З піснею північного вітру по шосе
Автостоп як метод пересування поверхнею Землі народився в країнах з розвиненою мережею автошляхів та автомобілізацією широких верств населення орієнтовно одразу після Другої світової війни. Великого поширення він набув наприкінці 60-х завдяки рухові "хіпі". Для них він став ще одним виявом свободи, цього разу від загальноприйнятих транспортних засобів - потягів, автобусів та літаків. А також від необхідності платити комусь гроші за процес переміщення в просторі. Бо пересування автостопом здійснюється безкоштовно, завдяки добрій волі водія. Інакше цей процес називається їздою на таксі. Кореспондент "Дня" вільного від роботи часу провів експеримент з подолання автостопом відстані 489 кілометрів на трасі М20 за маршрутом Київ-Одеса. Метою експерименту була перевірка на практиці деяких теоретичних положень, традицій та розповідей автостопу. Головне правило під час пересування автостопом - нікуди не квапитися. Елемент кваплення та хвилювання з приводу відсутності "стопу" позбавляє вас будь-якої надії рушити з місця. Якщо квапитеся - платіть гроші й летіть літаками. Теоретично ви маєте бути готовими пройти трасу пішки, і водії, які вас підвозять, повинні сприйматися як приємна несподіванка. А головне випробування для мандрівників (принаймні, для подорожуючого автостопом вперше кореспондента "Дня") - відсутність стопу. Експериментатора було піддано їй (відсутності) двічі - рано-вранці, на самому початку шляху, і вдень, коли він вже перебував на межі Одеської та Вінницько-Черкаської трас одразу за Уманню. Перший раз стопу не було 2 години, другий - 5 годин. Права рука, якою я зупиняв машини, одержала легкий сонячний опік. Але бажання повернути свої стопи в бік теплої домівки було подолане, і нагорода - непоганий "стоп" - не забарилася. А всього мандрівник змінив 8 попутників, яким він неймовірно вдячний - молодій родині з Василькова, мотоциклістові й молодому водієві "Жигулів", які їхали до Білої Церкви, простій українській родині, яка прямувала в бік Умані, водієві автобуса зі Славутича, який на своїх "Жигулях" їхав кудись за Криве Озеро, інтелігентному екіпажеві напівмертвого "КАМАЗу", який підкинув експериментатора до Любашівки, безкорисливого аккерманцеві, і, зрештою, екс-журналістові з Бендер, що довіз його до Первомайська (нашого мандрівника занесло зрештою на територію войовничого Придністров'я). З 500 подоланих кілометрів близько 15 було пройдено пішки - так зазнало краху твердження, що машини можна зупиняти на ходу, не обертаючись. "Найурожайнішими" виявились пости ДАІ. Машини, що поруч з ними покірливо стишували їзду, інколи навіть не встигали розігнатися, зупинялися біля групи пішоходів, які голосували за солідарність з водіями. Друге твердження, теж не доведене експериментом, що на автостоп легко йдуть дальнобійники. Може, якихось умов і не було дотримано, але на "КамАЗі" було пройдено лише 11 кілометрів. Абсолютно не реагували на мандрівників водії численних російських і білоруських автомашин - очевидно не хотіли вступати в контакт із суворою українською дійсністю. Частина водіїв, особливо одеських і молдавських, взагалі не розуміють, як можна переміщатися на машині безкоштовно. Що ж, їх можна зрозуміти. Ображатися на нормальних людей не входить до правил автостопу.
Закінчується автостоп незадовго до заходу сонця. Водії цілком слушно не беруть попутників проти ночі. Тому до Кучургана мандрівник дістався за допомогою працівників поста ДАІ, відомого в Одесі під назвою "Два стовпи". Вони, на його прохання, спіймали машину і, перевіривши у водія документи, завантажили туди експериментатора. За це він, як і обіцяв, прославляє їх у віках на сторінках газети. За допомогою журналістської посвідки була подолана й кілометрова чотирирядна пробка перед прикордонним постом - її просто об'їхали пішохідною доріжкою, і були обслужені поза чергою.
А всього на подолання 500 кілометрів було затрачено 16 годин. Ніхто не сперечається - діставатися до Одеси потягом значно швидше й зручніше. І ця розповідь - не реклама, спрямована на розорення "Укрзалізниці" та "Укравіа". Просто хочеться сподіватися, що романтики, які прагнуть свободи, ще не скоро переведуться в нашому прагматично налаштованому світі.
