Три дні в країні виноробства

Саме в цю пору група представників української політики, бізнесу, культури та ЗМІ прибула до країни виноградарства й виноробства, танцю та співу, красивих жінок і гордих чоловіків для типового в цю пору року ритуалу: скуштувати молодого грузинського вина.

Отже, привід був не туристичний і не політичний, а культурно-гастрономічний: українці разом із грузинами, італійцями, казахами та французами відкривали в Кахетії (Східна Грузія) в селі Земо Ходашені Ахметського району грузино-італійський винний завод «Бадагоні».

Для того щоб передати гаму вражень про Грузію, на думку спадають слова Чингіза Айтматова: «Важче за все розповідати про місто, навіть про своє рідне. Завжди відчуваєш, що не в змозі розповісти й сотої частки того, що хотів би». Приголомшило, що грузини, пройшовши через воєнні дії, революцію, відсутність протягом довгих років світла, води, тепла, газу та інших елементарних ознак цивілізації, проживаючи в бідності, не втратили свою національну особливість — гостинність і привітність. Мадлопт! (грузинське «Дякую!»)

ПЛЯШКА ВИНА... НА КЛУМБІ

Переліт пройшов непомітно, бо уже в літаку наша команда дружно причастилися грузинським вином. На борту ми дізналися, що амбасадора Грузії Грігола Катамадзе, який понад 20 років прожив в Україні, обрали дуаєном — старійшиною дипломатичного корпусу нашої країни. Власне те, що він очолив дипкорпус України, абсолютно закономірно. Людина високої культури, яка проробляє величезну роботу з просунення досягнень своєї невеликої країни, особливо в сфері мистецтва, та одночасно оживляє і насичує український культпростір. Завдяки допомозі дипломата відбулися гастролі Тбіліського театру під керівництвом Роберта Стуруа, Національного балету Грузії Сухішвілі, ансамблю «Ерисіоні», виставка Ніко Піросмані, концерти Ніно Катамадзе, музичні та кінофестивалі, видання книг… Саме завдяки Катамадзе, Україна, як мінімум, два рази на рік має можливість бачити й чути зразки самобутньої культури світового рівня та значення. Завдяки йому ж, у теплому та гостинному Тбілісі («тбілі» — теплий) опинилися й ми напередодні знаменитого свята міста — Тбілісоба. Власними очима побачили країну, що відроджується, і поспілкувалися зі старими друзями: акторкою Софіко Чауарелі, співаками Нані Брегвадзе та Теймуразом Циклаурі, хореографом Іліко Сухішвілі, композитором Олександром Басилая, учасниками грузинського національного балету Сухішвілі—Рамішвілі та ансамблю «Руставі» й іншими.

Коли виїхали з летовища, то перше, що нас зустріло — величезна пляшка вина на клумбі: символ Грузії. Трохи далі ще одна масштабна статуя — 80-метровий обеліск «Людина і сонце» Зураба Церетелі, зведений, схоже, ще за доби перших експериментів у галузі гігантоманії знаменитого скульптора.

Мабуть, ніде в світі, навіть у штаті Джорджія в США ви не знайдете вулиці, названої на честь Джорджа Буша-молодшого. А в Тбілісі така вулиця є, і називається вона Буш-авеню. Щоб ні в кого не виникло сумнівів, назву вулиці написано грузинською та англійською мовами на великому банері, з якого привітно вітає ручкою президент США: чи то закликаючи до Тбілісі, чи то, навпаки, відправляючи на летовище, чи то попереджаючи, що прямо їхати не можна: тупик (банер висить на кам’яній стіні за ходом руху, а машини повинні роз’їжджатися ліворуч чи праворуч).

Вулицю було названо на честь американського президента після його відвідування столиці Грузії в травні 2005 р., причому послухати виступ Буша прийшло майже стільки ж людей, скільки вийшло на вулиці Тбілісі під час революції троянд. Буша-молодшого було прийнято в Тбілісі з усіма притаманними грузинам привітністю і гостинністю. Спеціально для президента США та його дружини було виготовлене вино «Шавнабада». Але в зв’язку з тим, що Джордж Буш не вживає спиртного, грузинського вина він не скуштував. Зате, вийшовши з ресторації, він довго розхвалював грузинську кухню. Як розповіли власники ресторану, більше за все американському президентові сподобалися хінкалі…

На майдані Свободи монтували пам’ятник Георгію-Переможцю, подарований грузинам дбайливим і плідним скульптором Зурабом Церетелі. Скульптуру мали встановити на 30-метрову колону, виготовлену в Ірані, яка стоїть прямо посеред водограю, відразу після нашого від’їзду. До речі, поява в Тбілісі як мінімум трьох мережевих світових готельних брендів (2 Марріота, Шератон), на відміну від набагато більшого й відвідуваного туристами Києва, свідчить про те, якими швидкими темпами Грузія відроджується. Власне, нас і запросили, щоб ми наочно пересвідчилися, що Тбілісі потихеньку перетворюється на одну з найкрасивіших столиць світу: відновлюються цілі квартали в Старому Тбілісі, будуються фешенебельні готелі, підсвічуються будівлі, з’являються нові робочі місця, а грузинське вино не лише можна, але й потрібно пити.

ХРЕСТ І ЛОЗА

Грузія, як відомо, вважається одним із найстаріших місць появи виноградної лози та визнаною батьківщиною виноградарства. Тут виноробство було розвинене ще за 6 тисяч років до н. е. Про це свідчить насіння культурного винограду, виявлене в стародавніх похованнях. Про глибоке коріння виноробства також говорять і археологічні розкопки стародавніх поселень, вік яких, на думку археологів, становить 8000 років. На знайдених посудинах часто подибуємо зображення виноградної лози. З сивої давнини до наших днів виноградна лоза завжди була об’єктом шанування й поклоніння. Тут її називають «благословенною». Не випадково виноградна лоза стала основою грузинського художнього орнаменту. З досліджень історіографів та археологів ми довідалися, що ще 700 тис. років тому грузинські племена насолоджувалися смаком і ароматом своїх вин, поклонялися поганським богам виноробства.

