру міста — найдавніші фрагменти муру належать до XI століття, але збереглися досі. Судячи з того, як часто ті мури падали (біля деяких башт встановлені таблички з описами їхньої історії), вони були досить придатними. Фермери навіть об’єднувалися в союзи проти Вісбю і часто з успіхом атакували місто.
Трохи згодом, коли на Балтійському морі розвинулося піратство, жителі Вісбю не залишилися осторонь і також поповнили лави морських розбійників. Місто стало локальним Порт-Роялем. Пізніше острів був місцем атак датчан і на певний час опинився під владою Данії, свого часу пережив навіть російську окупацію. Щоправда, тривала вона всього кілька тижнів — російський адмірал Микола Будіско, який здійснив інтервенцію, під час свого перебування на острові радів життю і проводив увесь час у розвагах, а потім відступив без активного спротиву.
Усе місто розташоване в межах оборонних мурів, які мають 44 вежі й сягають завдовжки 3,4 км, і внесено 1995 року до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. Стан збереженості мурів, на думку експертів, не має аналогів у Північній Європі, що й сприяло включенню Вісбю до списку пам’яток світового значення.
ЦЕРКОВНА «СТОРОНА» МІСТА
Дороги міста вимощені бруківкою, а на вузеньких вуличках (де проблематично розминутися людині й автомобілю) стоять маленькі охайні будиночки, здебільшого одноповерхові дерев’яні. Не знаю, чи місцевих мешканців до цього зобов’язують, чи вони хочуть відповідати високому культурному статусу ЮНЕСКО, але кожен із цих привабливих, пофарбованих у яскраві кольори будинків має біля себе кущик квітів, а у вікнах неодмінно можна побачити щось симпатичне: моделі кораблів, статуетки, місцеві керамічні вироби, витинанки чи картинки. Вечорами на підвіконнях запалюють свічки, і прогулянка містом стає ще приємнішою.
Крім руїн церкви святої Катаріни, під час екскурсії містом можна побачити також залишки церви святого Лаврентія, святого Миколая, святого Калікста (він був Папою Римським у ІІІ столітті), Святого Духа — також діяла певний час як замок (так свідчить інформаційна таблиця), святого Петра й інших. Збережене подекуди склепіння церков виконане в техніці, яка є характерною лише для цього острова.
Церква Діви Марії — єдина діюча у Вісбю. Це оригінальна готика з химерами й чудовими прикрасами на фасаді, вибудувана в ХІІ — ХІІІ ст. Усередині церква оздоблена прекрасними вітражами, замість ікон висять килими із місцевої шерсті, з витканими на них абстрактними картинами на релігійну тематику. Вона є третьою найстародавнішою спорудою міста.
ПРОЩАЛЬНЕ ПАЛОМНИЦТВО
Наступного дня я вирішила вибратися на Фаро, який славиться своїми чудовими скелями, обтесаними вітром, які нагадують голови людей чи тварин, маяком і центром Інгмара Бергмана — тут він мешкав і тут знімав деякі свої фільми. Інтернет нечітко інформував, як сюди дістатися, тож повірила тій версії, що автобус їде безпосередньо на острів і люб’язно доставляє до всіх туристичних пунктів. Та автобус їде лише до того місця, звідки можна поромом перебратися до Фаро. Пороми ходять щопівгодини, а відстань до острова — близько 700 метрів. Тож вирішила задовольнитися екскурсією на острові, спогляданням інших острівних поселень, старих млинів, коників та чорних овечок на зелених полях, а потім повернутися у в Вісбю.
Наступного дня подалася до карстових печер зі сталактитами. Загалом острів славиться подібними місцями, розкиданими по всій його території. Я вибралася до Люмелюндигроттен за 13 км від Вісбю. Печера була відкрита кілька десятиліть тому. Її загальна довжина становить чотири кілометри, а екскурсія триває півгодини на відтинку 200 м. Відвідувачі мають нагоду побачити води підземної річки при температурі дев’ять градусів, сталактити, сталагміти і скам’янілих хробаків. Печеру відкрили місцеві діти, котрі бавилися неподалік і вирішили дослідити, звідки тече річка. Крім такої примітивної екскурсії, є екскурсії більш екстремальні — з плаванням човниками по річці й тривалістю в п’ять годин. Вони призначені для спелеологів-любителів.
Наступного ранку було здійснено прощальне паломництво по Вісбю, яке сповнене всіляких сюрпризів. Гуляючи містом, то натрапиш на чудовий ботанічний сад з руїнами церкви святого Олафа ХІІІ століття, то на фонтанчики, то на милих котиків, котрі гуляють собі околицями. Тож враження виявились якнайприємнішими.