Нас повезли до Східної Грузії, точніше до Кахетії — центру грузинського виноробства. Відомий французький мандрівник П’єр Шарден у своїх нотатках написав: «Немає на землі жодної іншої країни, де б пили таке прекрасне вино». Багатовіковою селекцією в Грузії виведено понад 500 різноманітних сортів виноградної лози: сапераві, ркацителі, цолікаурі, цинандалі, александроулі, цицка, кіндзмараулі та багато інших.

Проїхавши повз співзвучні назвам вин села й виноградники, ми опинилися в знаменитій Алазанській долині. Тут нашій компанії, яка швидко перезнайомилася, і до якої приєдналася відома французька акторка Кароль Буке (колишня подруга Жерара Депардьє) та генеральний директор міжнародної лабораторії вина «Арманьяк» Жан- П’єр Дартігалонг, — президент компанії «Бадагоні» Темур Убілава продемонстрував сучасний завод, оснащений італійським обладнанням за всіма міжнародними стандартами, який співпрацює з відомими в світі лабораторіями та експертами. Найголовніший із них, всесвітньо відомий італійський енолог Донато Ланаті також приїхав на це свято вина та мистецтва.

Професор енології Університету виноградарства та виноробства Турина й Рима, консультант великих винних компаній Італії, Донато Ланаті входить до десятки кращих світових енологів. У Грузії метр опинився не випадково. З його легкої руки фахівці «Бадагоні» навчатимуться в Італії, щоб кахетинське вино («Витязь виноробства», «Сосо Паліашвілі» та «Бадагоні») швидше досягло європейських стандартів.

«Бадагонці» допомогли відновити унікальний «Марані», нещодавно виявлений археологами в монастирі Алаверді — усипальні кахетинських царів, — побудованому в V столітті Аввою Йосифом, одним із 13-ти сірійських отців, які проповідували християнську віру в Грузії. На території цього чоловічого монастиря самі ченці за найдавнішою технологією виготовляють церковне вино з винограду, що росте просто навколо монастиря.

У Алаверді наша делегація продегустувала вино, яке цього року вперше з давніх-давен залили в старовинні квеври (глиняні глеки, закопані по шийку в землю, які за своєю суттю є найпростішим холодильним пристроєм), знайдені при розкопках і реставрації храму. Це і є так званий кахетинський спосіб — найпоширеніший метод виготовлення вина. Чернець, самозабутньо розказуючи про молоде вино для причащання «Сапераві», як про дорогоцінність, наливав його в традиційний ріг, який потім передавали по колу, відтворюючи вічний ритуал зміцнення дружби та миру.

Саме тут ми дізналися, що навіть християнство в Грузії було прийняте хрестом, зробленим із виноградної лози. Існує легенда, як хрестителька Грузії свята Ніно, котра прийшла в Грузію в 337 році, принесла з собою хрест із виноградної лози. Відрізавши свою косу, вона зв’язала дві гілки в хрест і молилася на ньому з новонаверненими грузинами...

Із Алаверді ми відправилися далі: безпосередньо до божества Бадагоні. Тут нам пощастило ще раз пересвідчитися, що грузини — гостинний і життєрадісний народ, який шанує працю та вміє насолоджуватися життям.

Кароль Буке, актриса, яка завжди залишалася загадковою француженкою, за фатальною зовнішністю якої приховується неймовірна кількість секретів і таємниць, — цього разу постала перед публікою в образі… винороба. З неприхованою цікавістю здійснивши екскурсію по заводу, скуштувавши страв грузинської кухні, по-дитячому порадівши приголомшливому феєрверку та навіть потанцювавши з грузинським співаком, бізнес-леді, яка є виробником оливкової олії, і, нарешті, стала виноробом (завдяки тому, що в момент розквіту їхніх стосунків із Депардьє актор придбав 10 га виноградників на спекотному острові Пантеллерія, на південь від Сицилії), проголосила, що «без келиха хорошого вина вечеря не вечеря».

ГРУЗИНСЬКЕ ГУЛЯННЯ

Із тамадою, наділеним неперевершеним ораторським мистецтвом, зі старовинним грузинським багатоголоссям, феномен якого відомий в усьому світі, і головним елементом гуляння — вином — предметом обожнювання та шанування, передаваним із покоління в покоління. Сидячи за величезними столами, дегустуючи червоне та біле вино Kakhetian Noble (пам’ятаєте, в О.С. Пушкіна — «Кахетинское и карабахское стоят некоторых бургонских»), щойно розлите в пляшки на наших очах, під величезними канделябрами серед винних бочок та слухаючи гімн життю і вину у виконанні прекрасного оперного баритона Теймураза Циклаурі, ми всі остаточно забули про метушню, політичні підтексти та інші дрібниці, з яких складається наше смугасте життя. Коли ж багатоголосний грузинський хор виконав Гімн України і всі гості підхопили його, — виникло відчуття гордості за свою країну. Хоч що кажи, а грузини вміють влаштувати свято життя!

Подейкують, коли письменник Олександр Дюма побував у Алазанській долині та скуштував кахетинського вина, то сказав: «Кахетія — це сад Кавказу». Справжній гурман і поціновувач хорошого вина Дюма-батько подарував світові безсмертний девіз: «Один за всіх — і всі за одного!», який тепер став девізом «Бадагоні» і сповна висвітлив суть нашого вояжу до Грузії.